ВІРНИЙ І БЛАГОРОЗУМНИЙ РАБ
Відповідаючи на запитання апостолів про свою майбутню присутність і завершення існуючої системи речей, Ісус Христос розповів притчу, або приклад про «вірного і розсудливого раба». Пан вірного раба призначив його над своїми домашніми чи слугами свого дому, щоб давати їм їжу. Якщо після повернення пана (очевидно, з якоїсь подорожі) раб отримає його схвалення, то в нагороду він буде поставлений над усім майном пана ( Мт 24:3, 45-51 ).
У паралельному уривку, Луки 12:42—48 , цей раб названий керуючим — слугою, поставленою над іншими слугами. У давнину такі обов'язки, як правило, виконував вірний раб. (Ср. Бт 24:2 ; див. також приклад Йосипа [ Бт 39:1-6 ].) У прикладі Ісуса керуючому спочатку доручається лише нагляд над слугами пана і своєчасна роздача їжі цим слугам, а пізніше, оскільки той вірно і розсудливо виконує своє служіння, коло його обов'язків розширюється. Що стосується «пана» (грецьк. кіріос , також перекладається як «Господь»), то Ісус уже показав, що посідає таке становище по відношенню до своїх учнів, і іноді вони самі його так називали ( Мт 10:24, 25; 18:21; 24:42; Ін 13:6, 13 ). Залишається з'ясувати, хто такий вірний і розсудливий раб, чи керуючий, і що означає роздача їжі домашнім.
Слово «раб» вживається в однині. Але це не означає, що «раб» представляє лише одну конкретну людину, яка удостоїлася такого високого становища. У Писанні іменники в однині іноді використовуються у збиральному сенсі, наприклад, коли Єгова, звертаючись до ізраїльського народу в цілому, каже: «Ви мої свідки [мн. ч.] ... мій служитель [од. ч.] , якого я вибрав» ( Іса 43:10 ). Як видно з Біблії, «антихрист» - це збірний образ, що складається з окремих антихристів ( 1Ін 2:18; 2Ін 7 ). «Раб» теж є збірним образом. Він повинен був отримати призначення під час кінця давати «їжу вчасно» ( Мт 24:3, 45; Лк 12:42 ). У І ст. н. е. Ісус показав, яким чином духовна їжа надаватиметься у християнських зборах. Він роздавав буквальну їжу багатьом людям через небагатьох учнів — так само надаватиметься і духовна їжа ( Мт 14:19; Мк 6:41; Лк 9:16 ). Ісус навчив апостолів, щоб починаючи з П'ятидесятниці 33 р. н. е. вони могли давати духовну їжу. Пізніше разом з деякими іншими старійшинами вони служили як керівна рада і керували справою проповіді благої звістки про Царство ( Де 2:42; 8:14; 15:1, 2, 6—29 ). Після смерті апостолів почалося велике відступництво. Однак під час кінця Ісус, який у І ст. н. е. годував багатьох через небагатьох, вибрав невелику групу помазаних духом чоловіків, щоб вони служили як «вірний і розсудливий раб» і готували і роздавали духовну їжу під час його присутності.
Домашні, які харчуються духовною їжею,— це всі члени християнських зборів, як помазані християни, так і «інші вівці» ( Ін 10:16 ). До них також належать усі, хто становлять «вірного і розсудливого раба», взяті окремо, оскільки вони також харчуються духовною їжею. Ті, хто є вірним рабом, отримають додаткові обов'язки, якщо будуть вірними під час обіцяного приходу пана. Він поставить їх піклуватися «про все своє майно», коли вони здобудуть небесну нагороду і стануть співправителями Христа. Як і інші з 144 000, вони матимуть разом із Христом величезну владу на небі ( Мт 24:46, 47; Лк 12:43, 44 ).
|
