Подумаймо над дорученням проповідувати добру новину, яке мали виконувати Ісусові послідовники. Методи і масштаби проповідницької праці були нові. Кілька століть до того ізраїльтяни радо приймали людей з інших народів, коли вони приходили до Ізраїлю, щоб служити Єгові (1 Цар. 8:41—43). Потім Ісус дав наказ, записаний у сьогоднішньому вірші. Ісус звелів своїм учням іти до всіх народів. У П’ятидесятницю 33 року н. е. Єгова показав, що хоче, аби добра новина звіщалася по всій землі. Він злив святий дух на приблизно 120 членів нового збору, і вони почали говорити різними мовами до юдеїв та прозелітів (Дії 2:4—11). Пізніше територія проповідування розширилася аж до самарян. Згодом, у 36 році н. е., добра новина досягла необрізаних язичників. Отже, якщо раніше праця проповідування охоплювала, так би мовити, невеликий «ставок» — єврейський народ, то тепер вона мала охопити цілий «океан» людства. w16.03 4:12
|
