Тут Павло не має на увазі всяких в’язнів. Він говорив про братів, ув’язнених за віру. Пишучи ці слова, Павло теж був у в’язничних кайданах близько чотирьох років (Філ. 1:12—14). Він похвалив братів за те, що вони «співчутливо ставилися до ув’язнених» (Євр. 10:34). Ті християни з євреїв перебували далеко від нього. Як же вони могли пам’ятати про Павла? Вони могли палко молитися за нього (Євр. 13:18, 19). Ми теж можемо бути далеко від наших одновірців, яких кинули за ґрати. Мабуть, ми не в змозі надати їм практичну допомогу, як це можуть робити Свідки, котрі живуть поблизу в’язниці. А втім, ми виявлятимемо співчуття і братерську любов, якщо будемо постійно пам’ятати про цих вірних братів і сестер, згадувати їх у своїх молитвах і благати за них Єгову. w16.01 1:13, 14
|
