ДУХ
Грецьке слово пне́ума (дух) походить від пне́о, що означає «дихати; дути». Вважається, що єврейське слово ру́ах (дух) походить від кореня з таким самим значенням. Відповідно, основним, хоча й не єдиним, значенням слів ру́ах і пне́ума є «дихання». (Пор. Ав 2:19; Об 13:15.) Також вони можуть стосуватися вітру; життєвої сили живих створінь; чийогось духу; духовних істот, у тому числі Бога й ангелів; а також Божої діючої сили, або святого духу. (Пор. Koehler L., Baumgartner W. Lexicon in Veteris Testamenti Libros. Leiden, 1958. P. 877—879; Brown F., Driver S., Briggs C. A Hebrew and English Lexicon of the Old Testament. 1980. P. 924—926; Theological Dictionary of the New Testament / edited by G. Friedrich, translated by G. Bromiley. 1971. Vol. VI. P. 332—451.) Усі ці значення мають дещо спільне: вони стосуються того, що невидиме для людського ока і свідчить про існування якоїсь дієвої сили. Ця невидима сила має видимі прояви.
Інше єврейське слово, нешама́ (Бт 2:7), теж означає «дихання», але має вужче значення, ніж ру́ах. Також трохи вужче значення має грецьке пное́ (Дії 17:25), яке в Септуагінті використане як відповідник слова нешама́.
Вітер. Спершу розгляньмо значення, яке, мабуть, найлегше зрозуміти. Дуже часто контекст показує, що під словом ру́ах мається на увазі «вітер», як-от у висловах «східний вітер» (Вх 10:13) і «чотири небесні вітри» (Зх 2:6). У багатьох уривках це значення очевидне, тому що в контексті згадуються хмари, злива, полова, підхоплена вихором, чи щось подібне (Чс 11:31; 1Цр 18:45; 19:11; Йв 21:18). Оскільки чотирма вітрами називають чотири сторони світу (схід, захід, північ і південь), іноді ру́ах можна перекласти як «бік» (1Хр 9:24; Єр 49:36; 52:23; Єз 42:16—20).
У Йова 41:15, 16 говориться, що левіафан має щитки, які настільки щільно прилягають один до одного, що «навіть повітря [веру́ах] не проходить між ними». У цьому випадку ми знову бачимо, що ру́ах стосується не повітря загалом, а повітря, яке рухається. Отже, тут передається думка про невидиму силу — основне значення цього єврейського слова.
У Грецьких Писаннях слово пне́ума стосується вітру, очевидно, лише в одному вірші, а саме в Івана 3:8.
Людина не в силі контролювати вітер. Вона не володіє ним і не може скеровувати чи стримувати його. Тому «вітер [ру́ах]» нерідко представляє щось неконтрольоване і недосяжне для людини, щось невловиме, марне, порожнє, те, що не має справжньої цінності. (Пор. Йв 6:26; 7:7; 8:2; 16:3, прим.; Пр 11:29; 27:15, 16; 30:4; Ек 1:14, 17; 2:11; Іс 26:18; 41:29.) Цей відтінок значення детально обговорюється в статті ВІТЕР.
Духовні істоти. Бог невидимий для людського ока (Вх 33:20; Ів 1:18; 1Тм 1:17), але він живий, і його неперевершена сила діє в кожному куточку всесвіту (2Кр 3:3; Іс 40:25—31). Ісус Христос сказав: «Бог є Дух [Пне́ума]». Схожу думку висловив апостол Павло: «Якщо говорити про Єгову, то він — Дух» (Ів 4:24; 2Кр 3:17, 18). Про храм, у якому Христос є наріжним каменем, говориться, що це «дім, де Бог перебуватиме своїм духом» (Еф 2:22).
Однак не слід думати, що Бог — це якась абстрактна, безособова сила, подібна до вітру. Біблія чітко показує, що Єгова має особистість; також у нього є конкретне місцеперебування, адже Христос мав піти «до Батька» і «з’явитися перед Богом [букв. «перед лицем Бога»] задля нашого блага» (Ів 16:28; Єв 9:24; пор. 1Цр 8:43; Пс 11:4; 113:5, 6; див. ЄГОВА, Особа, якій належить це ім’я).
Вжитий Єговою вислів «мій дух [рухı́]» (Бт 6:3) може означати «я, дух», так само як вислів «моя душа» можна передати як «я, особа» або «моя особа» (Іс 1:14, прим.; див. ДУША, Бог має душу). Таким чином Бог протиставив себе — того, хто є духом і перебуває в небі,— плотській людині, яка живе на землі.
Божий Син. Божий «єдинородний син», Слово, був духовною істотою, як і його Батько; інакше кажучи, він був «у Божому образі» (Флп 2:5—8). Однак потім він став «тілом» і жив серед людей як людина на ім’я Ісус (Ів 1:1, 14). У кінці свого земного шляху він «був умертвлений у тілі, але оживлений в дусі» (1Пт 3:18). Батько воскресив свого Сина; він задовольнив прохання Ісуса бути поряд з ним і мати ту славу, яку він мав до свого приходу на землю (Ів 17:4, 5). Також Бог зробив Сина «життєдайним духом» (1Кр 15:45). Тож Син знову став невидимим для людського ока; він перебуває «в неприступному світлі; його жодна людина не бачила й бачити не може» (1Тм 6:14—16).
Інші духовні істоти. Іноді під словами ру́ах і пне́ума маються на увазі ангели (1Цр 22:21, 22; Єз 3:12, 14; 8:3; 11:1, 24; 43:5; Дії 23:8, 9; 1Пт 3:19, 20). У Грецьких Писаннях найчастіше йдеться про злих духовних істот — демонів (Мт 8:16; 10:1; 12:43—45; Мр 1:23—27; 3:11, 12, 30).
У Псалмі 104:4 сказано, що Єгова «робить своїх ангелів духами, своїх служителів нищівним вогнем». Деякі перекладачі подають варіант на кшталт: «Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь — за Своїх слуг» (Ог., Хом.). Такий переклад має право на існування (пор. Пс 148:8); однак Павло, цитуючи цей уривок, використав таке ж формулювання, як у Септуагінті, і це говорить на користь першого варіанта перекладу. (У грецькому тексті в Євреїв 1:7 означений артикль тус стоїть перед словом «ангели», а не «духи [пне́умата]», тож саме ангели є об’єктом обговорення.) В одній праці зазначається: «Логічно припустити, що [Павло], який був навчений єврейської мови, розумів його [тобто Псалом 104:4] краще, ніж ми; і немає сумніву, що, наводячи цей уривок як аргумент, він орієнтувався на те, як його розуміли читачі — ті, хто знав єврейську мову та літературу» (Barnes A. Notes on the New Testament. 1974; пор. Єв 1:14).
Божі ангели спроможні матеріалізуватися, набуваючи людського вигляду, і з’являтися перед людьми. Але за своєю природою вони не є матеріальними, тілесними істотами. Ангели невидимі. Вони діяльні, живі й могутні, тож слова ру́ах і пне́ума дуже влучно їх описують.
В Ефесян 6:12 говориться, що християни ведуть боротьбу «не проти крові й плоті, а проти урядів, влади, світових правителів цієї темряви, проти злих духовних сил у небесах». Остання частина вірша в буквальному перекладі звучить так: «...до духовних (речей) [грец. пнеуматіка́] зла в небесних [місцях]». Більшість сучасних перекладачів погоджуються, що тут ідеться не про щось абстрактне, якесь «духовне зло» (KJ), а про зло, що походить від духовних істот. Тож серед варіантів перекладу є такі: «піднебесні духи злоби» (Ог.), «духовні сили зла на Небесах» (СМ), «злі духи зі світу небесного» (ЗП), «духовне військо зла на небесах» (JB), «надприродні сили зла на небесах» (NE).
Божа діюча сила; святий дух. У переважній більшості випадків ру́ах і пне́ума вживаються щодо Божого духу, діючої сили, святого духу.
Не є особою. До IV ст. н. е. вчення про те, що святий дух є особою і частиною «Божества», не було офіційною догмою церкви. Ранні «отці» церкви не навчали цього; у II ст. н. е. Юстин Мученик навчав, що святий дух — це вплив, який справляє Бог, спосіб, у який він діє; Іпполіт теж не приписував святому духу ніякої особистості. Сама Біблія недвозначно показує, що Божий святий дух — це не якась особа, а діюча сила, за допомогою якої Бог сповняє свої наміри та волю.
Перш за все слід зазначити, що, хоча багато перекладів в 1 Івана 5:7 містять слова: «...на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно», насправді вони не є частиною оригінального тексту, а були додані пізніше. В «Єрусалимській Біблії» (JB), католицькому перекладі, є примітка, де вказано, що ці слова «відсутні в усіх ранніх грецьких рукописах і ранніх перекладах, а також у найавторитетніших рукописах Вульгати». Біблеїст Брюс Мецгер у своїй праці детально розглядає походження цієї вставки (Metzger B. Textual Commentary on the Greek New Testament. 1975. P. 716—718). Він каже, що вперше вона з’являється в одному трактаті, датованому IV ст. н. е., а починаючи з VI ст. н. е. — у примірниках старолатинського перекладу і Вульгати. Багато сучасних перекладів не містять цієї вставки в основному тексті з огляду на її сумнівність (СМ, Хом., ПЕК, СРП, RS, NE).
Уособлення не свідчить про те, що дух є особою. Це правда, що Ісус назвав святий дух «помічником», який «навчить», «буде свідчити», «дасть... свідчення», «керуватиме», «говоритиме» і «почує». Говорячи про цього «помічника», Ісус, як видно з грецького тексту, іноді використовував особові займенники чоловічого роду. (Пор. Ів 14:16, 17, 26; 15:26; 16:7—15.) А втім, у Біблії часто уособлюється щось неживе. Наприклад, у книзі Прислів’я мудрість описується так, наче вона є особою (Пр 1:20—33; 8:1—36), при цьому в єврейському тексті (як і в українських перекладах) вживаються різні форми займенника жіночого роду. Мудрість також персоніфікується в Матвія 11:19 та Луки 7:35 (прим.), де говориться про її «вчинки» і «дітей». Апостол Павло уподібнив гріх і смерть до царів (Рм 5:14, 17, 21; 6:12). Він писав, що гріх здатен скористатися можливістю, породити пожадливість, звабити і вбити (Рм 7:8—11). Павло, звісно ж, не мав на увазі, що гріх є особою.
Тож Ісусові слова про святий дух, записані Іваном, потрібно розглядати в контексті. Вдаючись до персоніфікації, Ісус називає святий дух «помічником». Грецький іменник пара́клетос — чоловічого роду, тому цілком логічно, що, записуючи Ісусові слова про роль святого духу як помічника, Іван вживає стосовно нього займенники чоловічого роду. Але в тому самому контексті, використовуючи щодо святого духу грецьке слово пне́ума, Іван вживає займенник середнього роду, оскільки пне́ума — середнього роду. Отже, використання займенників чоловічого роду стосовно пара́клетос було зумовлено правилами граматики, а не потребою висвітлити якусь доктрину (Ів 14:16, 17; 16:7, 8).
Не представлений у Біблії як особа. Бог — Дух, і він святий. Всі його вірні ангели теж є духами, і вони теж святі. Тому очевидно, що, якби «святий дух» був особою, Біблія якимось чином допомагала б відрізнити цю духовну особу від усіх інших святих духів. Принаймні кожного разу, коли цей дух прямо не названий «Божим святим духом» (або якось подібно), мав би вживатися означений артикль. Натомість у грецькому тексті в багатьох випадках вислів «святий дух» вживається без артикля, і це лише підтверджує той факт, що святий дух не є особою. (Пор. Дії 6:3, 5; 7:55; 8:15, 17, 19; 9:17; 11:24; 13:9, 52; 19:2; Рм 9:1; 14:17; 15:13, 16, 19; 1Кр 12:3; Єв 2:4; 6:4; 2Пт 1:21; Юд 20; Int та інші підрядкові переклади.)
Що означає охреститися в його «ім’я». В Матвія 28:19 говориться про хрещення «в ім’я Батька, і Сина, і святого духу». Слово «ім’я» не завжди стосується чийогось власного імені. Наприклад, коли ми вживаємо вислови «іменем закону» або «в ім’я справедливості», то не маємо на увазі імені якоїсь особи. Ми говоримо, що людина робить щось «владою, наданою законодавством» або «з огляду на норми справедливості». Щось подібне можна сказати про грецьке слово о́нома («ім’я»). Тимчасом як одні переклади (Дерк., Кул.) передають слова з Матвія 10:41 буквально: «Хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить нагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить нагороду праведника», в інших говориться: «Хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного, тому що він праведний, той одержить праведничу нагороду» або щось подібне (Хом., СМ, Ог.). Тому професор А. Робертсон стосовно використання слова “ім’я” в Матвія 28:19 зазначає: «Тут слово “ім’я” (о́нома) вживається у значенні сили або влади, як це часто буває в Септуагінті й папірусах» (Robertson’s Word Pictures in the New Testament. 1930. Vol. I. P. 245). Отже, хреститися «в ім’я... святого духу» означає визнавати, що його джерелом є Бог і що цей дух діє згідно з Божою волею.
Інші докази того, що не є особою. Ще один доказ того, що святий дух не є особою,— це те, що він згадується разом з водою і вогнем, які теж не є особами (Мт 3:11; Мр 1:8). Про християн сказано, що вони будуть «охрещені святим духом» (Дії 1:5; 11:16). Павло заохочував наповнюватися святим духом, а не вином (Еф 5:18). Крім того, говориться, що деякі люди були «сповнені» духом, а також мудрістю, вірою (Дії 6:3, 5; 11:24) і радістю (Дії 13:52); і святий дух згадується разом з подібними рисами в 2 Коринфян 6:6. Важко уявити, що хтось міг би так висловитися, якби святий дух був божественною особою. Стосовно ж аргументу, що святий дух «свідчить» і є «свідком» (Дії 20:23; 5:32), то слід зазначити, що те саме написано в 1 Івана 5:6—8 про воду і кров. Хоча в деяких віршах про дух сказано, що він «свідчить», «говорить» або «сказав», з інших віршів чітко видно, що говорив не сам дух, а люди під його впливом. (Пор. Єв 3:7; 10:15—17; Пс 95:7; Єр 31:33, 34; Дії 19:2—6; 21:4; 28:25.) Це можна порівняти з радіохвилями, які передають на відстань чиїсь слова. Особа говорить у мікрофон, а її голос лунає десь далеко з гучномовця, і може здаватися, ніби «говорить» сам гучномовець. Бог через святий дух доносить свою звістку або волю до розумів і сердець своїх земних служителів, а вони у свою чергу можуть передавати їх іншим людям.
Діюча сила. Отже, коли слова ру́ах і пне́ума стосуються Божого святого духу, то означають невидиму діючу силу Бога, за допомогою якої він виконує свої наміри або волю. Цей дух «святий», оскільки походить від Нього, а не з якогось земного джерела, і тому в ньому, як у «дусі святості», немає нічого порочного (Рм 1:4). Це не просто сила, якою володіє Єгова; коли говориться про таку силу, використовується єврейське слово ко́ах або грецьке дı́наміс. Ру́ах і пне́ума використовуються поряд із цими словами чи навіть у паралелізмах, з чого видно, що ці пари слів мають подібне, але не однакове значення (Мих 3:8; Зх 4:6; Лк 1:17, 35; Дії 10:38). Основне значення слова дı́наміс — «спроможність, можливість робити що-небудь, діяти». Така сила, або енергія, може бути неактивною, перебути в стані спокою всередині когось або чогось. З іншого боку, пне́ума — це сила, яка діє на когось або щось; її можна описати як «вплив, який спричиняє або спрямований на те, щоб спричиняти рух чи зміну руху». Дı́наміс можна прирівняти до енергії в батарейці, а пне́ума — до струму, що виходить з такої батарейки. Хоча обидва єврейські і обидва грецькі слова перекладаються українською як «сила», важливо пам’ятати, що в мовах оригіналу вони мають різне значення.
Роль у створенні. Бог Єгова створив матеріальний всесвіт за допомогою свого духу, або діючої сили. Про планету Земля на початкових стадіях її формування у Біблії сказано, що «над поверхнею вод ширяла Божа діюча сила [або «дух» (ру́ах)]» (Бт 1:2). В Псалмі 33:6 говориться: «Словом Єгови створені небеса, і духом уст його — все, що на них». Подібно до могутнього подиху, Божий дух може бути посланий, щоб вплинути на щось, навіть коли безпосередній контакт з об’єктом дії відсутній. (Пор. Вх 15:8, 10.) Тимчасом як людина для виготовлення чогось використовує силу своїх рук і пальців, Бог використовує свій дух. Тому цей дух також названо Божими «руками» або «пальцями». (Пор. Пс 8:3; 19:1; Мт 12:28 з Лк 11:20, прим.)
Сучасні вчені вважають, що матерія — це організована енергія, свого роду згустки енергії, і визнають, що «матерія може переходити в енергію, а енергія в матерію» (The World Book Encyclopedia. 1987. Vol. 13. P. 246). Знання про неосяжний Всесвіт, які відкрилися людині завдяки телескопам, дають лише часткове уявлення про те, наскільки невичерпним джерелом енергії володіє Бог Єгова. Пророк Ісая влучно написав: «Хто виміряв дух Єгови?» (Іс 40:12, 13, 25, 26).
Джерело життя і репродуктивної сили. Своїм існуванням Божому духу завдячують не тільки неживі творіння, але й усе живе, адже саме за допомогою свого духу Єгова створив перших істот, від яких пішли всі живі створіння, що існують сьогодні. (Пор. Йв 33:4; див. підзаголовок «Дихання; дихання життя; життєва сила» у цій статті.) Використавши свій святий дух, Єгова відновив репродуктивну здатність Авраама і Сарри, тому про Ісака сказано, що він був «народжений завдяки духу» (Гл 4:28, 29). Також за допомогою святого духу Бог переніс життя свого Сина з неба на землю, в утробу юдейської дівчини Марії (Мт 1:18, 20; Лк 1:35).
Дух діє на благо Божих служителів. Серед основних виявів дії Божого духу є передача інформації, роз’яснення та виявлення чогось. Тому Давид молився: «Навчи мене чинити твою волю, бо ти мій Бог. Дух твій добрий, нехай він веде мене по рівній землі» (Пс 143:10). А задовго до цього Йосип завдяки Божій допомозі зміг пояснити фараону його пророчі сни. Єгипетський правитель визнав, що на Йосипа впливав Божий дух (Бт 41:16, 25—39). Здатність духу проливати на щось світло особливо видно у випадку пророцтв. Як говорить апостол Петро, жодне пророцтво не походило від людського тлумачення якихось обставин чи подій і не було наслідком вродженої здатності пророків пояснювати їхнє значення або ж передбачати розвиток майбутніх подій. Радше ці чоловіки були «керовані святим духом», тобто Божа діюча сила давала їм знання, спонукувала їх до дій і керувала ними (2Пт 1:20, 21; 2См 23:2; Зх 7:12; Лк 1:67; 2:25—35; Дії 1:16; 28:25; див. ПРОРОК; ПРОРОЦТВО). Тому все натхнене Писання було «натхнене Богом»; цей вислів є перекладом грецького слова тео́пнеустос, яке утворене від слів «Бог» і «дихати» (2Тм 3:16). Дух керував пророками і передавав їм звістки по-різному. Іноді він посилав їм видіння або сни (Єз 37:1; Йл 2:28, 29; Об 4:1, 2; 17:3; 21:10), але в усіх випадках дух впливав на їхні розуми і серця, спонукуючи діяти згідно з Божим наміром (Дн 7:1; Дії 16:9, 10; Об 1:10, 11; див. НАТХНЕННЯ).
Отже, святий дух не лише відкриває і пояснює служителям Бога, в чому полягає його воля, але й наділяє їх силою діяти згідно з цією волею. Божий дух є рушійною силою, яка спонукує їх; наприклад, Марко пише, що дух «спонукав» Ісуса після хрещення піти в пустелю (Мр 1:12; пор. Лк 4:1). Люди можуть «палати» цим духом, наче «полум’ям» (1Фс 5:19; Дії 18:25; Рм 12:11), він може переповнювати їх, змушуючи до певних дій. (Пор. Йв 32:8, 18—20; 2Тм 1:6, 7.) Бог наповнює людей «силою свого духу», тобто дає їм силу за допомогою свого духу (Еф 3:16; пор. Мих 3:8). Проте вони не перебувають під впливом якогось несвідомого, мимовільного пориву, бо дух впливає на їхні розуми й серця і вони свідомо підкоряються діючій силі, яку отримують. Тому апостол Павло міг сказати стосовно християн, які отримали дар пророкувати, що вони «повинні контролювати дари духу» заради порядку у зборі (1Кр 14:31—33).
Дух діє по-різному. Подібно як завдяки електричному струму можна виконувати найрізноманітнішу роботу, завдяки дії Божого духу люди можуть здійснювати найрізноманітніші завдання (Іс 48:16; 61:1—3). Апостол Павло написав про дари духу: «Є різні дари, але дух той самий, різні види служіння, але Господь той самий, різні види діяльності, але Бог, який допомагає кожному виконувати все це, той самий. Проте дух виявляється в кожному для того, щоб приносити якусь користь» (1Кр 12:4—7).
Дух може наділити здібностями або підготувати до якоїсь роботи чи завдання. Хоча Бецалель і Оголіав, можливо, вже володіли різними ремеслами перед тим, як отримали доручення виготовити приладдя для святого намету та священицький одяг, Божий дух наповнив їх мудрістю, розумінням і знанням, щоб вони змогли все належно виконати. Він підсилив їхні природні здібності, збагатив їхні знання і наділив здатністю навчати інших (Вх 31:1—11; 35:30—35). Під натхненням, тобто під дією Божого духу, Давид отримав план майбутнього храму і тому зміг здійснити грандіозну підготовку до будівництва (1Хр 28:12).
Божий дух діяв на Мойсея і через нього. Завдяки йому Мойсей пророкував, виконував чуда, а також вів і судив народ; тим самим він став прообразом Ісуса Христа (Іс 63:11—13; Дії 3:20—23). Однак Мойсей був недосконалою людиною, і тягар обов’язків став для нього надто важким. Тому Бог взяв частину духу, що був на Мойсеєві, і дав 70 старійшинам, щоб вони допомагали йому нести цей тягар (Чс 11:11—17, 24—30). Дух також впливав на Давида — керував ним і готував до майбутнього правління вже відтоді, як Самуїл помазав його на царя (1См 16:13).
Ісус Навин, наступник Мойсея, був «сповнений духом мудрості». Але дух не наділив його здатністю пророкуват
|
