Випробування, з якими стикаються наші брати і сестри в деяких країнах, не є чимось новим. У першому столітті апостолів переслідували за те, що вони проповідували про Ісуса. Члени юдейського верховного суду знову і знову наказували їм «нічого не розповідати і не навчати від Ісусового імені» (Дії 4:18—20; 5:27, 28, 40). Але вони знали, що «проповідувати народу і давати ґрунтовне свідчення» про Христа їм наказав той, чия влада набагато перевершує владу будь-якої людини (Дії 10:42). Від імені всіх апостолів Петро та Іван мужньо заявили, що будуть слухатись не людей, а Бога, і не перестануть розповідати про Ісуса (Дії 5:29). Апостолів висікли за їхню відданість Богові, але вони йшли з суду, «радіючи, що удостоїлися зазнати зневаги за Ісусове ім’я». І, звичайно ж, вони продовжили проповідувати (Дії 5:41, 42). w22.10 12, 13, абз. 2—4
|
Ісая передрік, що через непослух євреїв Єгова допустить, щоб з ними сталося лихо (Ісаї 30:5, 17; Єрем. 25:8—11). Ці слова сповнились, коли вавилоняни забрали їх у полон. Але в пророцтві Ісаї була звістка і для вірних служителів Єгови. Бог пообіцяв, що одного дня поверне їх у рідний край (Ісаї 30:18, 19). Однак це мало статися не відразу. Ісая написав: «Єгова терпеливо чекає, щоб виявити вам ласку». І справді, ізраїльтяни провели в неволі 70 років, перш ніж їм дозволили повернутися в Єрусалим (Ісаї 10:21; Єрем. 29:10). Коли вони нарешті опинилися вдома, їхні сльози горя перетворилися на сльози радості. w22.11 9, абз. 4
| |
