Єгова пообіцяв, що в Авраама з’явиться «потомство», через яке «багато народів» отримають благословення. Однак минали роки, Аврааму виповнилося 100, Саррі — 90, а обіцяний син так і не народився. Могло здаватися, що в них вже не буде дитини. Для Авраама це було справжнім випробуванням. Але він «усе ж надіявся і вірив, що стане батьком багатьох народів» (Рим. 4:18, 19). І його надія не була марною. Лише уявіть, як він радів, коли в нього народився довгоочікуваний син, Ісак (Рим. 4:20—22). Приклад Авраама показує, що кожному з нас під силу здобути схвалення Бога і стати праведним в його очах, стати його другом. Павло наголосив на цьому, написавши: «Слова “це зарахувалося йому” були написані не тільки для [Авраама], але й для нас — тих, кому це зарахується, оскільки ми віримо в того, хто воскресив з мертвих нашого Господа Ісуса» (Рим. 4:23, 24). Як і Аврааму, нам потрібні віра, вчинки і надія. w23.12 7, абз. 16, 17
|
