Авнер підтримував Саула, коли той хотів убити Давида, хоча й знав, що Бог вибрав Давида на царя Ізраїля (1 Сам. 26:1—5). Після Саулової смерті Авнер міг виявити смирення і відданість Богу, підтримуючи Давида, а не Саулового сина Іш-Бошета. Проте стосунки Авнера з Сауловою наложницею, очевидно, вказували на те, що він прагнув для себе царської влади (2 Сам. 2:8—10; 3:6—11). Через брак смирення Давидів син Авесалом теж не був відданий Богові. Авесалом навіть «завів собі колісницю і коней та взяв 50 чоловіків, які мали бігти перед ним» (2 Сам. 15:1). Крім того, Авесалом підступно здобув відданість багатьох ізраїльтян. Як і Авнер, він хотів убити Давида, хоча й знав, що Єгова призначив його ізраїльським царем (2 Сам. 15:13, 14; 17:1—4). Приклади Авнера та Авесалома чітко показують, що надмірні амбіції можуть легко призвести до невірності Богові. Безперечно, жоден вірний служитель Єгови не піде таким егоїстичним і нечестивим шляхом. w16.02 4:9—11
|
