СУБОТНИЙ РІК
Сьомий рік семирічного циклу, протягом якого у стародавньому Ізраїлі землі давали відпочинок, і вона залишалася необробленою. Цього року євреї не вимагали від своїх співвітчизників сплати боргів.
З 1473 до н. е., коли Ізраїль увійшов до Обіцяної землі, суботній рік мав святкуватися «наприкінці кожного семирічного періоду», тобто суботнім був кожен сьомий рік ( Вт 15:1, 2, 12 ; пор. Вт 14:28 ). Очевидно, що суботній рік починався в День викуплення, 10 етаніму (тишрі), і про його початок сповіщав трубний звук. Однак є думка, що хоча ювілейний рік відраховувався від Дня спокути, суботній рік починався 1 тишрі.
Землю не обробляли, поля не засівали, виноградники не обрізали і не було збирання врожаю, а те, що виростало саме, залишалося в полі чи винограднику, і цим могли харчуватися як землевласник, так і його раби, наймані працівники та прибульці. У цьому розпорядженні видно турботи про бідняків, а також про домашніх і диких тварин, оскільки що виросло в суботній рік призначалося і для них ( Лв 25:1-7 ).
Суботній рік називався «роком визволення [євр. хашшемітта ] ( Вт 15:9; 31:10 ). Протягом цього року земля не оброблялася: вона залишалася у повному спокої, або отримувала визволення ( Вих. 23:11 ). Боржники звільнялися від сплати боргів, теж відчуваючи спокій. Проголошувалося «визволення на честь Єгови». Ряд біблеїстів вважають (хоча з цього приводу є й інша думка), що борги насправді не прощалися, вони вважають, що позикодавець лише не повинен був вимагати від свого брата, єврея, сплати боргу, оскільки в той рік землероб не отримував доходу; але з чужинця можна було вимагати сплати боргу ( Вт. 15:1—3 ). На думку деяких рабинів, те, що було дано в борг бідному братові заради надання йому допомоги, повертати не потрібно, але з тим, що людина заборгувала в ході ділових операцій, було інакше. Ці рабини стверджують, що у І ст. н. е. Гіллель ввів порядок, згідно з яким позикодавець міг звернутися до суду і, зробивши певну заяву, запобігти скасування сплати боргу (П'ятикнижжя і гафтарот. М.- Єрусалим, 1999. С. 1175).
Хоча у рік визволення, чи спокою, від боржників не вимагали повернути борг, раби, багато з яких потрапили в рабство за борги, не отримували свободи. Раб-єврей виходив на волю в сьомий рік свого рабства або в ювілейний рік — залежно від того, який із них наступав першим ( Вт 15:12; Лв 25:10, 54 ).
Щоб незмінно дотримуватися суботнього року, як того вимагала угода Єгови з Ізраїлем, була необхідна віра, проте тих, хто дотримувався угоди, чекали великі благословення ( Лв 26:3—13 ). Бог обіцяв, що врожаю шостого року вистачить на три неповні роки — починаючи з шостого до жнив у восьмому. Оскільки в сьомий рік поля не мали засіватися, наступний урожай можна було зібрати лише у восьмому році. (Ср. Лв 25:20—22 .) Коли Ізраїль на чолі з Ісусом Навином увійшов до Обіцяної землі, шість років пішло на підкорення ханаанських народів і поділ землі на спадкові володіння. У цей час Ізраїль якщо й міг сіяти насіння, то дуже мало, проте ізраїльтяни харчувалися тим, що виростили хананеї ( Вт 6:10, 11 ). Сьомий рік був суботнім, тому від ізраїльтян була потрібна віра і послух, щоб дочекатися врожаю восьмого року, і завдяки Божому благословенню вони мали необхідне для життя.
Щороку визволення під час Свята куренів увесь народ — чоловіки і жінки, діти та прибульці — мав збиратися, щоб слухати читання Закону ( Вт 31:10—13 ).
Якби ізраїльтяни точно дотримувалися Закону, то до часу вавилонського полону вони відзначили б 121 суботній рік та 17 ювілейних. Проте суботні роки дотримувалися лише частково. Коли народ пішов у полон до Вавилону, земля пустувала 70 років — так вона «надолала свої суботи» ( 2Лт 36:20, 21; Лв 26:34, 35, 43 ). Ніде в Біблії не сказано, що юдеї пропустили рівно 70 суботніх років, проте Єгова відвів саме стільки часу на те, щоб земля, з якої були вигнані жителі, надолужила всі пропущені суботні роки.
|
