Стережіться лицемірної праведності!
У ПЕРШОМУ столітті фарисеї мали добру репутацію праведних поклонників Бога. Вони були ревними дослідниками Писання і часто молилися. Деякі люди вважали їх лагідними і поміркованими. Єврейський історик Йосиф Флавій писав: «Фарисеї з ніжністю ставляться одні до одних і мають гармонійні взаємини із суспільством». Не дивно, що вони, мабуть, були найшановнішими членами єврейського суспільства того часу!
Однак сьогодні слово «фарисейський» та споріднені з ним слова звучать принизливо і є синонімами таких слів, як святенницький, лицемірно-праведний, удавано-благочестивий, ханжеський, фальшивий. Чому фарисеї втратили своє добре ім’я?
Тому що Ісус Христос, на відміну від більшості євреїв, не обманувся зовнішнім виглядом фарисеїв. Він порівняв їх до «гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости» (Матвія 23:27).
Правда, вони довго молилися у публічних місцях, але, як сказав Ісус, це робилося тільки для того, щоб їх бачили люди. Їхнє поклоніння було удаваним, показним. Їм подобалися визначні місця на бенкетах і передні сидіння у синагогах. Хоча усі євреї були зобов’язані носити торочки на одязі, фарисеї намагалися справити враження на інших своїми надмірно довгими торочками. Вони з гордістю виставляли свої коробочки з текстами Писання, носячи їх як амулети (Матвія 6:5; 23:5—8, Хоменко). Лицемірство, пожадливість і зарозумілість зрештою принесли їм ганьбу.
Ісус засвідчив, що Бог відкинув фарисеїв: «Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук — людських заповідей» (Матвія 15:7—9). Їхня праведність була лицемірною. Зрозуміло, чому Ісус перестерігав своїх учнів: «Стережіться розчини фарисейської» (Луки 12:1). Сьогодні нам також треба «стерегтися» лицемірної праведності, тобто пильнувати, щоб не стати релігійними лицемірами.
Для цього треба пам’ятати, що людина не стає лицемірно-праведною раптово. Ця схильність з’являється поступово, з часом. Небажані риси фарисеїв можна розвинути навіть непомітно для себе.
Зверхнє ставлення
Яких саме рис нам слід «стерегтися»? Лицемірно-праведні люди часто «говорять, виглядають і дивляться так, ніби вони ніколи не помиляються»,— пояснює «Енциклопедія релігії та етики» (англ.). Лицемірно-праведні люблять також хвалитися і звеличувати себе, що було головною проблемою фарисеїв.
Ісус описав цей фарисейський склад розуму в одній притчі: «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись,— один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» На відміну від нього, митник смиренно визнав свої провини і виявився більш праведним, ніж хвалькуватий фарисей. Ісус адресував свою притчу тим, «що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших» (Луки 18:9—14).
Як недосконалі люди, ми іноді почуваємо себе кращими від інших, можливо, через свої природні здібності чи якісь переваги. Але християнам слід швидко відганяти такі думки. Можливо, ти вже багато років живеш за християнськими нормами. Ти можеш бути досвідченим вчителем Біблії. А може, вважаєш себе помазаним правити з Христом у небі. Деякі члени збору мають особливі привілеї як повночасні служителі, старійшини чи службові помічники. Запитай себе: «Як Єгова дивився б на мене, коли б я використовував отримані від нього дари для власного вивищування?» Безумовно, це йому б не сподобалося (Филип’ян 2:3, 4).
Коли християнин виявляє дух зверхності через свої дари, отримані від Бога,— здібності, привілеї, владу, він, по суті, відбирає від Бога славу і честь, яких заслуговує тільки Він. Біблія ясно застерігає християн «не думати про себе більш, ніж належить думати». Вона наполягає: «Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; «не вважайте за мудрих себе!» (Римлян 12:3, 16).
«Не судіть»
Згідно з однією біблійною енциклопедією, лицемірно-праведна людина «вважає себе або морально чистою, або на хорошому рахунку в Бога через те, що дотримується букви закону, хоча й не зважає на його дух». В іншій праці «лицемірно-праведними» називається «надмірно релігійних людей, які тільки те й роблять, що вишукують погане в інших».
Фарисеї були винні у цьому. З часом їхні людські правила вже видавалися важливішими від Божих законів і принципів (Матвія 23:23; Луки 11:41—44). Вони призначили себе суддями і були схильні засудити будь-кого, хто не відповідав їхнім лицемірно-праведним нормам. Їхнє зверхнє ставлення і хворобливе почуття власної гідності породжувало потребу контролювати інших людей. Неспроможність контролювати Ісуса приводила їх у шаленство, і вони задумали вбити його (Івана 11:47—53).
Як неприємно бути в товаристві людини, що веде себе, як суддя, завжди шукає чужих помилок і слідкує за іншими. Справді, ніхто у зборі не має повноважень нав’язувати іншим свою думку і власні правила (Римлян 14:10—13). Врівноважений християнин усвідомлює, що стосовно багатьох щоденних справ рішення повинен приймати кожен за себе сам. Особливо ті, хто має схильність до педантизму і вимогливості, мусять стримуватися від судження інших.
Це правда, що християнський збір уповноважений давати вказівки, які сприяють успішній роботі земної організації Єгови (Євреїв 13:17). Але дехто спотворює ці вказівки і додає свої власні правила. В одній місцевості всі учні Школи теократичного служіння мусили одягати костюми і защіпати піджаки, коли виголошували промову. Якщо хтось не робив цього, його позбавляли права виголошувати промови у майбутньому. Замість того щоб встановлювати такі суворі правила, чи ж не було б розсудливіше і в гармонії з духом Божого Слова дати доброзичливу пораду наодинці, якщо є така необхідність? (Якова 3:17).
Лицемірна праведність також може викликати думку, що, коли християнин має особисті проблеми, він мусить бути духовно неповноцінним. Саме так лицемірно-праведні Еліфаз, Білдад і Цофар думали про вірного Йова. Вони не знали всіх деталей ситуації, тому з їхнього боку було зухвалістю звинувачувати Йова у гріхах. Єгова покарав їх за викривлену оцінку випробувань Йова. (Дивіться Йова, розділи 4, 5, 8, 11, 18, 20).
Ревність, спрямована у неправильне русло
Лицемірна праведність і ревність часто взаємозв’язані. Апостол Павло говорив про релігійних євреїв, які «мають ревність про Бога, але не за розумом. Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій» (Римлян 10:2, 3). Будучи фарисеєм, Павло теж мав велику ревність, хоча його ревність була спрямована у неправильне русло і не базувалася на праведності Єгови (Галатів 1:13, 14; Филип’ян 3:6).
Біблія слушно нагадує: «Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе?» (Екклезіяста 7:16). На початку християнин може бути дуже сумлінним у зборі, але з часом його сумлінність і ревність можуть перемінитися на лицемірну праведність. Якщо релігійна ревність керується людською мудрістю, а не праведністю Єгови, це може завдати шкоди іншим. Як?
Наприклад, батьки можуть так зайнятися духовними потребами інших людей, що з часом почнуть забувати про потреби своєї сім’ї. Надмірно ревні батьки можуть також вимагати від своїх дітей більше, ніж ті в стані виконати (Ефесян 6:4; Колосян 3:21). Деякі діти, неспроможні задовольнити такі непомірковані вимоги, у відповідь ведуть подвійне життя. Помірковані батьки братимуть до уваги обмеження своєї сім’ї і робитимуть відповідні зміни. (Порівняйте Буття 33:12—14).
Надмірна ревність також може позбавити тактовності, співчуття і ніжності — таких необхідних рис у спілкуванні з іншими. Хтось може дуже багато працювати для справ Царства. Але, виявляючи надмірну ревність, він може ранити людей. Павло говорив: «Коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю,— то пожитку не матиму жодного!» (1 Коринтян 13:2, 3).
Бог ласкавий до смиренних
Як християнам, нам потрібно усвідомити небезпечність лицемірної праведності ще до того, як вона з’явиться. Ми повинні уникати зверхності, звички судити інших і сліпої ревності, що базується на людській мудрості.
Коли ми «стережемося» фарисейських рис, то замість судити інших і вважати когось лицемірно-праведним, набагато краще засереджуватися на своїх власних прагненнях і схильностях. Щоправда, Ісус засудив фарисеїв, назвавши їх «родом гадючим», який заслуговує вічного знищення. Але Ісус міг читати людські серця. Ми ж не можемо (Матвія 23:33).
Шукаймо тому Божої праведності, а не своєї власної (Матвія 6:33). Тільки тоді ми матимем ласку Єгови, тому що Біблія нагадує нам усім: «Майте покору один до одного, бо «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!» (1 Петра 5:5).
|
