Апостол Павло добре знав, що його брати й сестри недосконалі, адже вони не раз завдавали йому прикрощів. Після того як Павло став християнином, одновірці його уникали (Дії 9:26). Пізніше деякі брати позаочі поливали його брудом (2 Кор. 10:10). Одного разу він став свідком того, як досвідчений старійшина доводить інших до спотикання своєю неправильною поведінкою (Гал. 2:11, 12). А ще Павла сильно підвів його близький друг — Марко (Дії 15:37, 38). Після таких випадків Павло міг би розчаруватися у своїх одновірцях і відсторонитися від них. Але він старався бачити в інших хороше і залишався активним у служінні Єгові. Що йому допомагало? Павло щиро любив своїх одновірців. Любов скеровувала його погляд на достоїнства братів і сестер, а не на їхні недоліки. Також вона спонукувала Павла з готовністю прощати інших, до чого він сам закликав у сьогоднішньому вірші. w24.03 15, абз. 4, 5
|
