Духовний сайт!

Не втрачай радості через хворобу

УЯВИ, що ти прокидаєшся вранці і хочеш, аби цей день вже закінчився. Тобі знову доводиться боротись з фізичним чи емоційним болем. Можливо, ти почуваєшся, як Йов, котрий сказав: «Смерть мені ліпша від страждання» (Йова 7:15, Хом.). А що, коли ти вже не один рік перебуваєш у такому стані?

Так почувався Мефівошет, син Йонатана, який був другом царя Давида. Коли Мефівошет мав п’ять років, «він упав й окривів» (2 Сам. 4:4). Біль, якого завдавав Мефівошетові фізичний стан, мабуть, посилився емоційними стражданнями, коли його фальшиво звинуватили в зраді царя і він втратив майно. Все ж Мефівошет постійно подавав чудовий приклад у боротьбі з неміччю, наклепом і розчаруваннями, не дозволяючи нічому забрати в нього радість (2 Сам. 9:6—10; 16:1—4; 19:25—31).

Подібне можна сказати про апостола Павла. Якось він написав про «колючку» в тілі, з якою мусив боротися (2 Кор. 12:7). Згадана ним колючка, ймовірно, була недугою, що довгий час дошкуляла йому, або ж нею могли бути люди, котрі перешкоджали його апостольському служінню. Хоч би що це було, проблема залишалася і Павлові доводилось миритися з фізичним чи емоційним болем (2 Кор. 12:9, 10).

Деяких Божих служителів сьогодні знесилюють хронічні хвороби або емоційні страждання. Магдалені у віці 18 років поставили діагноз — системний червоний вовчак, захворювання, при якому імунна система людини, схоже, уражає її власні органи. «Я дуже налякалася,— розповідає Магдалена.— Час минав, а мій стан погіршувався і хвороба загострювалась через розлади травлення, виразки в роті і проблеми зі щитовидною залозою». Ізабела ж бореться з іншою хворобою, яка не є такою очевидною. Вона пояснює: «З дитинства я страждаю від депресії, через що маю приступи паніки, проблеми з диханням і спазми шлунка. Тому я зазвичай почуваюся виснаженою».

Хвороба і кволість може позбавляти тебе радості. Коли таке стається, варто сісти і реалістично оцінити свою ситуацію. Змиритися з власними обмеженнями не завжди легко. Магдалена каже: «Моя хвороба прогресує, і я часто почуваюсь настільки виснаженою, що не можу встати з ліжка. Через непередбачуваний розвиток хвороби мені дуже важко щось планувати наперед. Найбільше мене пригнічує те, що я не в стані робити в служінні Єгові так багато, як раніше».

Збігнєв говорить: «З роками ревматоїдний артрит чимраз більше висотує мої сили, уражаючи один суглоб за іншим. Іноді суглоби сильно запалюються і я не в змозі виконати найпростішого завдання. Це мене засмучує».

Кілька років тому в Барбари виявили пухлину головного мозку, яка прогресувала. «Мій організм зазнає несподіваних змін,— розповідає вона.— Я відчуваю апатію, нерідко маю головний біль і не можу зосереджуватися. З огляду на обмеження я мусила все переосмислити».

Усі вищезгадані особи є присвяченими служителями Єгови. На перше місце в житті вони поставили виконання Божої волі. Ці люди повністю довіряють Богові та відчувають його підтримку (Прип. 3:5, 6).

Ми не повинні думати, що страждання людини свідчить про Боже несхвалення (Плач 3:33). Подумаймо, через що довелося пройти Йовові, хоча він був «невинний та праведний» (Йова 1:8). Бог нікого не випробовує злом (Як. 1:13). Усі хвороби, в тому числі хронічні та емоційні, передали нам у спадщину наші прабатьки, Адам і Єва (Рим. 5:12).

А втім, Єгова та Ісус ніколи не залишать праведних без підтримки (Пс. 34:16). Особливо у важкі часи ми починаємо усвідомлювати, що Бог — наша «охорона... та твердиня» (Пс. 91:2). Тож що допоможе тобі не втратити радості, коли ти перебуваєш, здавалося б, у безвихідних обставинах?

Молитва. Наслідуючи Божих вірних служителів давнини, ти можеш у молитві класти свій тягар на небесного Батька (Пс. 55:23). Тоді ти будеш мати «Божий мир, який неможливо збагнути розумом». Цей внутрішній мир «берегтиме... серця та здатність мислити» (Фил. 4:6, 7). Покладаючись у молитві на Бога, Магдалена бореться з виснажливою хворобою. Вона говорить: «Завдяки тому, що я виливаю Єгові серце, я відчуваю полегшення і відновлюю радість. Тепер я дійсно розумію, що́ означає кожного дня покладатися на Бога» (2 Кор. 1:3, 4).

У відповідь на молитви Єгова може дати тобі силу через святий дух, своє Слово і християнське братство. Не варто очікувати, що Бог чудом усуне твою недугу. Однак ти можеш сподіватися, що він дасть тобі необхідної мудрості та сил, аби долати будь-яке лихо (Прип. 2:7). Єгова зміцнить тебе, наділивши «силою, яка перевершує людську» (2 Кор. 4:7).

Сім’я. У боротьбі з хворобою тобі допоможуть любов і співчуття рідних. Та не забувай, що твої близькі теж страждають. Вони можуть почуватися такими ж безсилими, як і ти. Проте рідні залишаються з тобою навіть у важкі часи. Спільна молитва допоможе тобі зберігати спокій у серці (Прип. 14:30).

Ось що розповідає Барбара про свою дочку та інших молодих сестер: «Вони підтримують мене в служінні. Їхня ревність зігріває мені серце». Збігнєв надзвичайно цінує допомогу дружини. «Вона виконує більшість домашніх обов’язків,— каже він.— Дружина також допомагає мені одягатися і нерідко носить мою сумку на зібрання та в служінні».

Одновірці. У товаристві братів і сестер ми отримуємо підбадьорення й потіху. А що, коли через хворобу ти не можеш відвідувати зібрання? Магдалена говорить: «Збір робить аудіозапис програми і таким чином дбає про те, щоб зібрання приносили мені пожиток. Брати і сестри часто телефонують мені, щоб дізнатися, чим ще можуть допомогти. Крім того, вони шлють мені підбадьорливі листи. Думка про те, що одновірці пам’ятають мене і цікавляться мною, допомагає мені боротися з недугою».

Ізабела, яка страждає від депресії, розповідає: «У зборі я маю багато "батьків” і "матерів”, людей, які слухають мене та намагаються розуміти. Збір — це моя сім’я; тут я відчуваю мир і радість».

Тим, хто зносить різні випробування, варто не «відокремлюватися», а цінувати спілкування зі збором (Прип. 18:1, Хом.). Так вони стануть невичерпним джерелом підбадьорення для інших. Спочатку ти, можливо, вагатимешся розповідати одновірцям про свої потреби. Все ж брати і сестри будуть цінувати твою відвертість. Це дасть їм нагоду розширятися в «нелицемірній братерській любові» (1 Пет. 1:22). Чому б не попросити їх підвезти тебе на зібрання, піти з тобою в служіння або щиросердо порозмовляти з тобою? Звісно, не слід бути надмірно вимогливим до одновірців, краще виявляти їм вдячність за допомогу.

Будь позитивним. Нерідко від тебе самого залежить, чи ти залишатимешся радісним попри боротьбу з хронічною хворобою. Похмурий настрій і пригніченість можуть призвести до негативного мислення. У Біблії сказано: «Дух дійсного мужа виносить терпіння своє, а духа прибитого хто піднесе?» (Прип. 18:14).

Магдалена говорить: «Я з усіх сил намагаюся не зосереджуватись на своїх проблемах. Мені приносять радість ті дні, коли я почуваюся краще. Я підбадьорююсь, коли читаю життєписи людей, які залишаються вірними, незважаючи на хронічну хворобу». Ізабелу зміцнює думка про те, що Єгова любить її і цінує. Вона каже: «Я почуваюсь потрібною і маю для кого жити. До того ж у мене є чудова надія на майбутнє».

А ось що розповідає Збігнєв: «Хвороба вчить мене бути смиренним, виявляти слухняність, проникливість і розважність, а також щиро прощати. Я навчився черпати радість зі служіння Єгові і не мати звички скаржитися на свою долю. По суті, я відчуваю спонуку й далі робити духовний поступ».

Пам’ятай, що Єгова бачить твою витривалість. Він співчуває твоїм стражданням і дбає про тебе. Бог не «забуде вашої праці і любові, яку виявляли ви до його імені» (Євр. 6:10). Прислухайся до обіцянки Бога, яку він дав кожному, хто боїться його: «Я нізащо тебе не залишу й ніколи тебе не покину» (Євр. 13:5).

Якщо іноді ти таки почуваєшся пригніченим, зосереджуйся на чудовій надії життя в новому світі. Швидко наближається той час, коли ти на власні очі побачиш, як на землю зливатимуться благословення Божого Царства!

  «Я більше не можу ходити сам, тому в служінні мене супроводжує дружина або хтось з братів чи сестер. Мені доводиться завчати вступи і біблійні вірші» (Єжи, чоловік зі слабким зором).

  «Я свідчу по телефону. Крім того, пишу листи і регулярно листуюся з кількома зацікавленими. Коли лежу в лікарні, то завжди кладу біля свого ліжка Біблію та наші публікації. Це допомагає мені зав’язувати чимало гарних розмов» (Магдалена, в якої виявили системний червоний вовчак).

  «Мені подобається служіння від дому до дому, але коли я почуваюся не дуже добре, то свідчу по телефону» (Ізабела, яка страждає від клінічної депресії).

  «Мені подобається робити повторні відвідини і допомагати проводити біблійні вивчення. Якщо я почуваюсь ліпше, то люблю свідчити від дому до дому» (Барбара, в якої пухлина головного мозку).

  «Я ношу тільки легеньку сумку з журналами і залишаюся в служінні доти, доки дозволяють мої болючі суглоби» (Збігнєв, у якого ревматоїдний артрит).