ДЕЯКІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОН-УГОДИ
ТЕОКРАТИЧНИЙ УРЯД
Бог Єгова — Всевишній Правитель (Вх 19:5; 1См 12:12; Іс 33:22)
Цар сидів на «троні Єгови» і був його представником (1Хр 29:23; Пв 17:14, 15)
На інші посади (голів племен; начальників над тисячами, сотнями, півсотнями і десятками) вибирали надійних та непідкупних чоловіків, котрі боялися Бога (Вх 18:21, 25; Чс 1:44)
До всіх, кого Бог наділив владою,— урядовців, священиків, суддів, батьків,— треба було ставитися з повагою (Вх 20:12; 22:28; Пв 17:8—13)
РЕЛІГІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ
(Суть усіх цих обов’язків відображалася в найбільшій заповіді Закону — любити Єгову всім своїм серцем, розумом, душею та силою; Пв 6:5; 10:12; Мр 12:30)
Поклонятися слід було лише Єгові (Вх 20:3; 22:20; Пв 5:7)
Стосунки з Богом мали ґрунтуватись передусім на любові (Пв 6:5, 6; 10:12; 30:16)
Усі мали боятися Бога і слухатись його (Вх 20:20; Пв 5:29)
Заборонялося вживати Боже ім’я нешанобливо (Вх 20:7; Пв 5:11)
До Бога можна було наближатися лише у схвалений ним спосіб (Чс 3:10; Лв 10:1—3; 16:1)
Усі мали дотримуватися суботи (Вх 20:8—11; 31:12—17)
Релігійні зібрання (Пв 31:10—13)
Усі чоловіки повинні були збиратися тричі на рік: на Пасху і Свято прісних хлібів, на Свято тижнів і на Свято наметів (Пв 16:16; Лв 23:1—43)
Той, хто свідомо не відзначив Пасхи, мав бути «знищений» (Чс 9:13)
Підтримка священства
Усі племена приносили левітам десятину, тобто десяту частину врожаю (Чс 18:21—24)
З отриманих пожертв левіти давали десяту частину священикам, і те, що вони давали, мало бути найкращим (Чс 18:25—29)
Жертвоприношення (Єв 8:3—5; 10:5—10)
Закон вимагав приносити такі жертви: постійні цілопалення (Лв, розд. 1; Чс, розд. 28), мирні жертви (Лв, розд. 3; 19:5), приношення за гріх (Лв, розд. 4; Чс 15:22—29), приношення за провину (Лв 5:1—6:7), хлібні приношення (Лв, розд. 2), виливні жертви (Чс 15:5, 10), жертви коливання (Лв 23:10, 11, 15—17)
Заборонялося переймати звичаї фальшивих релігій
Поклонятись ідолам (Вх 20:4—6; Пв 5:8—10)
Робити на своєму тілі порізи, коли хтось помирав; також наносити татуювання (Лв 19:28)
Садити дерева як священні палі (Пв 16:21)
Приносити у дім огидні речі — речі, які мали бути знищені (Пв 7:26)
Схиляти інших до бунту проти Єгови (Пв 13:5)
Намовляти до поклоніння фальшивим богам (Пв 13:6—10; 17:2—7)
Переходити на бік фальшивого поклоніння (Пв 13:12—16)
Віддавати свою дитину в жертву фальшивим богам (Лв 18:21, 29)
Займатися спіритизмом, чарувати (Вх 22:18; Лв 20:27; Пв 18:9—14)
ОБОВ’ЯЗКИ СВЯЩЕНИКІВ
(Священикам допомагали левіти; Чс 3:5—10)
Навчати Божого Закону (Пв 33:8, 10; Мл 2:7)
Служити суддями, застосовуючи Божі закони (Пв 17:8, 9; 19:16, 17)
Приносити жертви за народ (Лв, розд. 1—7)
Використовувати урім і туммім, щоб дізнаватися про волю Бога (Вх 28:30; Чс 27:18—21)
ПРИНАЛЕЖНІСТЬ ДО ЗБОРУ ІЗРАЇЛЯ
До нього могли належати не тільки ті, хто був ізраїльтянином за походженням
Люди з інших народів, обрізавшись, мали право стати поклонниками Єгови
Такі чужинці були зобов’язані дотримуватись усіх вимог Закон-угоди (Лв 24:22)
До ізраїльського збору не могли належати:
Кастровані чоловіки — чоловіки з розчавленими яєчками чи з відрізаним чоловічим членом (Пв 23:1)
Незаконнонароджені сини і їхні нащадки «аж до 10-го покоління» (Пв 23:2)
Аммонітяни та моавітяни (очевидно, йшлося про чоловіків) в жодному поколінні, оскільки вони не виявили гостинності ізраїльтянам, коли ті йшли з Єгипту, а, навпаки, протистояли їм (Пв 23:3—6)
До збору могли належати нащадки єгиптян у третьому поколінні (Пв 23:7, 8)
СУДОВА СИСТЕМА
(Закони щодо судових справ підкреслювали справедливість і милосердя Єгови. Судді мали певну свободу: залежно від обставин, вони могли виявити милосердя. Також ці закони сприяли тому, щоб народ не занечищувався, і захищали права кожного ізраїльтянина)
Судді
Суддями були священики, царі та інші чоловіки (Вх 18:25, 26; Пв 16:18; 17:8, 9; 1Цр 3:6, 9—12; 2Хр 19:5)
Вважалося, що той, хто стоїть перед суддями, стоїть перед Єговою (Пв 1:17; 19:16, 17)
Розгляд справ
Звичайні справи розглядали судді (Вх 18:21, 22; Пв 25:1, 2; 2Хр 19:8—10)
Якщо не вдавалося прийняти рішення, справу передавали судам вищої інстанції (Вх 18:25, 26; 1Цр 3:16, 28)
Виняткові та складні справи розглядали священики:
Випадки, пов’язані з ревнощами чоловіка або невірністю дружини (Чс 5:12—15)
Якщо свідок звинувачував когось у переступі (Пв 19:16, 17)
Якщо справа була складною чи спірною або якщо вона була пов’язана з насиллям чи пролиттям крові (Пв 17:8, 9; 21:5)
Якщо в полі знайшли вбиту людину і не вдалося визначити вбивцю (Пв 21:1—9)
Свідки
Для підтвердження справи вимагалося свідчення щонайменше двох свідків (Пв 17:6; 19:15; пор. Ів 8:17; 1Тм 5:19)
Свідки мали першими підняти руку на винного, щоб убити його. Цей наказ стримував від фальшивого, поспішного чи бездумного свідчення (Пв 17:7)
Лжесвідчення
Неправдиве свідчення суворо заборонялося (Вх 20:16; 23:1; Пв 5:20)
Фальшивий свідок отримував покарання, яке він замишляв для того, кого звинувачував (Пв 19:16—19)
Підкуп, упереджене ставлення в суді
Заборонялося брати хабарі (Вх 23:8; Пв 27:25)
Не можна було викривляти правосуддя (Вх 23:1, 2, 6, 7; Лв 19:15, 35; Пв 16:19)
Людину брали під варту лише тоді, коли справа була важкою і рішення мав винести сам Єгова (Лв 24:11—16, 23; Чс 15:32—36)
Покарання
Удари — не більше 40, щоб не зганьбити того, кого карають (Пв 25:1—3; пор. 2Кр 11:24)
Каменування; після цього тіло злочинця могли повісити на стовпі на знак того, що він проклятий (Пв 13:10; 21:22, 23)
Покарання мало відповідати завданій шкоді (Лв 24:19, 20)
Відшкодування вимагалося: якщо чиясь худоба пошкодила чужу власність (Вх 22:5; 21:35, 36); якщо з чиєїсь вини виникла пожежа, яка знищила чужу власність (Вх 22:6); якщо хтось убив чиюсь домашню тварину (Лв 24:18, 21; Вх 21:33, 34); якщо хтось несвідомо привласнив щось «присвячене», як-от десятину чи жертву (Лв 5:15, 16); якщо хтось сказав неправду своєму ближньому про заставу чи про річ, котру отримав на зберігання, якщо вкрав чи знайшов щось і не зізнався, але при цьому поклявся, що не робив нічого з переліченого (Лв 6:2—7; Чс 5:6—8)
Міста-сховища
Той, хто ненавмисно вбив людину, міг втекти до найближчого міста-сховища (Чс 35:12—15; Пв 19:4, 5; ІсН 20:2—4)
Його справу розглядали в місцевості, де сталося вбивство
Якщо вбивство визнали ненавмисним, то вбивця мав жити у місті-сховищі аж до смерті первосвященика (Чс 35:22—25; ІсН 20:5, 6)
Того, хто навмисно скоїв убивство, карали смертю (Чс 35:30, 31)
ШЛЮБ, СІМЕЙНІ СТОСУНКИ, СТАТЕВА МОРАЛЬ
(Закон оберігав ізраїльтян, наголошуючи на святості шлюбу та сімейного життя)
Шлюб започаткував Єгова (Бт 2:18, 21—24)
Чоловік був головою сім’ї, але відповідав перед Богом за те, як поводився з домашніми (Чс 30:12; Мл 2:13—16)
Полігамія була дозволена, але закони захищали інтереси кожної дружини та її нащадків (Пв 21:15—17; Вх 21:10)
Якщо чоловік спокусив дівчину, то мусив одружитися з нею (хіба що батько дівчини був проти) (Вх 22:16, 17; Пв 22:28, 29)
Якщо чоловік помирав, не маючи сина, його брат був зобов’язаний одружитися з вдовою (такий шлюб називається левіратним); якщо брат померлого не робив цього, то стягував на себе ганьбу (Пв 25:5—10)
Шлюбні союзи з чужинцями заборонялися (Вх 34:12—16; Пв 7:1—4), однак дозволялось одружуватися з полоненими жінками (Пв 21:10—14)
Жінки, які успадкували землю, мали виходити заміж тільки за когось зі свого племені (Чс 36:6—9)
Розлучення
Розлучитися міг лише чоловік (якщо знайшов у дружині щось варте осуду); він мав дати дружині свідоцтво про розлучення (Пв 24:1—4)
Чоловік не міг розлучитися з жінкою, яку спокусив до одруження (Пв 22:28, 29)
Якщо розлучена жінка виходила заміж удруге і її чоловік помирав або розлучався з нею, то перший чоловік не міг знову укласти з нею шлюб (Пв 24:1—4)
За перелюб карали смертю обох винних (Вх 20:14; Пв 22:22)
Статеві зносини з близькими родичами
Ізраїльтянин не міг одружитися зі своєю матір’ю або дружиною чи наложницею свого батька (Лв 18:7, 8; 20:11; Пв 22:30; 27:20); рідною або зведеною сестрою (Лв 18:9, 11; 20:17; Пв 27:22); своєю онукою (Лв 18:10); своєю тіткою, тобто із сестрою батька чи матері (Лв 18:12, 13; 20:19) або з дружиною дядька по батьківській чи материнській лінії (Лв 18:14; 20:20); своєю невісткою (Лв 18:15; 20:12); своєю дочкою, дочкою своєї дружини або дочкою її сина чи дочки, своєю тещею (Лв 18:17; 20:14; Пв 27:23); дружиною брата (Лв 18:16; 20:21), якщо це не левіратний шлюб (Пв 25:5, 6); сестрою своєї дружини, поки дружина жива (Лв 18:18)
Ізраїльтянка не могла вийти заміж за свого сина чи сина свого чоловіка (Лв 18:7, 8; 20:11; Пв 22:30; 27:20); свого рідного чи зведеного брата (Лв 18:9, 11; 20:17; Пв 27:22); свого діда (Лв 18:10); свого племінника, тобто сина свого брата чи сестри (Лв 18:12, 13; 20:19) або сина брата чи сестри свого чоловіка (Лв 18:14; 20:20); свого свекра (Лв 18:15; 20:12); свого батька, вітчима, вітчима своєї матері чи батька, свого зятя (Лв 18:7, 17; 20:14; Пв 27:23); брата свого чоловіка (Лв 18:16; 20:21), якщо це не левіратний шлюб (Пв 25:5, 6); чоловіка своєї сестри, поки сестра жива (Лв 18:18)
За статеві зносини з близьким родичем карали смертю (Лв 18:29; 20:11, 12, 14, 17, 20, 21)
Статеві стосунки під час менструації
Якщо чоловік і жінка мали стосунки, хоча знали, що в неї менструація, то обох карали смертю (Лв 18:19; 20:18)
Якщо випадково сталося так, що чоловік мав стосунки з дружиною під час її менструації (наприклад, якщо менструація розпочалась несподівано), то він був нечистий протягом семи днів (Лв 15:19—24)
Взаємини між батьками і дітьми
Обов’язок навчати дітей Божого Закону лежав і на матері, і на батькові (на батькові в першу чергу) (Пв 6:6—9, 20—25; 11:18—21; Іс 38:19)
Діти мали шанувати батьків (Вх 20:12; 21:15, 17; Лв 19:3; Пв 5:16; 21:18—21; 27:16)
Заборонялося носити одяг протилежної статі (щоб обманом схилити когось до розпусти) (Пв 22:5)
За гомосексуальні зносини карали смертю обох чоловіків (Лв 18:22; 20:13)
У випадку скотолозтва вбивали як людину, так і тварину (Вх 22:19; Лв 18:23, 29; 20:15, 16; Пв 27:21)
Якщо під час бійки двох чоловіків жінка одного з них хапала іншого за статеві органи, то їй мали відрубати руку (замість того щоб застосувати вказівку з Повторення Закону 19:21); цим Єгова показав, що шанує репродуктивну здатність жінки та право її чоловіка мати від неї дітей (Пв 25:11, 12)
ДІЛОВІ СПРАВИ
(Закон заохочував бути чесним у ділових справах і шанувати дім та майно іншої людини)
Землеволодіння
Земля була розподілена між родинами (Чс 33:54; 36:2)
Землю заборонялося продавати назавжди, у ювілейний рік вона поверталася власникові; її ціна залежала від кількості врожаїв, які можна було зібрати до Ювілею (Лв 25:15, 16, 23—28)
Найближчий родич мав право викупити продану землю (Єр 32:7—12)
Правителі не мали права забирати чиюсь спадщину для громадських цілей, навіть якщо давали за це відшкодування (1Цр 21:2—4)
До наділу левітів входили міста і прилеглі пасовища
З 48 міст для левітів 13 належали священикам (Чс 35:2—5; ІсН 21:3—42)
Пасовища довкола міст левітів заборонялося продавати; це була власність міста, а не окремих людей (Лв 25:34)
Якщо хтось освячував для Єгови частину поля (тобто віддавав її або зібрані з неї врожаї для потреб святині чи священиків), то її вартість вираховували так: площа землі, на якій можна було посіяти хомер ячменю, коштувала 50 срібних шекелів; вартість зменшувалася щороку з наближенням Ювілею (Лв 27:16—18)
Якщо той, хто освятив поле, хотів викупити його, то мав заплатити його встановлену вартість і додати до неї п’яту частину (Лв 27:19)
Якщо він не викупляв поля і його продавали комусь іншому, то в ювілейний рік це поле ставало присвяченим Єгові і переходило у власність священиків (Лв 27:20, 21)
Якщо хтось освячував для Єгови частину поля, котре він купив у іншої людини, в ювілейний рік ця ділянка поверталася до першого власника (Лв 27:22—24)
Якщо людина присвячувала Єгові щось зі своєї власності (те, що було «присвяченим», назавжди ставало власністю святині або призначалось для знищення; ІсН 6:17; 7:1, 15; Єз 44:29), цього не можна було ні продати, ні викупити; воно належало Єгові (Лв 27:21, 28, 29)
Викуп власності
В ювілейний рік усі земельні ділянки поверталися до своїх попередніх власників (але були винятки, які згадано вище) (Лв 25:8—10, 15, 16, 24—28)
Левіти могли будь-коли викупити свої будинки в містах левітів (Лв 25:32, 33)
Кожен 50-й рік, рахуючи від входу ізраїльтян в Обіцяний край, вважався ювілейним; він починався в День примирення (Лв 25:2, 8—19)
Спадщина
Первісток успадковував подвійну частку власності (Пв 21:15—17)
Якщо в чоловіка не було сина, спадок переходив до дочок (Чс 27:6—8). Якщо ж він не мав ні синів, ні дочок, спадок отримували його брати, брати його батька або інший найближчий кровний родич (Чс 27:9—11)
Терези, гирі та міри
Єгова вимагав чесності й точності (Лв 19:35, 36; Пв 25:13—15)
Шахрайство було для нього гидотою (Пр 11:1)
Борги
Під кінець кожних семи років євреї звільняли своїх братів від боргів (Пв 15:1, 2)
Сплату боргу можна було вимагати тільки від чужинця (Пв 15:3)
Застава за позику
Якщо хтось брав у заставу верхній одяг свого боржника, він не мав права залишати його в себе на ніч (нерідко це було єдине, чим могла накритися бідна людина) (Вх 22:26, 27; Пв 24:12, 13)
Позикодавець не міг увійти в дім боржника, щоб взяти щось у заставу. Він повинен був залишатися ззовні і чекати, поки людина винесе йому заставу (так захищалось право на недоторканність її житла) (Пв 24:10, 11)
Ніхто не мав права брати в заставу жорна або верхній камінь жорен (тоді людина не могла б молоти зерно, щоб прогодувати себе та свою сім’ю) (Пв 24:6)
ЗАКОНИ ЩОДО ВІЙН
(Ці закони регулювали схвалені Богом війни, які Ізраїль вів в Обіцяному краю. Загарбувати територію поза вказаними Богом кордонами суворо заборонялося)
Війни
Дозволялося брати участь лише у війнах Єгови (Чс 21:14; 2Хр 20:15)
Воїни мусили освятитись перед тим, як іти в бій (1См 21:1—6; пор. Лв 15:16, 18)
Вік воїнів
Від 20 років і більше (Чс 1:2, 3; 26:1—4)
За словами Йосифа Флавія, ізраїльтяни служили у війську до 50 років (Иудейские древности. III. 12. 4)
Від військової служби звільнялися:
Левіти, бо виконували особливе служіння (Чс 1:47—49; 2:33)
Чоловік, який побудував новий дім і не встиг у ньому поселитись або посадив виноградник і ще не зібрав першого врожаю (Пв 20:5, 6; пор. Ек 2:24; 3:12, 13)
Чоловік, який заручився з жінкою і не встиг одружитися з нею. Той, хто недавно одружився, звільнявся від служби на рік (щоб у нього міг народитися спадкоємець і він його побачив) (Пв 20:7; 24:5)
Чоловік, який мав у серці страх (він міг підірвати бойовий дух інших воїнів) (Пв 20:8; Сд 7:3)
Табір мав бути неопоганеним (оскільки воїни були освячені для війни) (Пв 23:9—14)
Заборонялося приводити в табір жінок і мати з ними статеві зносини; під час походів воїни повинні були утримуватись від інтимних стосунків. Це забезпечувало релігійну та фізичну чистоту (Лв 15:16; 1См 21:5; 2См 11:6—11)
Не можна було ґвалтувати мешканок ворожих міст (це прирівнювалося до перелюбу); також заборонялося одружуватися з ними, поки тривав похід. Це сприяло релігійній чистоті, а також могло спонукати ворогів здатися, оскільки вони знали точно, що їхніх жінок ніхто не збезчестить (Пв 21:10—13)
Правила ведення війни з ворожими містами
Якщо місто належало одному із семи ханаанських народів (згаданих у Пв 7:1), усіх його мешканців слід було знищити (Пв 20:15—17; ІсН 11:11—14; Пв 2:32—34; 3:1—7). Якби вони залишилися живими, то могли б становити загрозу для стосунків ізраїльтян з Богом Єговою. В минулому він дозволяв цим народам жити в ханаанському краю, поки міра їхнього гріха не стала повною (Бт 15:13—21)
Містам, що не належали тим семи народам, спершу пропонували мир (Пв 20:10, 15). Якщо мешканці здавалися, їх змушували до підневільної праці. Якщо ж вони відмовлялися укласти мир, слід було вбити всіх чоловіків і жінок, окрім незайманих дівчат, а решту взяти в полон (Пв 20:11—14; пор. Чс 31:7, 17, 18). Чоловіків убивали для того, щоб усунути загрозу майбутніх повстань у місті і щоб вони не одружувалися з ізраїльтянками. Крім того, ці заходи оберігали ізраїльтян від впливу фалічного культу і від деяких хвороб
Не можна було зрубувати плодові дерева та використовувати їх для облоги (Пв 20:19, 20)
Колісниці спалювали; коням перерізали жили, щоб їх не могли використовувати в битві, а пізніше їх вбивали (ІсН 11:6)
ЗАКОНИ ЩОДО ХАРЧУВАННЯ ТА ГІГІЄНИ
(Ці закони допомагали ізраїльтянам залишатися відокремленими від язичницьких народів і підтримувати чистоту та здоров’я, а також нагадували, що вони мають бути святими; Лв 19:2)
Використання крові
Споживати кров суворо заборонялося (Бт 9:4; Лв 7:26; 17:12; Пв 12:23—25). За порушення цього наказу карали смертю (Лв 7:27; 17:10)
Життя — у крові (Лв 17:11, 14)
Кров забитої тварини треба було вилити на землю, як воду, і присипати її землею (Лв 17:13; Пв 12:16)
Не можна було їсти жодної падалі (оскільки вона нечиста і з неї не випустили кров) (Пв 14:21)
Кров дозволялося використовувати тільки на жертовнику, щоб примиритися з Богом, і під час церемонії очищення (Лв 17:11, 12; Пв 12:27; Чс 19:1—9)
Використання жиру
Їсти жир заборонялося; він належав Єгові (Лв 3:16, 17; 7:23, 24)
Споживання жиру принесеної в жертву тварини каралося смертю (Лв 7:25)
Зарізані тварини
У пустелі будь-яку домашню тварину, яку хотіли зарізати, слід було привести до святого намету і принести як мирну жертву (Лв 17:3—6)
За порушення цього закону карали смертю (Лв 17:4, 8, 9)
Чистих диких тварин, пійманих на полюванні, дозволялося вбивати на місці; з них треба було випустити кров (Лв 17:13, 14)
Після входу в Обіцяний край ізраїльтянин, який жив далеко від святині, міг зарізати і з’їсти чисту тварину в себе вдома, але він мав вилити її кров на землю (Пв 12:20—25)
Тварини, риби та комахи, яких дозволялося їсти:
Тварини, які мали роздвоєні копита, а на копитах щілину і які жували жуйку (Лв 11:2, 3; Пв 14:6)
Водні істоти, що мали плавники та луску (Лв 11:9—12; Пв 14:9, 10)
Комахи і крилаті створіння, які пересувалися на чотирьох ніжках і мали скакальні ніжки: різні види перелітної сарани, іншої їстівної сарани, цвіркунів і коників (Лв 11:21, 22)
Тварини, риби, птахи та комахи, яких не можна було їсти:
Тварини: верблюд, даман, заєць, свиня (Лв 11:4—8; Пв 14:7, 8)
Риби та інші водні істоти, які не мали плавників та луски (Лв 11:10)
Птахи та інші летючі створіння: орел, скопа, чорний гриф, червоний шуліка, чорний шуліка, крук, страус, сова, мартин, сокіл, хатній сич, вухата сова, лебідь, пелікан, гриф, баклан, лелека, чапля, одуд, кажан, всі крилаті створіння, якими кишить земля і які пересуваються на чотирьох ніжках (пересуваються подібно до тварин, що ходять на чотирьох ногах). Біблія чітко не пояснює, за якими ознаками певна летюча істота вважалася церемоніально «нечистою». Більшість «нечистих» птахів були хижими або стервоїдними, але не всі (Пв 14:12—19; Лв 11:13—20; див. ПТАХИ та статті про окремих птахів).
Створіння, якими кишіла земля: сліпак, миша, ящірка, гекон, велика ящірка, тритон, піщана ящірка, хамелеон і будь-яке створіння, що повзало на череві або мало чотири ніжки чи більше (Лв 11:29, 30, 42)
Падаль або тварина, розірвана звіром (Лв 17:15, 16; Пв 14:21; Вх 22:31)
Жертву, яка була пов’язана з обітницею або була добровільним приношенням, а також мирну жертву споживали в той самий і наступний день; того, хто їв її на третій день, карали смертю. Жертву подяки треба було з’їсти у той самий день, нічого не лишаючи до ранку (наступного дня). Так само нічого не можна було залишати від пасхального ягняти; усе, що не з’їдали, спалювали (Лв 7:16—18; 19:5—8; 22:29, 30; Вх 12:10)
Що робило людину або річ нечистою:
Виділення сім’я
Чоловік мав помитися і вважався нечистим до вечора (Лв 15:16; Пв 23:10, 11)
Одяг, на який потрапило сім’я, слід було випрати, і він залишався нечистим до вечора (Лв 15:17)
Після того як чоловік та жінка мали статеві стосунки, вони мусили помитися і були нечистими до вечора (Лв 15:18)
Народження дітей
Після народження хлопчика жінка була нечистою 7 днів і потім ще 33 дні (перші 7 днів вона була нечистою для всіх, як під час менструації; наступні 33 дні вона не могла торкатися нічого святого, як-от жертовної їжі, чи входити у святе місце) (Лв 12:2—4)
Якщо народжувалась дівчинка, жінка була нечистою 14 днів і потім ще 66 днів (Лв 12:5)
Менструація (Лв 12:2)
Під час регулярних менструацій жінка залишалася нечистою сім днів; якщо кровотеча йшла не в час менструації або менструація затягувалась, то жінка була нечистою весь період кровотечі, а потім ще сім днів (Лв 15:19, 25, 28)
Поки жінка була нечистою, будь-що, на чому вона сиділа чи лежала, теж ставало нечистим (Лв 15:20)
Кожен, хто торкався нечистої жінки, її ліжка чи речі, на якій вона сиділа, мав випрати свій одяг і помитися водою; він був нечистим до вечора (Лв 15:21—23)
Якщо чоловік лягав з жінкою і в неї починалася менструація, він ставав нечистим на сім днів, і ліжко, на яке він потім лягав, також ставало нечистим (Лв 15:24)
Жінка вважалася нечистою щоразу, коли в неї була кровотеча (Лв 15:25)
Захист від хвороб
Проказа та інші хвороби
Священик визначав, чи була людина хвора на проказу (Лв 13:2)
Хворого тримали на карантині сім днів, а потім оглядали; якщо ураження не поширилось, його все одно ізолювали ще на сім днів (Лв 13:4, 5, 21, 26); якщо ураження і після того не поширилося, людину оголошували чистою (Лв 13:6); якщо ж поширилось, тоді це була проказа (Лв 13:7, 8)
Прокажений мусив ходити в роздертому одязі та з недоглянутим волоссям на голові, прикривати уста (або вуса) і вигукувати: «Нечистий! Нечистий!» Він мав жити поза табором окремо від інших, аж доки хвороба не пройде (Лв 13:45, 46; Чс 5:2—4)
Виділення зі статевих органів (очевидно, викликані хворобою) (Лв 15:2, 3)
Ліжко чи річ, на які лягав або сідав хворий, ставали нечистими (Лв 15:4)
Кожен, хто торкнувся хворого, його ліжка чи будь-чого, на чому він сидів, а також кожен, на кого хворий плюнув, ставали нечистими (Лв 15:5—11)
Глиняну посудину, до якої торкався той, хто мав виділення, розбивали, а дерев’яну мили у воді (Лв 15:12)
Після припинення виділень людина залишалася нечистою ще сім днів (Лв 15:13)
Нужду треба було справляти поза табором, а випорожнення закопувати (завдяки цьому військовий табір залишався чистим) (Пв 23:12, 13)
Постанови щодо тіл померлих людей
Кожен, хто торкався до трупа, людських кісток чи могили (навіть у відкритому полі), був нечистим сім днів (Чс 19:11, 16). За відмову очиститися карали смертю (Чс 19:12, 13). (Див. опис обряду очищення в Чс 19:17—19)
Кожен, хто ввійшов у намет, де лежав померлий, або перебував у ньому, був нечистим сім днів. Також у наметі ставала нечистою кожна відкрита посудина, на якій не було прив’язаної кришки (Чс 19:14, 15)
Постанови щодо трупів тварин
Якщо здихала чиста тварина, то кожен, хто торкався її трупа, брав її до рук чи їв її м’ясо, ставав нечистим, так само як і кожен, хто торкався трупа будь-якої нечистої тварини. Така людина мусила очиститись (Лв 11:8, 11, 24—31, 36, 39, 40; 17:15, 16)
Нечистими ставали посуд, підставки для глеків, печі, одяг, шкури або мішковина, на які впав труп нечистої тварини (Лв 11:32—35)
Здобич, захоплена в місті
Усе, що витримувало вогонь (вироби з металу), очищали вогнем, а потім водою; інші речі прали або мили (Чс 31:20, 22, 23)
ІНШІ ОБОВ’ЯЗКИ СТОСОВНО ЛЮДЕЙ І ТВАРИН
(У Лв 19:18 міститься закон: «Люби свого ближнього, як самого себе». Ісус сказав, що це була друга найбільша заповідь у Законі; Мт 22:37—40)
Стосовно інших ізраїльтян
Слід було виявляти любов; вбивство було заборонене (Вх 20:13; Рм 13:9, 10)
Заборонялося мститися ближньому чи затаювати на нього злобу (Лв 19:18)
Турбота про бідних (Вх 23:6; Лв 25:35, 39—43)
Турбота про вдів та сиріт (Вх 22:22—24; Пв 24:17—21; 27:19)
Повага до чужої власності
Заборонялося красти; злодій мусив відшкодувати вкрадене (Вх 20:15; 22:1—4, 7)
Не можна було жадати чужого (Вх 20:17)
Добре ставлення до людей з фізичними вадами
Заборонялося висміювати чи проклинати глуху людину, бо вона не могла захиститися від закидів, котрих не чула (Лв 19:14)
Той, хто поставив перешкоду перед сліпою людиною або збив її з дороги, був проклятий (Лв 19:14; Пв 27:18)
Чужинців, які жили разом з ізраїльтянами, не можна було кривдити (Вх 22:21; 23:9; Лв 19:33, 34; Пв 10:17—19; 24:14, 15, 17; 27:19)
Стосовно рабів
Раба-єврея (чи єврейку) належало відпустити на волю на сьомий рік його служби або в ювілейний рік, залежно від того, який наставав раніше. До нього треба було ставитися з добротою, як до найманого робітника (Вх 21:2; Пв 15:12; Лв 25:10)
Якщо чоловік став рабом, будучи одруженим, його дружина звільнялась разом з ним (Вх 21:3)
Якщо пан дав своєму рабові дружину (очевидно, чужинку), то на волю йшов тільки раб; його дружина і діти далі належали панові (Вх 21:4)
Відпускаючи раба-єврея на волю, пан мав дати йому подарунок відповідно до своїх можливостей (Пв 15:13—15)
Господар міг бити свого раба (Вх 21:20, 21). Якщо раба було покалічено, його належало відпустити на волю (Вх 21:26, 27). Якщо раб помирав від ударів, пана могли покарати смертю; рішення щодо покарання приймали судді (Вх 21:20; Лв 24:17)
Стосовно тварин
Якщо хтось натрапляв на домашню тварину, з якою щось трапилось, він був зобов’язаний допомогти їй, навіть якщо ця тварина належала його ворогові (Вх 23:4, 5; Пв 22:4)
В’ючних тварин не можна було перевантажувати роботою чи погано з ними обходитись (Пв 22:10; пор. Пр 12:10)
Під час молотьби бику заборонялось зав’язувати рот, щоб він міг їсти зерно, яке молов (Пв 25:4; пор. 1Кр 9:7—10)
Заборонялося забирати пташку разом з її яйцями, щоб не знищити ціле сімейство (Пв 22:6, 7)
Заборонялося різати корову чи вівцю в один день з її малям (Лв 22:28)
МЕТА ЗАКОНУ
Він виявляв переступи; показував, що ізраїльтяни потребують прощення і що для справжнього викупу від гріхів необхідна більша жертва (Гл 3:19)
Наче вихователь, він захищав і дисциплінував ізраїльтян, готуючи їх до приходу Месії, котрий мав стати їхнім наставником (Гл 3:24)
Різноманітні постанови Закону були «тінню» чогось більшого, що мало настати в майбутньому, і допомагали щирим ізраїльтянам розпізнати Месію, оскільки ті могли бачити, як на ньому сповнялись пророчі образи Закону (Єв 10:1; Кл 2:17)
| 