У БАГАТЬОХ релігіях, як-от у католицизмі, православ’ї, буддизмі тощо, від провідників і священнослужителів вимагається дотримуватися целібату. В той же час є чимало людей, які вважають целібат причиною нещодавніх сексуальних скандалів, що розгорілися довкола духівництва різних релігій.
Тож постає логічне питання: чи целібат — це біблійна вимога для релігійних служителів? Щоб знайти відповідь, розгляньмо, звідки бере свій початок цей звичай і як на нього дивиться Бог.
ІСТОРІЯ ЦЕЛІБАТУ
За визначенням «Британської енциклопедії» (англ.), целібат — це «стан безшлюбності, який передбачає відмову від сексуальних стосунків і пов’язаний, як правило, з релігійною діяльністю». У 2006 році у своєму зверненні до римської курії тодішній папа Бенедикт XVI пов’язав обов’язковий целібат «з традицією, яка сягає корінням періоду, дуже близького до часу апостолів».
А втім, християни в I столітті не дотримувалися целібату. Апостол Павло, який жив у той час, навіть казав своїм одновірцям уникати людей, котрі висувають «оманливі натхнені твердження» і «забороняють одружуватися» (1 Тимофія 4:1—3).
Целібат почав поширюватися в II столітті у церквах, з яких пізніше сформувалася римо-католицька церква. У книжці «Целібат і релігійні традиції» (англ.) зазначається, що це було «пов’язано з сексуальною стриманістю, яка швидко набувала популярності в Римській імперії».
Упродовж наступних століть церковні собори і так звані отці церкви виступали за введення целібату для духівництва. На їхню думку, статеві стосунки оскверняють людину і є цілком недоречними для служителів церкви. Все ж, як сказано в «Британській енциклопедії», «ще навіть у X столітті багато священиків і деякі єпископи мали дружин».
Рішення запровадити целібат було прийнято на Латеранських соборах, що проходили в Римі у 1123 і 1139 роках. Відтоді целібат залишається однією з вимог для священнослужителів римо-католицької церкви. Завдяки цій вимозі церква зберігала владу і прибутки, які колись втрачала через те, що одружені священики заповідали церковне майно своїм дітям.
БОЖИЙ ПОГЛЯД НА ЦЕЛІБАТ
Погляд Бога на целібат викладений у його Слові, Біблії. Там ми знаходимо слова Ісуса про тих, хто, як і він, не одружувався «заради небесного Царства» (Матвія 19:12). Також апостол Павло говорив про християн, які за його прикладом вирішили залишатися неодруженими «задля доброї новини» (1 Коринфян 7:37, 38; 9:23).
Проте ані Ісус, ані Павло не наказували дотримуватися целібату. Ісус назвав безшлюбність даром, який даний не усім його послідовникам. А Павло, хоча і схвалював безшлюбність, визнав: «Я не маю жодного наказу від Господа. Але кажу свою думку» (Матвія 19:11; 1 Коринфян 7:25).
До того ж Біблія показує, що багато християнських служителів, зокрема апостол Петро, мали дружин (Матвія 8:14; Марка 1:29—31; 1 Коринфян 9:5). З огляду на повсюдне поширення розпусти у Римській імперії Павло писав, що одружений наглядач у християнському зборі повинен бути «чоловіком однієї дружини» і «мати покірних і серйозних дітей» (1 Тимофія 3:2, 4).
Чи одружені християнські служителі мали дотримуватись целібату, тобто стримуватись від статевих стосунків у шлюбі? Ні, адже в Біблії сказано: «Хай чоловік віддає належне дружині». Також Боже Слово заохочує чоловіків і дружин не відмовляти одне одному в сексуальній близькості (1 Коринфян 7:3—5). Тож зрозуміло, Бог не вимагає дотримуватися целібату і він не є обов’язковим для християнських служителів.
«ЗАДЛЯ ДОБРОЇ НОВИНИ»
Якщо целібат не є обов’язковим, чому ж тоді Ісус і Павло схвально говорили про безшлюбність? Тому що неодружені християни мають більше можливостей ділитися доброю новиною з іншими. Вони можуть повнішою мірою віддаватися служінню Богу, адже не мають обов’язків, які несе з собою сімейне життя (1 Коринфян 7:32—35).
Візьмімо для прикладу Девіда. Він залишив добре оплачувану роботу в Мехіко і переїхав у сільську місцевість Коста-Рики, щоб навчати людей Біблії. Оскільки він неодружений, йому було легше зважитись на цей крок. Девід каже: «Одному значно простіше пристосуватися до іншої культури та нових умов життя».
Неодружена християнка, на ім’я Клаудія, переїхала в місцевість, де є потреба у проповідниках доброї новини. Вона розповідає: «Мені подобається служити Богу. Коли я бачу, як Бог піклується про мене, мої стосунки з ним зміцнюються, а віра зростає».
«Якщо ти служиш Богу Єгові від усього серця, то будеш щасливим, незалежно від того, одружений ти чи ні» (Клаудія)
Безшлюбність не має бути мукою. Клаудія додає: «Якщо ти служиш Богу Єгові від усього серця, то будеш щасливим, незалежно від того, одружений ти чи ні» (Псалом 119:1, 2).
