Життя апостола Петра добігало кінця. За десятки років вірного служіння він багато чого встиг: співпрацював з Ісусом Христом, започатковував проповідування в нових територіях і був членом керівного органу. Однак Єгова мав для Петра ще одне завдання. Приблизно в 62—64 роках н. е. він написав два листи, які пізніше ввійшли до складу Біблії (2 Пет. 1:13—15). Петро писав свої листи у дуже буремні часи. Багато християн були засмучені «через різні випробування» (1 Пет. 1:6). Лихі люди намагалися поширити у зборі лжевчення та розпусну поведінку (2 Пет. 2:1, 2, 14). А Єрусалим доживав свої останні дні, адже невдовзі римське військо мало знищити це місто і храм, який у ньому розташовувався (1 Пет. 4:7). Без сумніву, Петрові листи були дуже своєчасними. Завдяки їм збори могли долати труднощі, які вони мали тоді, і готуватися до лих, які їх чекали попереду. w23.09 26, абз. 1, 2
