1, 2. Що допомогло 230 Свідкам Єгови вижити під час маршу смерті в кінці Другої світової війни?
У КІНЦІ Другої світової війни нацистський режим зазнав краху. Тоді був даний наказ знищити тисячі в’язнів, які все ще перебували в концтаборах. В’язнів концтабору в Заксенгаузені повинні були відправити до морських портів, де їх мали посадити на кораблі і потопити в морі. Це була частина плану, який пізніше став знаний як марші смерті.
2 Тридцять три тисячі в’язнів Заксенгаузена мусили йти пішки 250 кілометрів до Любека, портового міста в Німеччині. Серед них було 230 Свідків Єгови з шести країн, яким наказали йти разом. Усі були виснажені через голод і хвороби. Що допомогло нашим братам вижити під час цього маршу? «Ми постійно підбадьорювали один одного йти далі»,— розповів один з них. Завдяки «силі, яка перевершує людську» і яка походить від Бога, а також взаємній любові вони пережили це важке випробування (2 Кор. 4:7).
3. Чому нам варто підбадьорювати одні одних?
3 Сьогодні нам не загрожують марші смерті, але ми стикаємося з багатьма труднощами. Після встановлення Божого Царства в 1914 році Сатану було скинуто з неба і обмежено його свободу околицями землі. Тепер він «надзвичайно лютує, оскільки знає, що йому залишилось мало часу» (Об’яв. 12:7—9, 12). З наближенням Армагеддону Сатана використовує різні випробування і труднощі, щоб послабити нашу духовність. Крім того, ми відчуваємо на собі тиск щоденних тривог (Йова 14:1; Еккл. 2:23). Іноді наші проблеми виснажують нас настільки, що ми не знаходимо емоційних і духовних сил, щоб боротися зі знеохоченням. Щось подібне сталося з братом, який упродовж десятиліть надавав багатьом людям духовну допомогу. На схилку літ він і його дружина мали проблеми зі здоров’ям, через що він дуже занепав духом. Подібно до цього брата, всі ми потребуємо від Єгови «сили, яка перевершує людську» і підбадьорення інших.
4. Яку пораду апостола Павла нам необхідно пам’ятати, якщо ми хочемо бути джерелом підбадьорення для інших?
4 Аби бути джерелом підбадьорення для інших, нам необхідно пам’ятати заохочення, яке апостол Павло дав християнам з євреїв. Він сказав: «Зважаймо одні на одних, щоб спонукувати до любові й добрих учинків, та не покидаймо наших спільних зібрань, як деякі мають за звичай, а підбадьорюймо одні одних, і робімо так ще більше в міру того, як бачимо наближення цього дня» (Євр. 10:24, 25). Як нам застосовувати цю пораду?
«ЗВАЖАЙМО ОДНІ НА ОДНИХ»
5. Що означає «зважати одні на одних» і чого це від нас вимагає?
5 «Зважати одні на одних» означає «брати до уваги потреби інших, думати про них». Чи зможемо ми по-справжньому зважати на потреби наших одновірців, якщо будемо обмежувати своє спілкування з ними швидким привітанням у Залі Царства чи обговоренням лише дріб’язкових справ? Не дуже. Звичайно, ми прагнемо бути обережними, щоб не «втручатися в чужі справи», а «займатися власними справами» (1 Фес. 4:11; 1 Тим. 5:13). Все ж, якщо ми хочемо підбадьорювати наших братів і сестер, то повинні добре їх знати — знати їхні життєві обставини, духовний стан, риси, сильні і слабкі сторони. Вони мають вважати нас своїми друзями і відчувати, що ми їх любимо. Для цього необхідно проводити з ними час. Це слід робити не лише тоді, коли вони стикаються з труднощами чи знеохоченням, але й за інших обставин (Рим. 12:13).
6. Що допоможе старійшинам зважати на тих, про кого вони дбають?
6 Старійшинам збору радиться «пасти доручену [їм] Божу отару» добровільно і з завзяттям (1 Пет. 5:1—3). Хіба вони зможуть ефективно виконувати пастирську працю, якщо не будуть добре знати овець, про яких мають піклуватися? (Прочитайте Приповістей 27:23). Якщо старійшини доступні та з готовністю проводять час з братами і сестрами, ті, скоріш за все, звертатимуться до них по необхідну допомогу й охочіше виявлятимуть свої почуття і переживання. Завдяки цьому старійшини зможуть зважати на тих, про кого дбають, і надавати їм необхідну допомогу.
7. Як нам ставитися до нерозважних слів тих, хто перебуває у депресії?
7 Звертаючись до християн у Фессалоніках, Павло заохочував їх «підтримувати слабких». (Прочитайте 1 Фессалонікійців 5:14). Слабкими можуть бути «пригнічені душі», а також ті, хто занепав духом. У Приповістей 24:10 сказано: «Якщо ти в день недолі знесилився, то мала твоя сила». Ті, хто відчуває сильне знеохочення, можуть говорити «нерозважне» (Йова 6:2, 3). Ми будемо зважати на таких осіб, якщо пам’ятатимемо, що їхні слова не завжди відображають те, що дійсно криється в їхньому серці. Рейчел, матір якої перебувала в глибокій депресії, зрозуміла це з власного досвіду. Вона каже: «Нерідко мама могла говорити щось дуже неприємне. У більшості таких випадків я намагалась згадати, якою людиною вона є насправді: сердечною, доброю і великодушною. Я довідалась, що люди, які мають депресію, часто говорять те, чого не мають на увазі. Найгірше, якщо хтось віддає злом за зло — чи то словом, чи ділом». У Приповістей 19:11 написано: «Розум людини припинює гнів її, а величність її — перейти над провиною».
8. Кого особливо ми повинні запевняти у своїй любові?
8 Як нам зважати на того, хто знеохотився через колишній гріх? Хоча така людина зробила необхідні кроки, аби виправити ситуацію, вона все ще може відчувати сором і бути у відчаї. Про розкаяного грішника в Коринфі Павло написав: «Вам ліпше з готовністю простити цього чоловіка та потішити, аби часом його не охопив надмірний смуток. Тож настійно вас заохочую: запевніть його у своїй любові» (2 Кор. 2:7, 8). Згідно з одним словником, слово, перекладене як «запевняти», означає «ратифікувати, затверджувати, зобов’язувати законом». Наш одновірець не дізнається про те, що ми любимо його і турбуємось про нього, якщо ми не виявимо цього словом і ділом.
«СПОНУКУЙМО ДО ЛЮБОВІ Й ДОБРИХ УЧИНКІВ»
9. Що означає «спонукувати до любові й добрих учинків»?
9 «Зважаймо одні на одних, щоб спонукувати до любові й добрих учинків»,— писав Павло. Ми маємо заохочувати одновірців виявляти любов і робити добрі вчинки. Коли багаття затухає, необхідно розворушити вугілля і роздмухати вогонь (2 Тим. 1:6). Так само ми можемо своїми словами і ділами заохочувати братів і сестер виявляти любов до Бога і ближніх. Щоб спонукати інших до добрих учинків, вкрай важливо хвалити їх.
Проповідуймо разом з іншими
10, 11. а) Хто серед нас потребує похвали? б) Поясніть, як похвала може допомогти людині, котра зробила хибний крок.
10 Незалежно від того, почуваємося ми знеохоченими чи ні, кожен з нас потребує похвали. «Мій батько жодного разу не похвалив мене за те, що я зробив,— написав один старійшина.— Я виріс із заниженим почуттям самоповаги... Хоча мені вже 50 років, я все ще ціную, коли друзі запевняють мене в тому, що я добре виконую обов’язки старійшини... Я навчився з власного досвіду, наскільки важливо підбадьорювати інших, і з усіх сил намагаюсь робити це». Похвала може бути джерелом підбадьорення для всіх, у тому числі піонерів, старійшин, а також тих, хто занепав духом (Рим. 12:10).
11 У той час як духовно зрілі брати стараються виправити людину, котра зробила хибний крок, сердечна порада і доречна похвала може спонукати її змінити своє мислення і чинити правильне (Гал. 6:1). Це справдилось у випадку Міріам. Вона пише: «У мене був надзвичайно важкий період життя, коли майже одночасно кілька моїх близьких друзів покинуло збір і в тата стався крововилив у мозок. Я почувалася дуже засмученою. Намагаючись перебороти депресію, я почала зустрічатися зі світським хлопцем». Через це Міріам вважала себе недостойною любові Єгови і думала залишити правду. Але старійшина нагадав цій сестрі про її колишнє вірне служіння, і це її зворушило. Вона дозволила старійшинам запевнити її в любові Єгови. Завдяки цьому знову запалала її любов. Міріам порвала стосунки з невіруючим хлопцем і продовжила служити Єгові.
Спонукуймо до любові й добрих учинків
12. Що може трапитись, якщо ми засоромлюємо, осуджуємо чи звинувачуємо людину?
12 Якщо порівнювати людину з іншими, осуджувати її за те, що вона не відповідає встановленим нами суворим нормам, або звинувачувати в тому, що вона робить зовсім мало, то можна її засоромити і так спонукати до надзвичайної активності, але ненадовго. Однак якщо від усього серця хвалити одновірця і нагадувати про його любов до Бога, можна досягти тривалого і позитивного результату. (Прочитайте Филип’ян 2:1—4).
«ПІДБАДЬОРЮЙМО ОДНІ ОДНИХ»
13. Що означає підбадьорювати інших? (Дивіться ілюстрацію на сторінці 18).
13 Ми маємо «підбадьорювати одні одних, і робити так ще більше в міру того, як бачимо наближення цього дня». Підбадьорювати братів і сестер значить заохочувати їх до подальшого поступу в служінні Богові. Те, що ми спонукуємо когось до любові і добрих учинків, можна порівняти з розпалюванням полум’я, яке ледь жевріє. Коли ми підбадьорюємо інших, то наче підкладаємо дрова у вогонь, щоб він не згас або палав ще яскравіше. Підбадьорювати інших означає зміцнювати і потішати пригнічених. Якщо в нас є нагода підбадьорити таку людину, ми повинні говорити лагідно і сердечно (Прип. 12:18). Крім того, нам треба бути «швидкими до слухання» і «повільними на слова» (Як. 1:19). Слухаючи зі співчуттям, ми зможемо зрозуміти, через що засмучується наш одновірець, і підібрати слова, які допоможуть йому долати труднощі.
Втішаймося благотворним спілкуванням
14. Яку допомогу отримав знеохочений брат?
14 Подивімось, як один співчутливий старійшина допоміг братові, який кілька років був неактивним. Під час розмови з братом старійшина зрозумів, що той все ще глибоко любить Єгову. Він ретельно вивчав кожен номер журналу «Вартова башта» і докладав зусиль, щоб регулярно відвідувати зібрання. Однак його розчарували і трохи обурили вчинки деяких християн. Старійшина, не засуджуючи брата, уважно вислухав його і сказав, що переживає за нього і його сім’ю. Поволі брат почав усвідомлювати, що дозволив неприємним подіям минулого перешкодити йому служити Богові, якого він любив. Старійшина запросив брата піти разом у проповідницьке служіння. З допомогою старійшини він відновив своє служіння і згодом відповідав вимогам, щоб знову служити старійшиною.
Терпеливо слухаймо людину, яка потребує підбадьорення (Дивіться абзаци 14, 15)
15. Чого ми вчимося в Єгови щодо підбадьорення пригнічених?
15 Знеохочена людина може не одразу відчути себе краще або не так скоро відгукнутися на нашу допомогу. Не варто опускати рук. Павло заохочував «підтримувати слабких, бути довготерпеливими до всіх» (1 Фес. 5:14). Замість того щоб поспішно махнути на слабких рукою, нам треба допомагати їм доти, доки вони потребуватимуть підтримки. У минулому Єгова виявляв терпіння до своїх служителів, які іноді знеохочувалися. Наприклад, він був дуже люб’язний з Іллею і зважав на його почуття. Бог подбав про потреби пророка, аби той продовжував своє служіння (1 Цар. 19:1—18). Єгова великодушно простив Давида, коли той щиро розкаявся (Пс. 51:9, 19). Також Бог допоміг письменнику 73-го Псалма, який мало не перестав служити йому (Пс. 73:13, 16, 17). Єгова люб’язний і добрий до нас, особливо коли ми засмучуємося чи занепадаємо духом (Вих. 34:6). Його милосердя «нове... кожного ранку» і «не вичерпується» (Плач 3:22, переклад П. Куліша; 3:23). Єгова сподівається, що ми будемо наслідувати його приклад і ставитись до пригнічених з ніжністю.
ДОПОМАГАЙМО ОДНІ ОДНИМ ЗАЛИШАТИСЯ НА ДОРОЗІ ЖИТТЯ
16, 17. Що ми хочемо робити з огляду на близький кінець цієї системи і чому?
16 З 33 000 в’язнів, які залишили концтабір у Заксенгаузені, тисячі загинули. Але всі 230 Свідків Єгови, які покинули табір, витримали тяжке випробування і залишилися живими. Пережити марш смерті їм передусім допомогло те, що вони підбадьорювали і підтримували одні одних.
17 Сьогодні ми йдемо «дорогою», яка «веде до життя» (Матв. 7:14). Незабаром усі поклонники Єгови об’єднано ввійдуть у новий світ праведності (2 Пет. 3:13). Тож рішуче постановімо допомагати одні одним іти шляхом, який веде до вічного життя.
