1. (а) Щоб наші гріхи були прощені нам, то ком утреба висловлювати їх, і чому? (б) Чому гріх проти Бога Єгови також може бути гріх проти збору?
СТАРШІ не є ,отці сповідники’, які були уповноважені прощати всі гріхи, яких члени збору можуть чинити. Лише Бог Єгова прощає гріхи покаяним, роблячи це на підставі жертви Свого Сина. Тому, коли Єгова простить комусь його гріх, то це не залежить від того чи він признався перед старшими чи ні. (1 Ів. 1:8, 9; 2:1, 2) Проте, серйозним переступом, особа може також згрішити проти збору. Це тому, що великий злочин може стягнути докір та клопіт на збір з яким грішний товаришує. Тому то старші, що репрезентують збір, мусять бути дуже певні, що особа справді покаялася перед тим ніж будуть прощати їй за погане ім’я, яке вона стягнула на збір.
2. (а) Що ми навчаємося з 2 Коринтян 2:7 про те, що збір прощає за гріх? (б) Чому збір простив покаяному чоловікові у Коринті?
2 Про те, що збір може простити або не простити в деяких випадках, стається ясно з того, що апостол Павло сказав коринтянам про прийняття назад покаяного виключеного чоловіка до збору. Він писав: „Ви повинні ласкаво простити та потішити його”. (2 Кор. 2:7, НС, анг.) Апостол порадив, щоб простити такому чоловікові тому, що ,картання від багатьох’ уже послужили свою ціль і він покаявся. (2 Кор. 2:6) Тому, що цей чоловік щиро покаявся і поправив своє життя бажаючи приєднатися до праведних вимог Єгови, то це було правильно для збору прийняти його назад. Він просив Єгову простити йому гріхи, і збір також простив йому, але це не значить, що збір „відпускає” йому гріх, але лише прощає за клопіт, докір та смуток, якого його злочин стягнув на збір.
3. Що старші мусять робити, коли хтось, що вчинив серйозний злочин каже, що вже сам докорив собі?
3 У деяких випадках, чийсь гріх, коли виявиться може бути дуже ганебний. На протязі місяців або навіть років його поведінка можливо була така огидна, що навіть світ уважав би її за гріх. Пізніше, він міг приступити до старших, кажучи, що вже недавно покинув свій злочин і просив, щоб Бог простив йому. Такий може відчуває, що вже покартав себе. Або, коли виявиться перед ним його ганебну поведінку, то може сказати старшим, що вже покартав себе, отже думав, що не треба було приступати до них у такій справі. Що старші тепер мають робити? Перше вони повинні вирішити якої духовної допомоги така особа потребує і чи вона справді покаялася. Це може вимагати кілька разів сходитися разом і дискутувати з ним, щоб вирішити його правдиве почуття, спонуки та потреби. Коли особа вже щиро покаялася, то буде вітати та покірно приймати таку милу допомогу від старших.
СВІТСЬКИЙ СМУТОК, ЧИ ЩИРЕ ПОКАЯННЯ — КОТРЕ?
4. Чи великий смуток завжди є доказ щирого покаяння? Поясніть.
4 Грішник повинен, безперечно, сумувати і жалувати за тим, що вчинив такий гріх. Залежачи від емоційної натури людини, грішник може виявити своє почуття плачем або без плачу. Проте, старші мусять пам’ятати, що смуток і жаль не назавжди є доказом щирого покаяння. Християнський апостол Павло писав: „Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський — чинить смерть”. (2 Кор. 7:10) Отже, старші мусять бути прозорливими, щоб добре вирішити з яких причин грішник сумує.
5. Що спонукує світський смуток, і чому це не є справжнє покаяння?
5 Світський смуток може виринати через відчуття особистої невдачі, а також через розчарування, або через те, що загубив деякі користі або пошану, або через те, що тепер дістане дисципліну і це буде соромом для нього. Грішник може сумувати через небажані та шкідливі наслідки свого злочину, або тому, що його гріх був виявлений. Хоч само собою таке почуття є нормальне, то однак, коли ці почуття є головною причиною смутку, то це значить, що така особа дійсно не жалує тому, що згрішила, але лише тому, що її гріх був виявлений. Вона не турбується дійсно, що своїм гріхом стягнула докір на Бога.
6. Що показує, що плач Ісава, тому що Ісак поблагословив Якова, не було справжнє покаяння?
6 Це можна бачити з того, що сталося з Ісавом. За один обід він продав Якові своє перворідство. Пізніше, коли Яків отримав благословенство, яке належало первенцеві, то Ісав дуже жалував і сумував. Він закричав „криком сильним та вельми гірким”, стараючись упросити свого батька Ісака, щоб він змінив свою думку відносно благословення Якова. Ісав не жалував, що через своє небіблійне відношення ,зневажив своє перворідство’. Ні, він жалував тому, що загубив користі через такий вчинок.— 1 Мойс. 25:29—34; 27:34; Євр. 12:16, 17.
7, 8. Що показує, що коли Саул признав свій гріх, то не покаявся щиро?
7 Цар Саул також є добрий приклад цього. Коли пророк Самуїл сказав йому, що він не дотримав Божого наказу, щоб знищити амаликитянів, то Саул старався виправдувати себе і сперечався, що виконав слово Єгови. Зрозумілою мовою Самуїл висказав царевий гріх і додав: „Через те, що ти відкинув Господні [Єгови] слова, то Він відкинув тебе, щоб не був ти царем”. Почувши це Саул признав: „Прогрішився я, бо переступив накази Господні [Єгови] та слова твої, бо я боявся народу, та послухався його голосу. А тепер прости ж мій гріх, і вернися зо мною, і я поклонюсь Господеві [Єгові]”. (1 Сам. 15:17—25) Але лише тому, що Саул признав свій гріх не значило, що він щиро покаявся. А чому ні?
8 Саул далі применшував свій гріх, оправдуючись, що боявся народу. Він не признався з щирого серця, що згрішив проти Єгови. Очевидно він боявся, що буде відкинутий, як цар, і це буде велика ганьба для нього. Це можна бачити з того, що Саул просив Самуїла вернутися з ним. А як? У тому, що Саул не просив Самуїла лише вернутися і помолитися за нього перед Богом. Коли Самуїл таки відходив, то Саул просив: „Але вшануй мене перед старшими мого народу та перед Ізраїлем, і вернися зо мною”. (1 Сам. 15:30) Саул журився, як він буде виглядати в очах людей. Він хотів, щоб Самуїлова присутність принесла йому пошану, а не ганьбу через його відсутність. Отже, хоч Саул признав свій гріх, то лише устами висловив його. Це не був „побожний смуток” за те, що образив Бога Єгову.
9. Що ми навчаємося про покаяння з біблійної історії про Ісава та Саула?
9 З того, що Біблія каже про Ісава та царя Саула, то старші можуть навчитися, як робити рішення чи грішник дійсно покаявся. Сльози можуть виявити справжній смуток. Одначе, так як сльози Ісава, хвилювання само собою не завжди є доказом покаяння. Так само, коли хтось не плаче, то це не значить, що не покаявся. Головна річ є, щоб особа глибоко жалувала за свій злочин, і признала, що згрішила проти Єгови. Коли хтось оправдує свої вчинки, то буде стягати сумнів на його покаяння. Грішник повинен ненавидіти та бридитись своєї помилки. Хоч соромитися за те, що вчинив великий гріх є нормально, то головне турбування повинно бути, не неприємними наслідками злочину, але докір, який він приніс на Бога Єгову і збір Його людей. Грішник повинен щиро жалувати за те, що пошкодив своєму споріднення з Всевишнім.
ЩО СТАНОВИТЬ ЩИРЕ ПОКАЯННЯ?
10. Чому смуток за тим, що хтось стягнув докір на Єгову також мусить поміщати жаль за те, що приніс шкоду своїм братам та іншим?
10 Коли хтось сумує за тим, що стягнув докір на Єгову, то це почуття не завжди є окреме від жалування за тим, що вчинив шкоду своїм братам та іншим. Апостол Іван показує, що коли любимо братів, то це показує, що любимо Бога, по суті, то є нерозлучна частина. (1 Ів. 3:11, 17; 4:7, 8, 11, 12, 20, 21) Гріх або злочин завжди є шкідливий. Коли б ми самі колись серйозно згрішили, то було б добре задуматися над слідуючим:
11. Якщо б ми самі колись серйозно згрішили, то над чим треба добре застановитися?
11 Поповнивши такий гріх, то чи нас болить серце за те, що не відбивали любимого, праведного Бога, Якому служимо, але поводилися самолюбно, а навіть пожадливо і не цікавилися добром інших людей? (1 Сол. 4:3—6) Чи ж це правильно думати, що такий злочин, як неморальність, збільшить щастя інших? Як дуже ми цікавилися вічним добром інших та їхньою надією на життя у Божій ласці? Може бути, що наші вчинки не впливають на інших прямо, то однак шкідливо вражаємо людей нашим злим прикладом та впливом. (Рим. 14:7) Чи ж ми вже стали такими самолюбними, що будемо задовольняти лише самих себе, хоч знаємо, що ставимо поганий приклад, стаючись ослабленим впливом, який може роз’їдати духовність інших? (Протиставте Римлян 15:2, 3.) Згідно з Ісусом Христом, то дорога до життя є ,вузька та тісна, і мало будуть ходити нею’. (Мат. 7:14) Ми самі повинні знати, як трудно комусь ходити праведним шляхом. Отже, чи ми хочемо бути такими, як хтось, що ходить тим вузьким шляхом, а кидає каміння, щоб інші спотикалися або щоб їхній поступ став трудніший ніж він є? Як це не є подібне до нашого небесного Отця! (Іс. 40:11) Так як каже апостол Павло, ми „не пізнали, щоб Христос був такий”. (Ефес. 4:19—24, НС, анг.) Якщо ми справді любимо і поважаємо Бога та Його Сина за їхні чудові риси, то чи будемо дуже соромитися тому, що поводилися так цілком інакше від них, і зрадили їхнє довір’я до нас? Справді такі думки погоджуються з правдивим покаянням.
12. Що можна навчитися про покаяння зі шляху царя Манасії, коли Бог простив йому?
12 Ще одну дуже важну точку відносно покаяння бачимо в тому, що сталося з юдейським царем Манасією. Про його гріх, Біблія каже: „Він багато робив зла в очах Господа [Єгови], щоб гнівати Його”. (2 Цар. 21:6) Нарешті, як вираз суду Єгови, Манасію було взято невільником до Вавилону. Там він покаявся. Писання каже: „Благав він лице Господа [Єгови], Бога свого, і дуже вкорився перед лицем Бога своїх батьків. І молився він до Нього, і Він був ублаганий, і вислухав благання його, і вернув його до Єрусалиму, до царства його”. (2 Хрон. 33:12, 13) Відтоді Манасія старався, як міг, щоб виправити свій злочин, викорінивши ідолопоклонство з його країни, жертвував Єгові та заохочував людей служити Всевишньому. (2 Хрон. 33:15, 16) Це показує, що коли хтось щиро покається, то не лише перестає ходити неправильним шляхом, але також постановляє чинити праведність і добро.
13. Що „плід гідний покаяння” може поміщати, і чому?
13 Отже, щиро покаяний мусить мати „гідний плід покаяння”. (Мат. 3:8) Це значить, що він мусить старатися виправити справи так, як його теперішні обставини дозволяють йому. Наприклад, його визнання, що вже покаявся не було б дуже важне, коли б він не старався винагородити за те, що вкрав. Також, коли б він не старався ходити правильним шляхом, то це кинуло б серйозний сумнів на те, чи він щиро покаявся.
14. Коли хтось дуже грішить і про нього є погана репутація, то що визначає чи такого треба виключити чи ні?
14 Але, як дивитися на цю справу, коли б хтось дуже серйозно згрішив і з цього було багато поганого розголошення? Знову, чи грішника будуть виключати зі збору чи ні залежить від його щирого покаяння.
15. Коли це відповідно для старших виключати, і чому?
15 Коли немає доказу, що хтось щиро покаявся, то старші мусять дуже вважати, щоб їхні почуття не запанували над ними. Вони не можуть прощати гріх, незауважуючи або не звертаючи увагу на докір та клопіт, який непокаяний беззаконник стягнув на збір. Коли б вони зробили так, то цим дуже пошкодили б зборові. Деякі члени можуть відважитися і також зневажати надхнену пораду: „Будьте вільні, однак вживайте свою свободу, не на покриття лихого, але як раби Божі”. (1 Пет. 2:16, НС, анг.) Крім цього, сам грішник може злегка дивитися на свій гріх, і у майбутності буде ще менше стримуватися і може втягнути когось іншого в беззаконня. Мудрий цар Соломон зауважив: „Що скоро не чиниться присуд за вчинок лихий, тому серце людських синів повне ними, щоб чинити лихе”. (Еккл. 8:11) Отже, коли щирість покаяння грішника є під сумнівом, і коли є ясний доказ, що це може зіпсути інших, то старші зараз повинні послухати вказівок і пораду: „Виклучіть лукавого чоловіка з-поміж себе”.— 1 Кор. 5:13.
ЗЛОЧИН СТАРШИХ І СЛУЖБОВИХ СЛУГ
16. Коли старший поповнить серйозний гріх, то що він повинен робити, і чому?
16 Тому що старші мають таку велику відповідальність у християнському зборі, то вони мусять дати зразковий приклад їхнього поводження. Отже, коли старший поповнить серйозний гріх, то має моральний обов’язок поінформувати решту старших про це, навіть хоч сам вже покаявся. А чому? Тому, що він уже не є бездоганний і є нездатний служити за надзирателя. (1 Тим. 3:2) Коли б чоловіки з серйозними духовними плямами служили за старших, то це не сходилось б з Божими святими вимогами.— 1 Пет. 1:15, 16; Порівняйте закон у 3 Мойсея 21:17—23, який забороняв мужам Аронської родини виконувати священицькі обов’язки, коли мали якусь фізичну ваду.
17. Що треба робити, коли старший почувається, що вже не є бездоганний?
17 Безперечно, що так, як всі інші члени збору, старші час від часу не відбивають образ Єгови досконало. Через його повторні недостачі, старший може відчувати, що вже не може дотримувати біблійні вимоги і може звернути увагу інших старших на це. Розслідивши справу, і застановляючись над сумлінним почуттям цілого збору, решта старших можуть вирішити, що його провини не кидають сумнів на його здібності служити за надзирателя. (Дивіться до Галат 2:11—14, де взнаємо про картання Петра; цей гріх не зробив його нездатним служити за старшого.) Одначе, коли старший таки відчуває, що вже не є бездоганний, то інші старші повинні шанувати його почуття і звільнити його від його відповідальностей.
18. Яку відповідальність мають старші, коли один з них є винний відносно серйозного гріха?
18 З другого боку, коли старший справді є винний, або якщо він признається про великий гріх, то інші старші мусять виконати свою відповідальність і звільнити його від посади старшого, а також належно покартати, його і наложити обмеження, як потрібно. Або, коли старший не хоче покаятися, то його треба виключити.
19. Що службовий слуга, який серйозно згрішить повинен робити, і чому?
19 Так як із старшими, службові слуги, що чинять серйозний гріх мають моральну відповідальність признатися перед старшими. Лише мужі, які є „бездоганні” можуть служити на такій посаді. (1 Тим. 3:10) Отже, тому, що службові слуги згрішать, то з ними треба поводитися так, як із старшими.
20. Яке добро може прийти з прикладу щирого покаяння?
20 Якщо Бог вимагає, щоб кожний член християнського збору сумлінно старався задовольняти Його і тримати себе чистим для Його служби, то певно, що старші та службові слуги мусять так само поводитися. Вони переважно мають більший досвід у християнському житті і, тому що є прикладом, то перед Богом мають більшу відповідальність. (Порівняйте Луки 12:48; 1 Петра 5:2, 3.) Навіть коли б і згрішили, дуже, то коли щиро покаються і покинуть свій злочин, признаючися перед старшими, то цим ставлять добрий приклад. Це може допомогти іншим покаятися, коли б поповнили серйозний гріх. Бажання виправитися перед Богом, їхня ревність та почуття огиди до свого злочину, разом з старанням поправити помилку, поможе всім спастися. Крім цього, цим втримується мир у зборі — мир з Богом і один з одним.— 2 Кор. 7:11.
21. Який вплив покаяння може мати на нас?
21 Яке дуже важне є щире покаяння дійсно, тому, що ми є недосконалі, то щоденно не відбиваємо досконало образ Бога Єгови. Ми повинні жалкувати за це. Але не треба мучити себе за кожний малий переступ. Одначе, усвідомлення того, що ми часто помиляємося словом та вчинком повинно тримати нас покірними і помагати нам бути милосердними, коли інші грішать проти нас. Тоді, коли ми молимося, щоб Бог простив нам наші гріхи, то можемо бути певні, що Він буде задовольнений нашими молитвами. (Мат. 6:12, 14, 15) Таким чином будемо мати чисте сумління і далі будемо старатися виконувати Його волю. Так, тоді справді будемо щасливі, знаючи, що Єгова простив нам наші гріхи і що в Нього ми є чисті слуги, маючи перед собою надії на вічне життя.— Пс. 32:1, 2; 103:10—13.
[Ілюстрація на сторінці 8]
Хоч цар Манасія дуже згрішив, то доказав своє щире покаяння, коли очистив землю від ідольських бовванів
|
