Ще краща Дорога Любови
“І я покажу вам ще кращу дорогу.”— 1 Кор. 12:31, Поп. Стан. Вер.
4, 5. Як Бог доказав, що Він перебрав нову орґанізацію?
НЕ є це легка річ установити нову орґанізацію й показати, що Бог переніс свою ласку й благословенства до неї потім, як Він виключно мав до діла зо старою орґанізацією впродовж більше ніж сімнацять сот літ. Отже, щоб доказати, що ново-установлена христіянська церква була тепер Його вибраним збором і щоб помогти їй через трудний період її дитинячого віку і її перехід від старої системи до нової, тому Бог Єгова зробив обявлення свойого духа або активної сили на новій орґанізації своїх посвячених людей, що стались послідовниками Месії, Ісуса Христа.
5 Яких девять століть перед останними днями старої і початковими днями нової, Бог натхнув Йоїла пророкувати про ту дивовижню операцію Божої активної сили на христіянській церкві, кажучи: “І станеться після цього, що на всякого зіллю мого духа, й будуть сини ваші й дочки пророкувати; старим людям у вас будуть сни од мене снитись, та молоді в вас будуть видива бачити . . . нім настане день Єгови великий і страшний. І буде того часу: Кожен, хто призивати буде імя Єгови, спасеться.” (Йоїла 2:28—32, Ам. Стан. Вер.) Записані факти в історії показують, що це пророцтво почалось сповняти на жидівському останкові Ісусових послідовників в день Пятидесятниці 33 р. по Хр. Під силою того вилятого духа Бога Єгови ті жидівські послідовники Ісуса почали говорити чужими мовами нагло, в чудний спосіб. Дальше, під силою тієї Божої енерґії, апостол Петро і інші встали й пророкували або вияснювали кілька пророцтв відносно Бога Єгови і Ісуса Христа товпі здивованих людей, що зібралась там. Також тією самою невидимою силою були дані певні дари знання, щоб передати те знання товпі. Все це предсказане обявлення Божого духа доказувало, що Він тепер вибрав цей збір Ісуса, Месії, і в той самий день около три тисячі Жидів й інших стали переконані цим фактом і прейшли зо старої відкинутої орґанізації до нового христіянського збору.— Діяння 2:1—41.
ЗРІСТ ЧЕРЕЗ ДАРИ
6. При помочи духа чим церква була наділена на землі?
6 Ось так сталося, що нова орґанізація була установлена й обявлена бути Божою вибраною орґанізацією такими переконуючими чудними дарами Його духа дані членам тієї орґанізації. Один з її пізніших членів був апостол Павло, і він пояснював більше чим який інший христіянський писатель ті чудові дари духа. У дванацятій голові його першого листа до христіянів у Коринтії, він писав: “Про духовне ж, браття, не хочу, щоб ви не знали. Між даруваннями є ріжниця, дух же той самий. І ріжниця між роботами, один же Бог, що робить усе у всіх. Кожному ж дається явлення духа на користь. Тому бо духом дається слово премудрости, другому слово знання тим же духом; іншому ж віра тим же духом; іншому дарування сцілення тимже духом; іншому роблення чудес; іншому ж пророкування; іншому розпізнання духів; іншому ж усякі мови; іншому виклади язиків. Все ж це дійствує один і той же дух.” (1 Кор. 12:1, 4—11, Попр. Стан. Вер.) Відкинута стара жидівська орґанізація противилась, але не могла здержати обявлення духа Єгови через чудотворні дари дані новим віруючим христіянам, ані поганські реліґійні орґанізації не могли зробити цього. Помимо зависти і ворожнечи Жидів і поганських невіруючих, Всемогучий Бог показав хто були ті, що на них спочив дух. Отже ті дари духа були далі наділені й уживані через послідовників Його Сина за часів апостолів.
7, 8. Які питання виринають відносно дарів тепер? Як ми відповідаємо?
7 Як свідки Бога Єгови студіюють Його орґанізацію в цім двацятім століттю, ми мусимо признати, що вона не посідає ані не уживає тих чудотворних дарів духа, що були знаком пізнання орґанізації Його свідків у першім століттю. Люди, що не розуміють чому такі дари є відсутні сьогодні можуть запитати: Чи Христіянство не є те саме сьогодні, чим воно було тоді? Чи ж христіянська церква Єгови нині не відчуває того браку, що вона не має тих переконуючих дарів духових якими б оперувати і проповідувати “цю євангелию царства”? В цім рішаючім часі, коли безбожний комунізм і реліґійна світськість пошируються усюди, чи не могли б ми доручити більше впливове свідоцтво для царства, коли б мали ті чудотворні дари духа, які б піддержували нас і переконували сумніваючи людей?
8 Ми відповідаємо, що чисте христіянство (але не церковність) є сьогодні те саме, яке христіянство було в його початках. Воно не потерпіло ніякої перешкоди, здержки або услаблення через те, що воно не посідало Божої сили або духа з чудотворними дарами. Відсутність таких дарів цілком не дивує нас. Це предсказав апостол Павло у першім століттю, кажучи: “Чи тож пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знання, воно зникне.” (1 Корин. 13:8) Це, що дари мови перестали існувати і дари пророкування й знання перейшли — все це не є знаком Божої неласки або що Його дух став безсильним. Не всім христіянам був намір дати ті чудотворні дари, і не всі вони посідали їх. Говорячи про свій час, Павло запитує: “Хіба всі апостолами? хіба всі пророками? хіба всі учителями? хіба всі силами? хіба всі мають дарування сцілення? хіба вони всі говорять мовами? хіба всі викладають?” (1 Корин. 12:29, 30) Апостол запитує всі ті питання в такий спосіб, що вони вимагають відповіди: Ні! Тож відсутність деяких або і всіх дарів не було доказом Божої неласки, але це указувало на Його відмінний спосіб діяння. Ми не контролюємо роздаванням тих чудотворних дарів, але Бог контролює, по Теократичному. Він обдарив членів своєї церкви по своїй вподобі, від Ісуса Христа вдолину. І дух Його може оперувати і оперує так за сильно сьогодні без тих духових дарів, як і він оперував з ними в першім століттю. В дійсности вірний останок з правдивої христіянської церкви сьогодні, духом Бога Єгови, виконує більше свідоцтво для Його імя й царства чим коли вперед в христіянській ері.
9. Що церкву робить сьогодня такою самою, без ніякої втрати?
9 Тому що чудотворні духовні дари вже давно минулись як непотрібні в цім поступовім часі правдивої церкви, то це було б зайвим для когобудь з христіянів сьогодні бажати щиро їх, як от чужих мов, здібність перекладати їх, силу зціляти недуги, пророкувати або проповідувати під натхненням, і т. п. Час на ці річи вже давно минув, і Бог Єгова ніколи не вислухає молитви за них. Девятьнацять століть тому це був добрий і доцільний спосіб установити й будувати христіянський збір при помочи тих жах-побуджаючих дарів духа, що були наділені членам його. Але останок правдивої церкви сьогодня під Божим провідництвом і через його духа наслідує більше знаменитий спосіб чим уживання духових дарів. А цей спосіб є любов. Оце що робить правдиву церкву сьогодні такою самою як вона була в першім століттю, в її дитячім стані, коли вона потребувала ознак чудотворних духовних дарів. Правдива церква сьогодні має ту саму головну чесноту любови, яку вона мала за часів апостолів. Цею ж любовю вона будується і виконує свою всю роботу в послушенстві до Бога й в наслідуванню Ісуса Христа. Оце є той сталий і найважніщий шлях яким вона старалась йти через всі ті девятьнацять століть. Це є той кращий спосіб чим тільки ділати через дари духа. Ступаючи цим шляхом у цім найвисшій вершку христіянської ери, церква не потерпіла ніякої дійсної втрати, перепони або шкоди через здержання від неї тих дарів. Вона є так повна духа як і колись була. Її віра й надія є сильні й ясні як колись, а можливо й більші, тепер, коли ми прийшли до кінця цього світа і пророцтва вповні сповняються.
10. Як порівняти дорогу любови з духовими дарами, і чому?
10 От до чого апостол відносився, коли він показує, що є ріжні дари духа і запитує чи всі христіяни мають всі й ті самі дари. Тому що тоді були розмаїті дари, отже деякі з них були лучші від других. Та хоч бажання посідати такі дари було велике, однак там було щось важніще й головніще, щоб не спустити ока з нього. Воно властивим є бажати лучших дарів в часі роздання їх, але одна річ є далеко краща чим чудотворні дари, і тому те щось є більше бажане, щоб його осягнути. Отже апостол звертає увагу на нього, кажучи: “Я щиро бажаю вищих дарів. І я вам покажу більше кращий шлях.” (1 Кор. 12:31, Попр. Стан. Вер.) Ми христіяни сьогодня можемо йти за заохоченням апостола і змагатись осягнути його так за щиро й з довірям, як і наші браття в його часі. Хоч чудотворні дари є відсутні, ми сьогодні можемо ходити цілком і вірно тим кращим шляхом, як це вони робили за днів апостолів і можемо доказати нашу гідність вічного спасення. Той шлях, це Божий шлях — любов.
БЕЗ НЕЇ НЕМА СПАСЕННЯ
11, 12. Як хтось може говорити мовами і бути нічим? Чому?
11 Щоб показати як за кращий той шлях є, апостол пояснює як важний він є. Припустім, що хтось має кілька дарів або й всі дари чудом дані Божим духом. Однак, коли він не розвине тієї важної чесноти, любови, то він — ніщо. Апостол далі говорить про дари духа в тринацятій голові, й каже: “Коли говорю мовами людськими й ангелськими, любовиж не мають, то стався я як мідь дзвіняча і бубен гудячий. Коли маю силу пророкувати, і розуміти всі тайни й все знання, і коли маю всю віру, так щоб гори порушити, любовиж не маю, то я ніщо.” (1 Кор. 13:1, 2, Поп. Стан. Вер.) Якщо хто був відповідний написати це, то це був апостол Павло, бо він посідав всі дари про які він згадує тут, і то у великій мірі. Під висловом “мови людські” він не розумів красномовности або ораторства, яким би він міг захопити публику й порушити її до якоїсь думки або дії, бо цього апостол Павло не приписував собі. Деякі Коринтяни до яких він писав сказали про Павла: “Його послання є важкі й сильні, але його тілесна присутність немічна, і мова його бідна.” Павло навіть самий признав це, кажучи: “Хоч я нездібний в промові, то не в знанню.” (2 Кор. 10:10; 11:6, Попр. Стан. Вер.) Під висловом “мовами людськими” апостол розумів ті чудом наділені дари, якими промовляли чужими мовами, і такими “мовами людськими” він міг говорити силою Божого духа або невидимою енерґією. В наступній голові він каже: “Дякую Богу мойому, що я більш усіх вас говорю мовами.”— 1 Кор. 14:18.
12 Яка користь з того, коли б Павло духом міг говорити всіма тими мовами, а не міг би вияснити їх, або коли б ніхто в присутних не міг вияснити їх для нього? З цього не було б користи більше чим слухати поганського дикуна. “Бо хто говорить ’мовою’ до Бога говорить, не до людей; ніхто не розуміє його; він говорить тайни Божі в дусі. Хто говорить мовою будує себе. . . Отже, хто говорить [чужою] мовою, нехай молиться, щоб міг вияснити її. Бо молячись мовою, мій дух молиться, але ум мій не ужиточний нікому.” Коли б Павло уперто говорив мовами без вияснення їх збору, то це справді не було б згідне з любовю з його боку. Його слухачі не скористали б хіба з ознаки операції духа на апостолові, а Павло то тільки старався б показатися своїм даром. Такий напрям не збудував би його в любові і він не скористав би на стало. Але що він любив тих, що шукали збудовання й спасення, то Павло додав оцю постанову: “Дякую Богу мойму, що я більш усіх вас говорю мовами. Тільки ж у церкві лучше мені пять слів промовити розумінням моїм, ніж десять тисяч слів [чужою] мовою.”— 1 Кор. 14:2, 4, 13, 14, 18, 19, Мофат.
13, 14. Що числиться за краще: пророкування чи мови? Чому так?
13 Для тієї ж мудрої й благої причини проповідник Божого царства повинен старатися говорити звичайною мовою, якої люди уживають і розуміють, замісць уживати мови вищої науки, бо справді це показало б його вищу освіту, зате була б чужою мовою для слухачів. Маючи це наввазі, Біблійна Школа Гілеад Вартової Башти старається дати місіонарам-студентам основне знання мови тих країв до яких вони післані. Ангели мають їх власну мову, але коли б Павло або хто інший говорив їх небесною мовою, то цим він показав би свій вищий дар, але хто на землі скористав би із того, що він говорив? Це те саме, якби він був бубном гучним або цимбалами для них. Не більшим він був би й в очах Бога. Коли ангели Божі являлися чоловікам і жінкам, то вони говорили мовами зрозумілими, людськими, щоб вони могли отримати Божу вість і скористати з неї.
14 Дар пророцтва був вищий чим той говорити чужими мовами. “Хто пророкує, людям говорить на збудовання і напоминання і утішення. Хто говорить чужою мовою, себе збудовує; а хто пророкує, церкву збудовує. Хочу ж, щоб усі ви говорили мовами, та рідніш, щоб пророкували; більший бо хто пророкує ніж хто говорить мовами, хіба що й вияснює, щоб церква збудовання приняла . . . . бажайте пророкувати, та й говорити мовами не бороніть.” (1 Кор. 14:3—5, 39, Мофат) Тому що дар пророцтва має силу будувати братів у мові, яку вони розуміють, через те він є найбільш бажаний зо всіх дарів. В дійсности, Павло ставить пророчий дар зараз по апостолах, кажучи: “Бог поставив у церкві, перше апостолів, потім пророків, а потім навчителів.” Він ставить ріжні язики у восьмім місці і нарешті. Дар пророкування був наділений як чоловікам так і жінкам. Пророцтво Йоїла 2:28, 29 предсказувало, що дух буде виллятий на обидва поли, й що сини та доньки й слуги й служниці будуть пророкувати. І так історія показує, що жінки як і чоловіки мали участь в тім дарі. Чотири дівчині, доньки Филипа євангелиста, пророкували. І Павло писав, щоб упорядкувати пророкування жінками у зборі Коринтії, сказав їм заслонятися із їх пошани до посвячених чоловіків, які представляли Голову церкви, Ісуса Христа. Він каже: “Голова жінці чоловік; . . . Усяка жінка, що молиться або пророкує, не покривши голови, осоромлує голову свою.”— 1 Кор. 11:3—5; Діян. 21:8, 9.
15. Як дар пророцтва можна ужити без користи для себе?
15 Павло передував між тими, що пророкували дарами духа. Він, одначе, розумів, що він мусить мати правдиву мотиву в такім пророкуванню, якщо він самий мав скористати з цього. Ті що чули його натхнене проповідування могли будуватися у вірі й знанню, але якщо Павло не мав любови, ради якої він бажав посвятитися бути таким пророком, тоді його натхнене проповідування не принесли добрих наслідків для нього самого. Він міг бути подібний до старинного пророка Баллама в часі, коли Мойсей провадив Ізраїльтянів з Египту до Обіцяної Землі. Балаам забажав самолюбної наживи й тому наймився в царя Балака Моабського проклинати Ізраїля. Та наперекір злим намірам Балака, Божа поконуюча сила-дух заставила його пророкувати благословенства на Ізраїльтянів. Балаамове серце не було в тім пророкуванню благословенств. Небаром потім він зістав убитий як пророк, що любив наживу неправедности, і який старався протиділати благословенством через зведення благословенних Ізраїльтянів у неморальне ідолопоклонство. (4 Мойс. 22:1 до 25:3; 31:8; Одкр. 2:14; 2 Пет. 2:15, 16) Отже апостол сказав Коринтянам, що аби не позволити самолюбному тілу руководити його хотіннями, то він підневолював і панував над своїм тілом, щоб “іншим проповідуючи, самому іноді не бути нікчемним.”— 1 Кор. 9:15—18, 26, 27, Мофат.
16, 17. З якою мотивою і як ми мусимо проповідувати Царство? Чому?
16 Дар пророкування або натхнене проповідування проминуло зо смертю апостолів Агнця Ісуса Христа; але сьогодня, силою Божого духа, проповідування євангелиї Царства для спасення людства виконується, як ніколи перед тим. Проповідується вона з публичних плятформів і від дому до дому для збудовання інших, але питання кожного чоловіка й жінки, що проповідують те Царство є, З якою мотивою я це роблю?
17 Ми можливо розвинули силу, що можемо дати красномовну промову або свідоцтво правді. Ми можемо мати найкращий арґумент для переконання, правдивий по Писанню. Ми можемо пояснити біблійні правди ясно й зрозуміло іншим. Ми можемо помогти іншим прийти до правди, помогти їм побачити привилей посвятити себе вповні Богу і служити Йому. Все це можемо зробити для когось іншого. А однак, коли ми не маємо живої любови, то яке добро це все принесе нам? Воно принесе добро комусь іншому, і повинно також принести і нам добро. Ми цікавимось не тільки спасенням інших, але й нашим власним. Ми любимо життя, і бажаємо його на віки. Але наше життя мусить бути повне любови. Воно мусить висловлюватися приязно до інших, що шукають життя. І тому наше проповідування мусить бути загріте любовю, з почуттям дійсного заінтересовання у вічне добро тих, що слухають нас. Це не є справа поставити тільки зимні факти перед нашими читачами, і неначе сказати: “Ось вони! Беріть їх або лишіть їх!” Ми мусимо дати щось більше чим це. У проповідуванню ми мусимо вилляти наше серце перед нашими слухачами, дати їм до пізнання, що ми дійсно цікавимось їх вічним життям через знання й служення Богу й Христу. Так чинячи, тоді ми будемо мати любов у способі нашого пророкування сьогодня, і це не тільки поможе іншим, але й нам принесе добро у життя вічне.
ТАЙНИ
18, 19. Як це, що Павло не ужив знання таємниць мильно?
18 Всякий повинен уживати дару від Бога у правильний спосіб, себто, перше зо всього з любови до Бога і з любови до свойого ближнього. Інакше, уживання дару не принесе користи тому, що його має, ані навіть дар знання всіх закритих тайнів. Коли Павло перестерігає нас про це, то він знав про що він говорив. Він міг бути вивисшений через многі одкриття, які Бог зробив йому своїм духом. Та він не бажав, щоб браття надто оціняли його особисто за те, що він знав многі таємниці або закриті правди із таким ясним вирозумінням. Тому він сказав: “Властивий спосіб для чоловіка думати про нас, як слуг Христових, і доморядників тайн Божих. Ще ж до того від доморядників вимагають, щоб кожного знайдено вірним.”— 1 Кор. 4:1, 2, Ам. Перек.
19 Навчаючи так своїх братів, Павло поводивсь любовю до них і до Бога й ужив знання із закритих правд. Він міг був ужити те знання заставити братів наслідувати його і установити секту, щоб вони думали про нього, як про чудового мудреця, як маючого спеціяльну ласку від Бога знати ті річи, у внутрі тайного кружка знавців. Але такий напрям був би самолюбний, само-вивисшаючий. Це було б допровадило його до остаточної руїни у гніві Божім. Щоб перешкодити своїм христіянським братам мати такий мильний напрям почитання до нього, той дарами-наділений апостол пригадав їм, що ті таємниці не прийшли з його власної мудрости й видіння, але що йому тільки поручено їх через Христа. Тому він був тілький звичайний слуга Христів і йому поручено роздавати те знання про ті тайни тим, що шукали правди. Отже признання за це знання належалось, не Павлові слузі, але Христу, що відкриває ті заховані тайни. Павло зобовязавсь бути вірним свойому Панові Ісусу Христу в роздаванню знання тих таємниць для послідовників Христа. За його вірність і довірочність в цім ділі він не мав бути обожаний і почитаний і наслідуваний як сектанський провідник. Він тільки виконував свою повинність до Христа, і за це Христові належалась подяка, хвала, честь і слава й наслідування. Якщо Павло любив Бога і Христа і своїх братів, він ужив ті таємниці не ради само-вивисшення між людьми, але щоб возвеличувати Бога, який відкриває закриті тайни через Христа. Оце мало принести добро Павлові.
20. Як Ісус ужив таке знання, і ми дістаємо його тепер?
20 Ісус Христос сказав своїм вірним послідовникам: “Вам дано знати тайни царства Божого, другим же в приповістях, щоб дивлячись не бачили, й слухаючи не розуміли.” (Луки 8:10) Ісус знав про ті тайни Царства. А однак те знання Він не ужив в самолюбний спосіб. Ні; Він відкрив своє знання в люблячий спосіб. Він міг був ужити самолюбно ті тайни й збудувати собі множество номинальних послідовників. Одначе далеко від цього напряму, Він розказував про ті таємниці великому множеству народа в приповістях і закритими словами, а на самоті Він вияснював ті таємниці тільки вибраним кільком, яким Бог замірив дати знання. Сьогодня Христовим послідовникам дається поміч зрозуміти ті закриті тайни Божого Слова й наміру, та не при помочи натхнених дарів знання, але через освічаючу силу Його духа. Тож це є дальше правдою: “Ні, якож писано: Чого око не виділо, ні ухо не чуло і що на серце чоловікові не зійшло, те наготовив Бог для тих, хто любить Його. Нам же Бог відкрив духом своїм; бо дух усього досліджує, навіть і глибокостей Божих.”— 1 Кор. 2:9, 10, Мофат.
21, 22. Як нам уживати таке знання таємниць сьогодня, і чому?
21 Діставши раз знання про чудові тайни, що дають ключ до зрозуміння Біблії, їх можна ужити самолюбно. Маючи особлившу здібність вияснювати їх іншим, ми можемо зробити величавими себе для хвали й подиву. Або ми можемо статися односторонними й не ділитися ними рівно зо всіма, що запитують нас і бажають знати. Або, зо страху до чоловіка, ми можемо здержатися від проголошення тих тайнів, які відкривають на яв орґанізацію й діяльности Божих ворогів. Цим ми показали б, що ми не любимо Бога. Бо ж “страху нема в любові, а звершена любов геть виганяє страха, бо страх має муку, і хто лякається, той не звершений в любові. У цьому звершена любов у нас, щоб мати одвагу на день суду, бо який Він, такі й ми у світі цім.”— 1 Йоана 4:18, 17.
22 Ради цього Павло просив своїх христіянських братів, щоб вони молилися до Бога за нього, кажучи: “І за мене, щоб мені дано слово на відкривання уст моїх, щоб сьміливо обявляти тайну благовістя.” Він просив о їх молитви, “щоб Бог відчинив нам двері слова благовіствувати тайну Христову, за котру я і в кайданах.” (Ефес. 6:19; Колос. 4:3) Безперечно, що з усім тим великим знанням тайнів, Павло посідав саможертвуючу любов; і певна річ, що христіянські чоловіки й жінки сьогодня, що розуміють тайну Христову й Його церкви мусять показати любов тим, що вони старати муть пристосувати те знання в їх спорідненню одні з другими. Пояснюючи це, Павло сказав: “Тайна це велика, я ж говорю про Христа й про церкву. Тим то й ви по одному кожен свою жінку нехай любить, як і себе, а жінка нехай шанує свойого чоловіка.” (Ефес. 5:32, 33) Щоб нам скористати як і інші користають, ми мусимо уживати нашого знання про ті глибокі тайни Божі в люблячий спосіб.
ЗНАННЯ
23, 24. Яке інше знання ми можемо мати, як це показують Ісус і Петро?
23 Є ще інше знання опріч тих святих тайнів, і тут велике й важне питання виринає: Як ми повинні пристосувати й запустити те знання? Павло сказав, що коли б він посідав все знання, а любови не мав, то він був би нічим в очах Бога, без ріжниці як за розумного христіянські браття уважають його. Тут він особливше відносився до деколи наділених дарів знання, що були чудом наділені духом, і котрі роди проминули з поступом часу.
24 Наприклад, Ісус мав часом особливший дар знання, коли Він воскликнув про надходячого Натанаїла: “Ось правдивий Ізраїльтянин в якому підступу нема!” “Натанаїл же сказав до Нього: Як Ти знаєш мене?” Так, як Ісус міг знати, як не при помочи духа Божого? Через те Ісус міг показати, як Він звершено знав про Натанаїла, коли Він відповів йому на питання: “Перш ніж Филип покликав тебе, як був єси під смоківницею, бачив я тебе.” (Йоана 1:47, 48, Мофат) І знов, коли святий дух був виллятий в день Пятидесятниці, коли то два ученики, Ананія й Сафіра, змовилися показати себе співпрацівниками в Божій службі, апостол Петро мав спеціяльний дар знання. Це помогло йому виявити ту ложну штуку. Коли чоловік зложив тільки частину дару, щоб цим обманути, то Петро знав що робилося. Він сказав: “Ананіє, чого сатана сповнив серце твоє, щоб обманити святого духа та приховати з ціни за землю? Хіба, що ти мав не твоє було? й коли продав, не в твоїй власті було? На що положив єси в твойму серцю крамарство таке? Ти обманив не людей, а Бога.” Ананія упав мертвий; і пізніше прийшла й його жена Сафира і показалась спільнецею змови, і до неї Петро сказав: “Як це, що змовились ви спокусити духа Господнього?” І вона також упала мертвою, та не через те, що Петро ужив знання свойого без любови.— Діяння 5:1—10, Спенсер.
25, 26. Як Павло ужив такого знання, і як він пояснює знання?
25 Ще інший случай, коли Павло дістав на час дар знання, а це тоді, як він знаходився на кораблі в дорозі до Риму. Коли корабель мав напевно розбитися і військовий старший і його помічники мали полишити корабель, Павло сказав до них: “Коли ці не зістануться на кораблі, то ви не можете спастися.” І рано коли розбився корабель, Павло сказав до всіх, що були там: “Сьогодні чотирнацятий день ви безнастанно чуваєте, не ївши нічого. Тим же благаю вас, прийміть їжу; воно бо для вашого спасення; ні в кого бо з вас і волос не впаде з голови.” “Ми до якогось острова пристанемо.” (Діяння 27:31, 33, 34, 26, Амер. Перек.) Дари знання можуть дати провід, і тому це була б знаменита річ посідати всяке потрібне знання.
26 Павло добре знав про небезпеку знання, бож самий він сказав про себе: “Можливо я не є промовцем, але знання я маю; і ніколи я не занехав зробити себе зрозумілим.” (2 Кор. 11:6; Мофат) Але, коли ми знаємо більше чим інші, то це може надути нас і пошкодити нам. І з таким висілим знанням, і з освіченою совістю яку воно дає, людина може поступити самолюбно. Вона може ужити своєї сумлінної свободи не зважаючи на свої свобідні поступки і цим спричинити спотикання, що не знає так багато й тому має сумлінний страх. Отже знання треба рівноважити й кермувати любовю. Про це апостол говорить, коли розбирає справу про поживу: “Що ж до ідолських посвятів, знаємо, що всі знання маємо. Знання ж надимає, а любов збудовує. Коли ж хто думає, що він знає щось, то ніколи нічого не знав, як треба знати. Коли ж хто любить Бога, той є знаний від Нього. . . . Ні, не всі мають це знання.” (1 Кор. 8:1—7, Мофат) Такі свідомі одиниці повинні з любови мати взгляд над несвідомими.
27, 28. Як знання може пошкодити його власникові? Як воно може бути помічним?
27 Будучи надутий своїм акуратним знанням, самолюбна людина може сказати: “Я буду жити по моїй вподобі. Що мене обходить як другі думають про мене? Чому мені журитися або думати про інших? Я знаю, що я властиво поступаю. За несвідомість інших я не відповідаю. Чому я через їх несвідомість і неосвічене сумління маю душити свою свободу і не тішитися тим, до чого я маю право?” Такий напрям не будує інших, але може пошкодити навіть христіянам, і це не був би шлях любови. Через те, що його власне сумління не буде гризти з причини його знання, отже він може думати, що він не шкодить собі. Одначе цим чином він здержує зріст в любові й Бог може уважати його відповіданьним за спричинення іншим духове знищення ради його самолюбного поступу, який він знав як законний.
28 Знання повинно помогти нам показати нашу любов в більше помічний спосіб. Якщо чоловік знає й розуміє жіночу справу, то він може указати їй співчуття в більше освічений спосіб. Петро радить чоловіка робити це. Він каже: “Ви чоловіки, також домуйте з вашими жінками по знанню, віддаючи честь жінці, як слабшій посудині, яко співнаслідники благодати життя, щоб не зупинялись молитви ваші. Наконець же, будьте всі одної думки, милосердуючі, братолюбні, сердечні, привітливі.” (1 Пет. 3:7, 8, Ам. Стан. Вер.) В гармонії з тим, що любов є висша від знання, Петро показує як христіяни повинні рости й ділати, щоб здобути собі небесну нагороду, і між іншими згадує про любов, як вершок усього. Він каже, що вони мусять пильно добавити до їх віри чесноти, а до чеснот знання, а до знання не тільки самоконтролю, терпеливість і лагідність, але й братерське співчуття, а до братерського співчуття вінець чеснот — любов.— 2 Пет. 1:5—7.
|
