Що значить поклонятися Єгові «в дусі»?
Проповідуючи самарянці, яка прийшла набрати води з Яковової криниці біля міста Сіхар, Ісус сказав: «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Івана 4:24). Правдиві поклонники мають поклонятися «в правді» — відповідно до того, що Єгова виявив у Біблії про себе та свої наміри. Також потрібно служити Богу в дусі, тобто ревно, і до цього нас має спонукувати серце, сповнене віри й любові (Тита 2:14). Проте з контексту видно: коли Ісус говорив про поклоніння Богу «в дусі», він мав на увазі не просто схильність розуму, з яким ми служимо Єгові, а щось набагато глибше.
Ісус розмовляв із самарянкою не про наявність чи відсутність завзятості у служінні. Адже навіть фальшивим богам можуть поклонятися із запалом та відданістю. Натомість, підкресливши, що Отцю не поклонятимуться в якійсь конкретній місцевості,— ні на горі в Самарії, ні в єрусалимському храмі,— він вказав на новий спосіб поклоніння, який відповідатиме справжній природі Бога (Івана 4:21). Ісус промовив: «Бог є Дух» (Івана 4:24). Отже, правдивий Бог — духовна істота, він нематеріальний, і ми не можемо побачити його чи доторкнутися до нього. Поклоніння йому не поєднується з якимось буквальним храмом чи горою. Звідси видно, що Ісус говорив про ту грань поклоніння, яка не пов’язана з чимось видимим.
Прийнятне поклоніння супроводжується не лише правдою, ним ще має керувати святий дух — Божа невидима діюча сила. Апостол Павло написав: «Усе бо досліджує [святий] Дух, навіть Божі глибини». Він теж додав: «Ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам» (1 Коринтян 2:8—12). Наше поклоніння подобатиметься Богу тоді, коли в нас буде його дух і коли цей дух керуватиме нами. До того ж наш дух, тобто схильність розуму, обов’язково має перебувати в гармонії з Божим духом, а це можливе завдяки вивченню і застосуванню Слова Єгови.
Поклоняйтеся Богу «в дусі та в правді».
|
