Духовний сайт!

Втіха пригніченим

«Все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі» (Римлян 8:22). Люди дуже страждали вже в час написання того вірша, понад 1900 років тому. Було багато пригнічених. Тому християн заохочувалось «утішати пригнічені душі» (1 Солунян 5:14, НС).

Сьогодні людство зазнає навіть більше страждань, і ще ніколи не було так багато пригнічених людей. Але чи повинно це дивувати нас? Ні, бо Біблія каже, що тепер «останні дні», і називає їх «тяжкі часи» (2 Тимофія 3:1-5). Ісус Христос передрік, що протягом останніх днів будуть «страшні... ознаки» (Луки 21:7-11; Матвія 24:3-14).

Коли люди переживають довгочасну тривогу, страх, смуток або які-небудь інші негативні емоції, то часто пригнічуються. Причиною пригнічення або надмірного смутку може бути смерть когось улюбленого, розлучення, втрата роботи чи затяжне захворювання. Люди також пригнічуються через почуття, що вони нічого не варті, коли вважають себе невдахами  або коли відчувають, що не виправдали чиїхось сподівань. Хто-небудь може почуватися спустошеним внаслідок напруженої ситуації, і коли в людині розвинеться почуття безнадійності, так що вона не бачить виходу з важкої ситуації, то може дуже пригнітитися.

Люди в давнину мали подібні почуття. Йов дуже захворів і зазнав великого нещастя. Він відчував, що Бог покинув його, і тому висловив свою огиду до життя (Йова 10:1; 29:2, 4, 5). Яків дуже пригнітився, бо думав, що його син помер. Він відмовився від потішання і волів померти (Буття 37:33-35). Цар Давид, почуваючи себе винним у серйозній помилці, горював: «Цілий день я тиняюсь сумний. Обезсилений я» (Псалом 38:7, 9; 2 Коринтян 7:5, 6).

Сьогодні багато людей пригнічуються через те, що заведений порядок щоденного життя обтяжує їх, вони не можуть справлятися з цим розумово, емоційно й фізично. Очевидно, напруження разом з негативними думками й емоціями можуть шкідливо вплинути на тіло й розладнати хімічну рівновагу мозку, доводячи до пригнічення. (Порівняйте Приповістей 14:30).

Епафродит, християнин збору в Филипах у першому столітті, «сумував через те, що ви [його друзі] чули, що він хворував». Епафродит, якого друзі послали в Рим з провізією апостолові Павлові, захворів, можливо відчуваючи, що не виправдав сподівань своїх друзів і що вони вважали його невдахою (Филип’ян 2:25-27; 4:18). Як апостол Павло допоміг йому?

Павло послав Епафродита додому з посланням до друзів у Филипах, у якому сказав: «Прийміть його [Епафродита] в Господі з повною радістю, і майте в пошані таких» (Филип’ян 2:28-30). Факт, що Павло так добре говорив про нього й що филип’яни сердечно привітали його, безсумнівно, потішив Епафродита й полегшив його пригнічений стан.

Немає сумніву, біблійна порада, щоб «утішати пригнічені душі», є найліпшою. «Ви мусите відчувати, що інші дбають про вас як про особу,— сказала одна пригнічена жінка.— Ви маєте потребу чути, коли хтось каже: «Розумію ваше почуття; вам стане легше».

Пригнічена людина часто мусить узяти на себе ініціативу й пошукати когось співчутливого, щоб звірити йому свої почуття. Така особа повинна добре слухати й бути дуже терпеливою. Він або вона не повинні оголошувати пригніченій особі догану чи авторитетно казати: «Ви не повинні так почуватися» або «Ваше ставлення до цього неправильне». Емоції пригніченої людини дуже приглушені, і така критика тільки зменшить її почуття власної гідності.

Пригнічена людина, можливо, відчуває, що вона нічого не варта (Йони 4:3). Однак вона повинна пам’ятати, що важливим є те, чи Бог цінує її. Люди «не цінували» Ісуса Христа, але для Бога він залишався дійсно цінним (Ісаї 53:3). Будьте впевнені, що Бог любить вас, так як він любить свого дорогого Сина (Івана 3:16).

Ісус змилосерджувався над нужденними людьми й старався допомогти їм відчувати власну гідність (Матвія 9:36; 11:28-30; 14:14). Він пояснив, що Бог цінить навіть маленьких, малозначних горобців. «Перед Богом із них ні один не забутий»,— сказав він. Наскільки більше Бог цінить людей, які стараються виконувати його волю! Про таких Ісус сказав: «Навіть волосся вам на голові пораховане все» (Луки 12:6, 7).

Щоправда, пригніченій людині, прибитій горем через свої слабкості й недоліки, важко повірити, що Бог так високо цінує її. Вона, можливо, переконана, що вже не гідна Божої любові й піклування. «Винуватить нас серце»,— признає Боже Слово. Але чи це вирішальний фактор? Ні. Бог усвідомлює, що в грішних людей можуть тліти негативні думки, вони навіть можуть осуджувати себе. Тому його Слово потішає таких: «Бог більший від нашого серця та відає все!» (1 Івана 3:19, 20).

Наш люблячий небесний Отець бачить не тільки наші гріхи та помилки. Він знає обставини, які можуть пом’якшити провинність, спосіб цілого нашого життя, наші мотиви та наміри. Він знає, що ми успадкували гріх, хворобу та смерть і тому є дуже обмежені. Смуток і злість на самих себе є доказом того, що ми не хочемо грішити і не зайшли у своїх вчинках задалеко. Біблія каже, що ми «покорилися марноті» проти нашої волі. Отже, Бог співчуває нам у нашому жалюгідному становищі й співчутливо зважає на наші слабкості (Римлян 5:12; 8:20).

«Щедрий і милосердний Господь,— запевнено нас. — Як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Бо знає Він створення наше, пам’ятає, що ми — порох» (Псалом 103:8, 12, 14). Справді, Єгова — «Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає» (2 Коринтян 1:3, 4).

Допомога, яка найбільше потрібна пригніченим, залежить від їхніх близьких взаємин з милосердним Богом і від того, чи приймуть вони його запрошення, щоб ‘свого тягара покладати на Господа’. Справді, він може «оживляти серця згноблених» (Псалом 55:23; Ісаї 57:15). Отже, Боже Слово заохочує нас звертатися до нього з молитвою: «Покладіть на Нього [Єгову] всю вашу журбу, бо Він опікується вами!» (1 Петра 5:7). За допомогою молитви й благання можна наблизитися до Бога і мати «мир Божий, що вищий від усякого розуму» (Филип’ян 4:6, 7; Псалом 16:8, 9).

Практичні зміни в способі життя також можуть допомогти подолати пригнічення. Дуже важливо займатися фізичними вправами, споживати здорову їжу, перебувати на свіжому повітрі, достатньо відпочивати і не просиджувати довгі години перед екраном телевізора. Одна жінка допомагала пригніченим, коли водила їх на довгі прогулянки. Якось одна пригнічена особа сказала: «Я не хочу прогулюватися»,— то ця жінка лагідно, але рішуче відповіла: — «Але ви підете». Пізніше жінка сказала: «Ми пройшли понад 6 кілометрів. Вернувшись додому, вона почувалася втомленою, але була в ліпшому стані. Ви не повірите, аж поки самі не спробуєте, наскільки допомагають енергійні рухи».

Проте іноді неможливо повністю подолати пригнічення, навіть коли використовується все можливе, у тому числі лікування. «Я вже все пробувала,— сказала одна жінка середнього віку,— але не було полегшення». Сьогодні неможливо зціляти сліпих, глухих або калік. Однак пригнічені люди можуть мати втіху і підкріпляти свою надію регулярним читанням Божого Слова, у якому дається певна надія на постійне звільнення від усіх людських нещасть (Римлян 12:12; 15:4).

Розповідаючи про жахливі обставини на землі в останні дні, Ісус сказав: «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови,— бо зближається ваше визволення!» (Луки 21:28). Ісус говорив про визволення в Божий праведний новий світ, у якому «створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих» (Римлян 8:21).

Яке ж полегшення відчуватимуть люди, коли звільняться від тягарів минулого і кожного дня будуть прокидатися з незатьмареним розумом, жадібним до енергійної діяльності! Нікому вже більше не буде перешкоджати темна хмара пригнічення. Божа надійна обіцянка людству полягає в тому, що він «кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше [«колишнє», Гер.] минулося!» (Об’явлення 21:3, 4).