Петро говорив про тих, кого Бог помазав святим духом і народив
«знову, давши... живу надію», щоб вони правили з Христом у небі (1 Пет. 1:3, 4). Петро доречно
назвав помазанців у I столітті «тимчасовими жителями». Їхнє перебування на землі
було тимчасовим, як і у випадку помазанців у наш час. Апостол Павло, який теж
належав до «малої отари» помазаних християн, пояснив: «Наше громадянство на
небесах, звідки ми з нетерпінням чекаємо спасителя, Господа Ісуса Христа» (Луки 12:32; Фил. 3:20). Це значить, що, коли
помазанець помирає, він покидає землю і отримує щось значно краще — безсмертне
життя, «громадянство на небесах» (Фил. 1:21—23). Тому помазанці
в буквальному розумінні є «тимчасовими жителями» на землі, де панує Сатана. w12 15.12
3:1, 2
