Вітер дме, куди хоче, і ти чуєш його шум, хоча й не знаєш, звідки та куди він дме. Щось подібне відбувається з кожним, хто народжений від духу (Ів. 3:8).
Ті, хто отримав таке запрошення, можуть думати: «Чому вибрано мене? Чому мене, а не когось іншого?» Такі люди можуть навіть сумніватися, чи вони достойні. Однак вони не сумніваються в тому, що отримали запрошення. Їхні серця переповнені радістю і вдячністю. Вони почуваються подібно до Петра, який під натхненням сказав: «Хай лине хвала Богу і Батькові нашого Господа Ісуса Христа, бо він виявив велике милосердя: народив нас знову і через воскресіння Ісуса Христа з мертвих дав живу надію, а також спадщину нетлінну, неопоганену й нев’янучу. Вона зберігається в небі для вас» (1 Пет. 1:3, 4). Коли помазані християни читають ці слова, то не мають жодного сумніву, що їхній небесний Батько звертається до них особисто. w16.01 3:11, 12
|
