Нагадування допомагали першим християнам залишатися стійкими у вірі. Уявіть собі, яке підбадьорення, мабуть, отримав Тимофій, коли апостол Павло, котрий був ув’язнений у Римі, сказав йому: «Продовжуй... триматися взірця здорових слів, почутих від мене» (2 Тим. 1:13). Заохотивши одновірців розвивати такі риси, як витривалість, братерська любов і самовладання, апостол Петро промовив: «Я буду готовий завжди нагадувати вам про це, хоча ви це знаєте та утверджені в правді» (2 Пет. 1:5—8, 12). У листах Павла і Петра згадувалось те, що було «сказане раніше святими пророками» (2 Пет. 3:2). Чи наші брати в I столітті обурювались через це? Ні, адже нагадування були виявом Божої любові, завдяки якій вони продовжували «зростати в незаслуженій доброті нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа» (2 Пет. 3:18). w13 15.9 1:17, 18
|
