Після вбивства учня Степана багато християн втекли з Єрусалима й «розпорошились по Юдеї та Самарії» і зрештою дійшли аж до Кіпру та Антіохії (Дії 7:58—8:1; 11:19). Можна тільки уявити, що їм довелося пережити. Але хоч би де опинялися ті християни, вони ревно проповідували добру новину. Тож збори утворювалися по всій Римській імперії (1 Пет. 1:1). Однак попереду їх чекали набагато важчі часи. Наприклад, приблизно 50 року н. е. римський імператор Клавдій наказав усім юдеям покинути Рим. Тож християни юдейського походження були змушені залишити свої доми і оселитися деінде (Дії 18:1—3). Приблизно 61 року н. е. апостол Павло писав, що його одновірців привселюдно зневажали, ув’язнювали і грабували (Євр. 10:32—34). Також християн, як і інших людей, не обминали бідність і хвороби (Рим. 15:26; Філ. 2:25—27). w21.02 26, 27, абз. 2—4
|
