Духовний сайт!

«Серце своє стережи»

ЗВЕРТАЮЧИСЬ до свого пророка Самуїла, Єгова колись сказав: «Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Самуїла 16:7). Давид, також маючи на думці символічне серце, співав: «Ти [Єгово] випробував моє серце, навістив уночі, перетопив Ти мене,— й не знайшов чогось злого» (Псалом 17:3).

Єгова дійсно дивиться на наше серце, аби побачити, хто ми насправді (Приповістей 17:3). Тож не без підстав цар стародавнього Ізраїлю Соломон радив: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Приповістей 4:23). Як ми можемо стерегти своє символічне серце? Відповідь на це запитання дає 4-й розділ книги Приповістей.

Четвертий розділ книги Приповістей починається такими словами: «Послухайте, діти, напучення батькового, і прислухайтеся, щоб навчитися розуму, бо даю я вам добру науку: закона мого не кидайте» (Приповістей 4:1, 2).

Молодим людям дається порада слухати доброї науки своїх богобійних батьків, особливо батька. На ньому лежить біблійна відповідальність дбати про фізичні й духовні потреби своєї сім’ї (Повторення Закону 6:6, 7; 1 Тимофія 5:8). Наскільки ж важче молодій людині досягти зрілості без такого керівництва! Тож чи не повинна дитина з повагою приймати батьківське напучування?

А як бути з молодими людьми, у котрих немає батька, який би їх навчав? Одинадцятирічний Джейсон, наприклад, залишився без батька, коли йому було всього чотири роки*. Коли християнський старійшина запитав хлопця, що йому в житті найважче зносити, той не задумуючись відповів: «Бракує батька. Деколи мене це просто вбиває». А втім, утішні поради доступні й для тих юнаків і дівчат, котрі не мають батьківського керівництва. Джейсон та інші молоді люди в подібній ситуації можуть завжди звертатися за батьківською порадою до старійшин та інших зрілих членів християнського збору й бути певними, що обов’язково отримають допомогу (Якова 1:27).

Поринаючи у спогади про свою освіту, Соломон продовжує: «Бо [«справжнім», НС] сином у батька свого я був, пещений й єдиний у неньки своєї» (Приповістей 4:3). Очевидно, роки виховання виклика́ли у царя приємні спогади. Будучи «справжнім сином», котрий приймав батьківські поради близько до серця, молодий Соломон, мабуть, утішався тісними й теплими стосунками зі своїм батьком Давидом. Крім того, Соломон був «єдиним», тобто ніжно любимим сином. Як же важливо, аби дитина виростала в домі, де панує сердечна атмосфера і завжди підтримується відвертий обмін думками між нею та батьками!

Згадуючи сердечні поради свого батька, Соломон продовжує: «І навчав він мене, і мені говорив: Нехай держиться серце твоє моїх слів, стережи мої заповіді та й живи! Здобудь мудрість, здобудь собі розум [«розуміння», НС], не забудь, і не цурайся слів моїх уст,— не кидай її — й вона буде тебе стерегти! кохай ти її — й вона буде тебе пильнувати! Початок премудрости [«Головне — мудрість», Дерк.] — мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму» (Приповістей 4:4—7).

Чому мудрість — це «головне»? Бути мудрим означає використовувати знання та розуміння так, щоб це приносило добрі результати. Аби набути мудрості, вкрай необхідно мати знання — знайомство чи обізнаність з фактами, набуте або завдяки спостереженням і досвіду, або завдяки читанню і вивченню. Однак якщо ми не вміємо використовувати ці знання, пожитку від них буде дуже мало. Потрібно не тільки регулярно читати Біблію та біблійні публікації, які ми отримуємо від «вірного й мудрого раба», але й намагатися застосовувати те, чого ми вчимося (Матвія 24:45).

Важливо також здобувати розуміння. Чи ж ми зможемо без нього побачити, як у тій чи іншій справі пов’язані між собою факти та всебічно їх зважити? Якби не розуміння, чи ж ми могли б збагнути причини й наслідки різних подій, а також здобувати проникливість та розважність? Тож очевидно: аби зрозуміти в якійсь ситуації що до чого та зробити правильні висновки, нам потрібне розуміння (Даниїла 9:22, 23).

Соломон продовжує переказувати слова свого батька: «Тримай її високо — і підійме тебе, ушанує тебе, як її ти пригорнеш: вона дасть голові твоїй гарний вінок, пишну корону тобі подарує» (Приповістей 4:8, 9). Побожна мудрість захищатиме людину, котра її пригорне. Крім того, вона принесе їй честь та стане для неї прикрасою. Тож з усіх сил намагаймося набути мудрість.

Повторюючи настанови свого батька, цар Ізраїлю далі каже: «Послухай, мій сину, й бери ти слова мої, і помножаться роки твойого життя,— дороги премудрости вчу я тебе, стежками прямими проваджу тебе: коли підеш, то крок твій не буде тісний, а коли побіжиш — не спіткнешся! Міцно тримайся напучування, не лишай, його стережи,— воно бо життя твоє» (Приповістей 4:10—13).

Будучи справжнім сином свого батька, Соломон, очевидно, усвідомлював цінність керованого любов’ю напучування, або картання, яке навчає та виправляє людину. Чи ж можна без зрівноваженого картання сподіватися досягти духовної зрілості або поліпшити якість свого життя? Якщо ми не вчимося на своїх помилках та не виправляємо хибних поглядів, наш духовний поступ буде дійсно мізерний. Помірковане картання, або напучування, допомагає нам дотримуватись побожної поведінки та йти «стежками прямими».

Завдяки картанню іншого роду можуть ‘помножитись роки нашого життя’. Як саме? Ісус Христос якось сказав: «Хто вірний в найменшому,— і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому,— і в великому несправедливий» (Луки 16:10). Коли ми картатимемо себе в малому, чи ж це не допоможе нам робити те саме в речах важливіших, від яких, можливо, залежатиме наше життя? Так, наприклад, якщо ми привчаємо своє око не ‘дивитися на жінку з пожадливістю’, то навряд чи пізніше піддамося спокусі вчинити неморальність (Матвія 5:28). Цей принцип, звичайно ж, стосується як чоловіків, так і жінок. Якщо ми виправляємо й картаємо своє мислення, аби ‘полонити всяку думку’, то малоймовірно, що пізніше серйозно згрішимо у слові або вчинку (2 Коринтян 10:5, Дерк.).

То правда, що покарання зазвичай важко приймати і воно може видаватися суворим (Євреїв 12:11). Проте, як запевняє нас мудрий цар, якщо ми міцно тримаємось такого напучування, то йдемо шляхом поступу. Так само як відповідне тренування допомагає спортсмену бігти вперед з оптимальною швидкістю, не падаючи й не завдаючи собі шкоди, коли ми триматимемося напучування, це дозволить, не спотикаючись, упевненим темпом бігти по дорозі життя. При цьому, звичайно ж, необхідно стежити за тим, якою стежкою ми йдемо.

Соломон застерігає з почуттям невідкладності: «На стежку безбожних не йди, і не ходи на дорогу лихих,— покинь ти її, не йди нею, усунься від неї й мини,— бо вони не заснуть, якщо злого не вчинять, відійметься сон їм, як не зроблять кому, щоб спіткнувся!... Бо вони хліб безбожжя їдять, і вино грабежу попивають» (Приповістей 4:14—17).

Безбожні, яких нам радить уникати Соломон, утримують себе за рахунок підлих учинків. Для них зло — це немов їжа й питво. Вони не заснуть, поки не вчинять насилля. Сама особистість цих людей повністю зіпсована! Чи ж ми зможемо стерегти своє серце, обертаючись у колі таких безбожників? Як безглуздо було б ‘піти на дорогу лихих’, дозволяючи впливати на себе насиллю, що стало надзвичайно популярним у сьогоднішньому світі розваг! Неможливо намагатися виявляти ніжне співчуття, а одночасно харчувати свій розум величезною кількістю негідних сцен з теле- та кінофільмів, які притуплюють будь-які людські почуття.

Уживши ще раз приклад дороги, Соломон проголошує: «А путь праведних — ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня» (Приповістей 4:18). Людина, котра починає вивчати Біблію та намагається застосовувати біблійні знання у своєму житті, немовби вирушає в подорож о темній передранковій порі. Коли чорне нічне небо тільки-но починає світлішати, повільно забарвлюючи небокрай у густу передсвітанкову синяву, навкруги майже нічого не видно. Однак мало-помалу займається ранкова зоря — і нам уже легше розгледіти навколишні обриси. Зрештою сонце сходить високо над обрієм, і в його яскравому світлі ми бачимо світ навколо нас в усіх його барвах, так що жодна деталь не залишається непоміченою. Так само з правдою: у міру того як ми старанно й терпеливо вивчаємо Святе Письмо, правда стає для нас дедалі яснішою. І якщо ми хочемо стерегти своє серце перед хибним мисленням, то конче потрібно підкріпляти себе духовною поживою.

Так само поступово для нас відкривається значення й важливість біблійних пророцтв. Розуміння цих передречень стає ясним тоді, коли святий дух Єгови зливає на них світло, а також коли вони знаходять своє сповнення у світових подіях або в тому, що відбувається з Божим народом. І замість того, щоб, виявляючи брак терпіння, вигадувати власні теорії щодо їхнього сповнення, нам треба чекати, коли ‘світло стане ще яснішим’.

А що можна сказати про тих, хто відкидає Боже керівництво, відмовляючись іти шляхом світла? «Дорога ж безбожних — як темність,— каже Соломон.— Не знають, об що спотикнуться...» (Приповістей 4:19). Безбожні подібні до людини, котра спотикається в пітьмі й не знає об що. І хоча деколи може навіть здаватися, нібито неправедність безбожних сприяє їхньому процвітанню, насправді їхній успіх дуже примарний: сьогодні є, а завтра вже немає. Псалмоспівець писав про таких людей: «Направду,— Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти [Єгово] їх» (Псалом 73:18).

Цар Ізраїлю продовжує далі: «Мій сину, прислухайся до моїх слів, до речей моїх вухо своє нахили! Нехай не відійдуть вони від очей твоїх, бережи їх в середині серця свого! Бо життя вони тим, хто їх знайде, а для тіла усього його лікування. Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Приповістей 4:20—23).

Соломонів власний приклад підтверджує цінність поради стерегти серце. Так, він був «справжнім сином» для свого отця за днів молодості й залишався вірним Єгові впродовж більшої частини свого дорослого життя. Проте Біблія говорить: «І сталося на час Соломонової старости, [чужоземні] жінки його прихилили його серце до інших богів; і серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Давида» (1 Царів 11:4). Якщо не залишатися постійно пильними, навіть найліпші серця можуть схилитися до зла (Єремії 17:9). Ми повинні брати близько до серця нагадування з Божого Слова й зберігати їх «в середині серця свого». А до числа цих нагадувань входять і ті поради, котрі записані в 4-му розділі книги Приповістей.

Чи ми добре стережемо своє символічне серце? Як ми можемо визначити стан своєї внутрішньої людини? «Чим серце наповнене, те говорять уста»,— сказав колись Ісус (Матвія 12:34). Він також зауважив: «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Матвія 15:19, 20). І справді, наші слова й учинки можуть багато що сказати про те, ким ми є в серці.

Тому наступна рада Соломона дуже доречна: «Відкинь ти від себе лукавство уст, віддали ти від себе крутійство губ. Нехай дивляться очі твої уперед, а повіки твої нехай перед тобою простують. Стежку ніг своїх вирівняй, і стануть міцні всі дороги твої: не вступайся ні вправо, ні вліво,— усунь свою ногу від зла» (Приповістей 4:24—27).

З огляду на Соломонове напоумлення, важливо аналізувати свою мову та вчинки. Якщо ми бажаємо стерегти серце і догоджати Богові, то мусимо уникати лукавої мови та крутійства (Приповістей 3:32). Отже, потрібно з молитвою задуматись над тим, що про нас говорять наші слова й учинки. І коли знайдемо якісь слабкості, просімо, аби Єгова допоміг нам їх подолати (Псалом 139:23, 24).

А найголовніше — нехай ‘наші очі дивляться вперед’. Постійно скеровуймо свій погляд на поставлену перед нами мету — від душі служити нашому небесному Отцю (Колосян 3:23). І в міру того, як ти особисто простуватимеш цим прямим шляхом, нехай Єгова дасть тобі успіх ‘на всіх твоїх дорогах’ та щедро поблагословить тебе за дотримування натхненої поради ‘стерегти своє серце’.

Користай з порад досвідчених осіб.

Напучування не затримує твого поступу.

Наполегливо вивчай Біблію.