Цар Саул дозволив, щоб у нього розвинулося самолюбство і гордість, які почали роз’їдати його, наче іржа. Завдавши нищівної поразки амаликитянам, він поставив своє бажання вище від послуху Єгові. Саул пожадливо взяв здобич, замість того щоб знищити її за Божим наказом. Крім того, керуючись зухвалістю, він поставив собі пам’ятник (1 Сам. 15:3, 9). Коли пророк Самуїл сказав Саулові, що це не подобається Єгові, той намагався знайти собі оправдання, звертаючи увагу на ті слова з Божого наказу, яких він послухався, і складаючи вину за свою помилку на інших (1 Сам. 15:16—21). Саулів приклад показує, що не можна бути самовпевненим, думаючи, що якщо раніше ми виявляли саможертовний дух, то виявлятимемо його і надалі (1 Тим. 4:10). Пам’ятаймо: деякий час Саул поводився добре і мав Боже схвалення, але згодом піддався егоїстичним схильностям, які в нього розвинулись. Зрештою Єгова відкинув Саула через непослух. w14 15.3 1:9, 10
