Нові методи, нові проблеми
Уявіть собі розпач подружжя, яке вже довго мріє про дитину, однак дізнається, що хтось із них безплідний. Залишається єдина надія — допомога лікарів. Сьогодні впроваджено чимало передових методів та технологій, завдяки яким можна вирішити цю проблему. Тож, що обрати і чи взагалі варто зважуватись на таке?
НИНІ перед безплідними парами відкрились можливості, котрих ще не було кілька десятиліть тому. Але водночас виникло і запитання: чи прийнятні допоміжні репродуктивні технології з морально-етичного погляду? А втім, розгляньмо спершу, як до таких технологій ставляться деякі релігійні групи.
Що про це думають релігійні групи?
У 1987 році католицька церква оприлюднила документ за назвою Donum Vitae («Дар життя»), в якому висловила своє ставлення до методів штучного запліднення. У ньому зокрема зазначалось, що коли медицина допомагає подружжю зачати дитину природним шляхом, то церква вважає таке лікування прийнятним з морального погляду. Але якщо медичні технології заміняють статевий акт в подружжі, таке лікування — неприйнятне. Згідно з цим поглядом, хірургічне втручання з метою відновлення прохідності маткових труб та медикаментозне лікування вважається моральним, а от запліднення ін вітро — ні.
Наступного року Комітет Конгресу США провів серед членів різних релігійних груп опитування, аби дізнатися їхнє ставлення до методів штучного запліднення. Як видно з кінцевого звіту, більшість з них вважають прийнятними такі медичні заходи, як інсемінація спермою чоловіка та запліднення ін вітро при умові, що яйцеклітина та сперма належать подружній парі. Крім того, більшість релігій виступили проти знищення ембріонів, штучної інсемінації спермою донора і сурогатного материнства*, оскільки вважають їх неприйнятними з морального погляду.
У 1997 році Європейська екуменічна комісія у справах церкви та суспільства (ЄЕКЦС), яка представляє інтереси протестантської, англіканської та православної церков, в одному зі своїх документів заявила, що думки її членів стосовно методів репродуктивних технологій поділилися. У документі наголошувалося, що в цьому питанні кожен керується власним сумлінням і сам несе відповідальність за своє рішення. Також там було сказано: «Важко говорити про спільну позицію членів церков ЄЕКЦС, адже кожен із нас має свою думку стосовно цього питання».
Отож, як видно, ставлення до допоміжних репродуктивних методів дуже різне. Згідно зі Всесвітньою організацією охорони здоров’я, розвиток біотехнологій «породжує все нові й нові соціальні, морально-етичні та законодавчі проблеми». Тож, які питання повинні обміркувати ті, хто зважується на якийсь із методів репродуктивних технологій?
Питання, які слід розглянути
Перш за все варто з’ясувати, який статус має людський ембріон. Адже це пов’язане із важливим питанням: коли починається людське життя — в момент зачаття чи на пізніших етапах вагітності? Відповідь суттєво вплине на рішення, яке приймуть подружні пари, вибираючи метод штучного запліднення. Якщо вважати, що життя починається в момент зачаття, тоді необхідно обміркувати наступне.
● Чи згідне подружжя, аби лікарі запліднили більше яйцеклітин, ніж буде імплантовано в утробу жінки, і зберігали решту ембріонів для майбутнього використання?
● Що буде з цими ембріонами, якщо подружжя вже не захоче або не зможе мати дітей?
● А що станеться з ембріонами, коли чоловік і дружина розлучаться, або хтось із них помре?
● Хто візьме на себе відповідальність за знищення таких ембріонів?
Питання про долю невикористаних або заморожених ембріонів дуже серйозне і ним не варто легковажити. Законодавство деяких країн вимагає від подружньої пари письмової заяви, у якій було б чітко сказано, що слід робити із «зайвими» ембріонами. Батьки можуть стати донорами ембріонів, залишити їх у кріобанку, дозволити використати їх для наукових досліджень чи взагалі знищити. Однак пам’ятайте: якщо батьки не згадують про свої ембріони більше п’яти років, у деяких клініках вважається етичним знищити ембріони без будь-якої письмової заяви. Нині по світі в таких клініках зберігається тисячі заморожених ембріонів.
Іноді самі лікарі пропонують батькам пожертвувати невикористані ембріони для дослідження стовбурних клітин. Так, наприклад, Американська асоціація боротьби з безплідністю заохочує подружжя віддавати «зайві» ембріони для наукових дослідів. Одна з цілей дослідження стовбурних клітин — знайти нові методи лікування деяких захворювань. Але навколо цих досліджень точиться чимало суперечок, оскільки зародок гине при видаленні з нього стовбурних клітин*.
У зв’язку з розвитком генетичних технологій виникли ще й інші морально-етичні питання. Візьмімо до уваги передімплантаційну генетичну діагностику (ПГД) (Дивіться інформацію в рамці «Передімплантаційна генетична діагностика»). Ця діагностика передбачає генетичне дослідження та відбір ембріона необхідної статі або вільного від певних захворювань, який згодом можна імплантувати в матку жінки. Критики попереджають, що ПГД може призвести до дискримінації статі, а також до того, що батьки почнуть замовляти певні риси своїх дітей, як-от колір волосся чи очей. З огляду на це виникає етичне питання: а що станеться з ембріонами, які не підходитимуть майбутнім батькам?
Вплив на стосунки в сім’ї
Коли взяти до уваги деякі методи штучного запліднення, виникає ряд інших запитань. Як донорство сперми, яйцеклітин чи сурогатне материнство вплине на стосунки в сім’ї? Адже деякі репродуктивні технології задіюють у процес народження дитини третю особу (донора), четверту (два донора), а то й п’яту особу (два донора та сурогатна мати).
Ті, хто зважується на лікування з використанням донорського генетичного матеріалу, повинні поміркувати над наступними запитаннями.
● Як таке народження впливатиме на почуття батьків, коли один з них (а то й жоден) непричетний до народження дитини?
● Як почуватиметься дитина, коли дізнається про своє незвичайне зачаття?
● Чи варто розповідати дитині про її біологічних батьків, і чи дозволити їй шукати своїх батьків?
● Які моральні та юридичні права й обов’язки донорів?
У багатьох країнах донор генетичного матеріалу залишається анонімним. У Великобританії Комісія з дослідження питань запліднення й ембріології, яка наглядає за використанням людського репродуктивного матеріалу, пояснює: «Для подружжів-реципієнтів та їхніх дітей донори сперми та яйцеклітин загалом залишаються невідомими; виняток становитимуть хіба що ті пари, які домовляться про донорство зі своїми знайомими».
Однак питання про анонімність залишається темою бурхливих дискусій. У ряді країн стосовно цього навіть були внесені певні зміни до законодавства. Ті, хто виступає проти анонімності, твердять, що діти мусять знати про своє походження. В одному повідомленні говориться: «У дорослому віці понад 80 відсотків усиновлених дітей шукають своїх біологічних батьків. Здебільшого вони роблять це, аби взнати правду про своє походження. А майже 70 відсотків таких дітей хочуть з’ясувати це питання, аби дізнатися про спадковість та стан здоров’я своїх біологічних батьків».
Як сказано в іншому повідомленні, було проведено опитування 16 дорослих, які народилися внаслідок інсемінації спермою донора. Багато з них заявили, що «були шоковані, дізнавшись про своє біологічне походження». У цьому ж повідомленні додавалося: «Чимало таких дітей, дізнавшись, як вони з’явилися на світ, почувались розчарованими, покинутими та обманутими. І тому вони втрачали довір’я до своєї родини».
Безсумнівно, медицина піде далі в розвитку допоміжних репродуктивних технологій. Дехто передбачає, що в майбутньому 30 відсотків усіх дітей будуть народжуватися завдяки цим технологіям. А це означає, що і далі триватимуть дискусії довкола морально-етичних питань.
Але правдиві християни повинні перш за все керуватися думкою нашого Творця — того, хто започаткував процес розмноження (Псалом 36:10). Зрозуміло, що в Біблії нічого не сказано стосовно сучасних допоміжних репродуктивних технологій, адже у біблійні часи їх не було. Однак у Святому Письмі викладені чіткі принципи, які відображають Божі думки і погляди (Дивіться супровідну інформацію «Що каже Біблія?»). Ці принципи допоможуть прийняти рішення, правильне з етичного й морального погляду. Тоді ми матимемо чисте сумління перед Богом (1 Тимофія 1:5).
Один словник пояснює, що сурогатна мати — «це жінка, яка завагітніла внаслідок штучної інсемінації або хірургічної імплантації заплідненої яйцеклітини, аби виносити плід для іншої жінки».
Термін «передембріон» вживають для позначення розвитку яйцеклітини у перші 14 днів після запліднення. Починаючи з кінця другого до кінця восьмого тижня, зародок називають ембріоном, а потім — плодом. Але чому використовується термін «передембріон»?
Згідно з Міжнародним журналом соціології та соціальної політики, цей термін «був введений, щоб виправдати дослідження на людських ембріонах» протягом перших 14 днів після зачаття. В одному довіднику сказано: «Якщо хтось розглядає ембріон як майбутню дитину, слід зазначити, що ранні стадії формування певних органів починаються тільки через два тижні після злиття сперматозоїда та яйцеклітини». Але невже передембріон — це лише матеріал придатний для дослідів? Розгляньмо, що насправді відбувається у цей двотижневий період.
Після того як сперматозоїд проник в яйцеклітину, протягом перших 24 годин відбувається об’єднання хромосомного набору чоловіка та жінки. Наступних кілька днів нова клітина починає ділитися. За чотири — п’ять днів після запліднення, гроно клітин утворює порожнисту сферу (меншу за головку шпильки) із зовнішнім шаром клітин та скупченням клітин у середині. Ця порожниста сфера називається бластоциста. Із зовнішнього шару клітин згодом розвиватимуться неембріональні тканини, а з внутрішнього — плід.
Десь через тиждень після запліднення відбувається імплантація, тобто заглиблення бластоцисти в слизову оболонку матки. Після імплантації починається утворення плаценти, завдяки якій відбуватиметься дихання та живлення плоду від кровообігу матері, а також виведення продуктів обміну плода. Як сказано у книжці «Захоплива подорож у світ людського організму» (англ.), вже на дев’ятий день після запліднення, внутрішнє скупчення клітин розпочинає «формування нової людської істоти». У книжці додається: «Ці приблизно 20 клітин протягом наступних п’яти — шести днів реорганізуються та розподіляються, внаслідок чого утворюється перший структурний елемент зародка». Тож наприкінці другого тижня цей «перший структурний елемент», з якого зрештою розвинеться центральна нервова система, стає помітним.
Оскільки та рання стадія розвитку характеризується лише підготовчими процесами, дехто доводить, що «на цій стадії не відбувається якихось біологічних процесів, які б позначили початок життя людського ембріона».
Але правдиві християни твердо переконані, що життя починається в момент зачаття. Той факт, що запліднена яйцеклітина вже містить програму, за допомогою якої відбудеться її імплантація в слизову оболонку матки, створення плаценти, встановиться зв’язок з кровообігом матері та протікатиме багато інших процесів, викликає ще більше захоплення нашим Конструктором, Богом Єговою.
Людський ембріон на третій день (збільшений в 400 разів).
З люб’язного дозволу University of Utah Andrology and IVF Laboratories
ПЕРЕДІМПЛАНТАЦІЙНА ГЕНЕТИЧНА ДІАГНОСТИКА
Передімплантаційна генетична діагностика (ПГД) — це ще один крок у розвитку допоміжних репродуктивних технологій. Ця діагностика включає генетичне дослідження ембріонів та відбір найбільш підхожого для імплантації в матку. Ось що про такий метод діагностики сказано в книжці «Вибір репродуктивних технологій. Соціальні, психологічні та етичні проблеми» (англ.):
«Незабаром [науковці] вже зможуть визначати фізичні, інтелектуальні і, можливо, навіть емоційні та соціальні особливості ембріона. Тож в недалекому майбутньому батьки зможуть вибрати певні характерні риси свого нащадка. Чимало людей вважають, що таким методом діагностики можуть користуватися пари із серйозними спадковими захворюваннями, однак не ті, хто прагне народити дитину певної статі, з блакитними очима, музикально обдаровану або високого зросту.
Передімплантаційна генетична діагностика, як і багато інших передових технологій, породжує немало запитань, зокрема, чи варто проходити цю діагностику лише тому, що з’явилась така можливість... Дилема полягає в тому, де зупинитись і чи можливо зупинитись взагалі на цьому слизькому схилі передових технологій».
Звичайно, у Біблії нічого не сказано про сучасні допоміжні репродуктивні методи, але в ній розкривається ставлення Бога до багатьох важливих питань. Відповіді на два наступні запитання допоможуть правдивим християнам приймати рішення, які б подобалися Богові.
Коли починається людське життя? Згідно з Біблією, життя починається в момент зачаття. Зверніть увагу на слова псалмоспівця Давида, який під натхненням сказав про Бога: «Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було» (Псалом 139:16). Також обміркуйте вірш з Вихід 21:22, 23, де говориться, що особа, яка завдасть шкоди ненародженому малюку, мусить бути покарана. Отож, з цих біблійних віршів дізнаємося: наш Творець дуже цінує життя, навіть на ранніх стадіях розвитку в утробі матері. І в Божих очах умисне знищення ембріона — це аборт*.
Чи існують якісь застереження стосовно використання дітородної здатності? Божий погляд на це видно в Левит 18:20, де сказано: «А з жінкою свого ближнього не будеш лежати на насіння, щоб нею не стати нечистим». Суть цього біблійного вірша полягає у тому, що сперма чоловіка повинна використовуватись лише для запліднення його дружини, а не якоїсь іншої жінки. Жінка, в свою чергу, не повинна виношувати чужу дитину, а лише дитину від свого чоловіка. Отож, не можна використовувати дітородну здатність іншої людини, окрім свого шлюбного партнера. Тому правдиві християни не вдаються до сурогатного материнства, а також до будь-яких процедур з використанням донорської сперми, яйцеклітин чи ембріонів*.
Отож, правдиві християни, перш ніж зважитись на якийсь із методів репродуктивних технологій, повинні з допомогою Біблії спробувати зрозуміти, як до цього ставиться Бог*. Адже Бог є Засновником шлюбу та сімейного життя (Ефесян 3:14, 15).
Дивіться статтю «Погляд Біблії. Коли починається людське життя?» у «Пробудись!» за 8 жовтня 1990 року (англ.).
Дивіться статтю «Погляд Біблії. Чи християнам можна вдатись до штучного материнства?» у «Пробудись!» за 8 квітня 1993 року та статтю «Яким є погляд Біблії? Чи штучне запліднення прийнятне для Бога?» у «Пробудись!» за 8 серпня 1974 року (англ.).
Обговорення питання про запліднення методом ін вітро із сперми чоловіка та яйцеклітини його дружини дивіться у рубриці «Запитання читачів» у «Вартовій башті» за 1 червня 1981 року (англ.).
© Firefly Productions/CORBIS
