Іноді апостол Петро шкодував про свої вчинки або слова. Наприклад, коли Ісус сказав своїм апостолам, що має постраждати і померти, Петро докорив йому, сказавши наведені вище слова (Матв. 16:21—23). Ісус виправив Петра. Іншого разу, коли натовп прийшов арештувати Ісуса, Петро, недовго думаючи, вихопив меча і відсік вухо рабові первосвященика (Ів. 18:10, 11). І знову Ісус виправив апостола. Крім того, Петро вихвалявся, що ніколи не спіткнеться через те, що станеться з Христом, навіть якщо спіткнуться інші апостоли (Матв. 26:33). Але невдовзі від Петрової самовпевненості не залишилося й сліду, і, піддавшись страху перед людьми, він тричі зрікся свого Господа. У розпачі Петро «вийшов... та гірко заплакав» (Матв. 26:69—75). Напевне, він переживав, чи зможе Ісус його простити. Однак Петро не дозволив, щоб знеохочення повністю його поглинуло. Після того, що сталося, він відновив духовні сили і далі перебував серед апостолів (Ів. 21:1—3; Дії 1:15, 16). w20.12 20, 21, абз. 17, 18
|
