Він засвоїв урок милосердя
У ЙОНИ було достатньо часу для роздумів. Перед ним лежала довга 800-кілометрова подорож, котра зайняла б місяць чи більше. Він мав обрати, якими шляхами йти — короткими і ризикованими чи довшими, проте безпечнішими. Йона неухильно просувався долинами і долав численні гори. Він мусив обійти велику Сирійську пустелю й перетнути могутню річку Євфрат. Йоні доводилося ночувати серед чужинців у містах і селах Сирії, Месопотамії та Ассирії. Минали дні, а він роздумував про кінцевий пункт своєї подорожі. З кожним кроком тривога Йони зростала, адже він усе ближче підходив до Ніневії — міста, якого так боявся.
Проте Йона розумів — цього разу він мусить виконати свою місію, адже раніше він вже пробував утекти від Божого доручення. Коли Єгова перший раз послав Йону до могутньої ассирійської твердині, щоб сповістити вирок її мешканцям, пророк сів на корабель і поплив у протилежному напрямку. Тоді Бог спричинив сильну бурю, і Йона усвідомив, що через його непослух можуть загинути люди. Щоб врятувати відважних моряків, Йона благав викинути його за борт. Вони зробили це, хоч і вагалися. Йона думав, що йому настав кінець. Але Єгова послав велику рибу, яка проковтнула Йону і через три дні вивергнула на берег живим та здоровим. Цей випадок навчив Йону смирення, і він сповнився благоговійним страхом* (Йони, 1-й і 2-й розділи).
Коли Єгова вдруге наказав Йоні піти до Ніневії, пророк покірно вирушив у подорож (Йони 3:1—3). Проте чи навчився Йона найважливішого уроку з усього, що сталося? Єгова виявив до Йони милосердя, не дозволивши йому потонути. Крім того, Бог не покарав Йону за його непослух і дав йому другий шанс. Чи спонукало все це Йону бути милосердним до інших? Часто недосконалим людям важко виявляти цю рису. Подивімось, чого можна навчитися з історії Йони.
Звістка осуду і несподіваний відгук
Єгова дивився на Ніневію зовсім інакше, ніж Йона. У Біблії написано: «Ніневія була місто велике-превелике» (Йони 3:3). У своїй розповіді Йона, цитуючи слова Єгови, тричі називає Ніневію «великим містом» (Йони 1:2; 3:2; 4:11). Чому воно було великим, або важливим, для Бога?
Стародавня Ніневія — одне з перших міст, які Німрод заснував після потопу,— була справжнім мегаполісом. До нього, очевидно, входило ще кілька інших міст. Щоб перетнути його, потрібно було йти три дні (Буття 10:11; Йони 3:3). Величні храми, могутні стіни та інші споруди Ніневії, мабуть, справляли на когось сильне враження, проте не на Єгову. Найбільше він цінував людей. Як на ті часи, Ніневія мала дуже численне населення — понад 120 000. І хоча мешканці міста робили багато зла, Єгова не був байдужим до них. Він любить людей і впевнений, що кожен, якщо захоче, може розкаятись і поводитись правильно.
Коли Йона нарешті ввійшов у багатолюдну Ніневію, то, мабуть, ще більше злякався*. Він ішов цілий день, просуваючись углиб метушливого мегаполіса, і шукав підхожого місця, щоб почати виголошувати свою звістку. Як він буде це робити? Чи довелося Йоні вивчити ассирійську мову? Чи, може, Єгова чудесним способом наділив його здібністю розмовляти нею? Про це нам невідомо. Можливо, Йона послуговувався перекладачем. Втім, одне ми знаємо напевне: його звістка була простою і навряд чи виклика́ла захоплення. Він казав: «Ще сорок день,— і Ніневія буде зруйнована» (Йони 3:4). Йона проголошував цю звістку сміливо і наполегливо. Він виявляв надзвичайну мужність і віру — риси, котрі сьогодні, як ніколи раніше, потрібні християнам.
Своїми словами Йона привернув увагу ніневітян. Він, безумовно, готувався до агресивної реакції, проте сталося щось неочікуване — люди прислухались до його звістки! Вона поширювалась, наче вогонь, і невдовзі ціле місто обговорювало передречений Йоною вирок. У Біблії говориться: «Ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого» (Йони 3:5). Багаті і бідні, сильні і немічні, молоді і старі — усі виявили дух каяття. Новина про це дуже швидко долетіла до царя.
Правителя Ніневії також охопив благоговійний страх: він встав зі свого трону, зняв царські шати, одягнувся у верету, як і його піддані, та навіть «сів на попелі». Спонтанний вияв каяття серед народу спонукав царя і його вельмож видати спеціальну постанову. Згідно з нею, кожен повинен був носити верету і навіть покрити нею тварин*. Цар смиренно визнав, що його люди чинили зло і насилля. Крім того, він висловив надію, що правдивий Бог змилосердиться, побачивши їхнє розкаяння. Цар сказав: «Може Бог... відвернеться з жару гніву Свого,— і ми не погинемо» (Йони 3:6—9).
Деякі критики сумніваються, що ніневітяни могли так швидко розкаятись. Але біблеїсти зауважують: їхня реакція цілком зрозуміла, адже тим стародавнім народам була притаманна забобонність та емоційність. Крім того, сам Ісус Христос згадував про розкаяння ніневітян (Матвія 12:41). Він добре знав, про що говорить, адже в часи Йони перебував у небі і міг спостерігати за всім, що відбувалося (Івана 8:57, 58). А як Єгова відреагував на покаяння ніневітян?
Боже милосердя і людська непоступливість
Згодом Йона написав: «Побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив» (Йони 3:10).
Чи це означає, що Бог помилився, вирішивши покарати Ніневію? Ні. Ось що Біблія каже про Єгову: «Діло Його досконале, всі-бо дороги Його справедливі,— Бог вірний... справедливий і праведний» (Повторення Закону 32:4). Він перестав гніватись на ніневітян, адже побачив, що ті змінилися, і карати їх — недоречно. Це була слушна нагода виявити милосердя.
Єгова зовсім не схожий на суворого, холодного і навіть жорстокого Бога, яким його часто представляють релігійні лідери. Навпаки, він розсудливий, гнучкий і милосердний. Коли Бог вирішує покарати злих, то спочатку попереджає їх через своїх земних представників. Він прагне, щоб грішники вчинили так само, як ніневітяни — розкаялись і змінились (Єзекіїля 33:11). Своєму пророку Єремії Єгова сказав: «Я часом кажу про народ та про царство, щоб вирвати його, і щоб розбити та вигубити, та коли цей народ, що про нього казав Я, повернеться від свого зла, то пожалую Я щодо того зла, яке думав чинити йому» (Єремії 18:7, 8).
Чи було пророцтво Йони фальшивим? Зовсім ні, адже воно виконало потрібну мету — застерегти грішників. Ніневітяни чинили зло, але потім змінились. Якби вони повернулися до колишніх злих доріг, то знову стягнули б на себе Божий осуд. Пізніше саме так і сталося (Софонії 2:13—15).
Як зреагував Йона, коли в призначений для знищення час нічого не відбулося? У Біблії сказано: «Було це для Йони на досаду, досаду велику, і він запалився» (Йони 4:1). Коли після цього Йона звернувся до Бога, його молитва звучала як докір. Йона казав, що ліпше йому було б залишитись удома. Він говорив, що від самого початку знав, що Єгова не покарає Ніневії. Йона навіть наводив це як виправдання того, чому він спочатку втік до Таршішу. Потім пророк просив смерті, кажучи, що для нього краще померти, ніж жити (Йони 4:2, 3).
Що так схвилювало Йону? Він проголошував ніневітянам звістку осуду. Мешканці міста повірили словам пророка, але знищення не прийшло. Можливо, Йона боявся, що тепер люди насміхатимуться з нього і називатимуть фальшивим пророком. Хоч би як там було, Йона не радів з того, що люди покаялись і що Єгова виявив до них милосердя. Йона дозволив, аби ним повністю заволоділи гіркота і жаль до себе. Його гордість була уражена. Проте милосердний Бог все таки бачив щось добре в цьому засмученому чоловікові. Єгова не покарав Йону за зухвалість, а спонукав його замислитись, поставивши таке запитання: «Чи слушно ти запалився?» (Йони 4:4). Що відповів Йона? Біблія про це не згадує.
Пригнічений пророк вийшов з Ніневії. Однак він не пішов додому, а попрямував на схід, де височіли гори. Йона збудував собі намет і спостерігав за Ніневією. Можливо, він ще плекав надію, що побачить її знищення. Втім, Єгова навчив цього впертого чоловіка милосердя.
Бог зробив так, щоб за одну ніч біля намету Йони виросла велика зелена рослина. Прокинувшись, Йона побачив розкішний кущ. Його широке листя давало набагато більшу тінь, ніж жалюгідний курінь пророка. У нього піднявся настрій і «втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю». Можливо, він думав, що це чудо було ознакою Божого благословення і схвалення. Але Єгова не лише хотів захистити Йону від спеки і допомогти йому позбутися гніву, він прагнув досягти його серця. Тож Бог наслав на рослину черв’яка, і вона загинула. Потім Єгова послав «східнього гарячого вітра», що Йона аж почав непритомніти. Пророк знову впав духом і просив у Бога смерті (Йони 4:6—8).
Єгова ще раз запитав Йону, чи його гнів був справедливий. Замість того щоб визнати помилку, пророк почав виправдовуватись, кажучи: «Я розсердивсь... слушно, хоч би й умерти». Єгова використав цей момент, щоб навчити Йону милосердя (Йони 4:9, Хом.).
Бог звернув увагу Йони на те, що той шкодував рослину, яка з’явилася за одну ніч і яку Йона не садив і не зрощував. Тоді Бог запитав: «А Я не змилувався б над Ніневією,— цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люду, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?»* (Йони 4:10, 11).
Чи ви збагнули глибоку суть наочного уроку, який Єгова дав Йоні? Йона жалів кущ, хоча навіть пальцем не поворухнув, щоб його виростити. А Єгова жалів ніневітян, для яких був Джерелом життя і підтримував їх, як решту своїх земних створінь. Чому ж Йона більше перейнявся одинокою рослиною, ніж життям 120 000 людей та їхньої худоби? Чи не тому, що дозволив собі розвинути самолюбний склад розуму? Зрештою, він жалів рослину з корисливих спонук. Хіба його гнів проти Ніневії не був породжений егоїстичним бажанням врятувати свою репутацію?
Який же зворушливий урок! Та чи Йона засвоїв його? Книга, що носить ім’я цього пророка, завершується запитанням, яке залишилось відкритим. Деякі критики закидають, що Йона так і не відповів на нього. А втім, його відповідь очевидна — нею є сама книга Йони. Про те, що її написав Йона, свідчить чимало доказів. Тільки уявіть, що відчував пророк, коли повернувся до рідного краю і почав описувати все, що з ним трапилося. Літній чоловік, який став мудрішим і смиреннішим, з жалем похитує головою, розповідаючи про власні помилки, неслухняність і вперте небажання виявити милосердя. Безумовно, Йона прислу́хався до мудрих настанов Єгови і навчився милосердя. А що сказати про нас?
Дивіться статтю «Наслідуймо їхню віру. Він вчився на власних помилках» у «Вартовій башті» за 1 січня 2009 року.
За деякими підрахунками, у дні Йони в столиці Ізраїлю, Самарії, мешкало близько 20—30 тисяч людей. Це менше ніж четверта частина населення Ніневії. Цілком імовірно, що в час свого розквіту Ніневія була найбільшим у світі містом.
Така вимога може видаватись дивною, але щось подібне вже траплялося в історії. Грецький історик Геродот писав, що, оплакуючи смерть одного улюбленого полководця, стародавні перси залучили до жалобного процесу своїх домашніх тварин.
Вираз «не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці» вказує на те, що ніневітяни, наче малі діти, не розуміли Божих норм.
Бог прагне, щоб грішники розкаялись і змінились, як це зробили ніневітяни
Використавши рослину, Єгова дав Йоні урок милосердя
|
