Духовний сайт!

Місце вівтаря у поклонінні

ЧИ ВВАЖАЄТЕ ви вівтар невід’ємним атрибутом своєї релігії? Для багатьох людей, які відвідують церкви християнського світу, вівтар є центром уваги. Чи ви коли-небудь цікавилися, що́ Біблія повідомляє про використання вівтарів, або жертовників, у поклонінні?

Першим у Біблії згадується жертовник Ноя. Він побудував його для жертвоприношення тварин, коли вийшов з ковчега після Потопу* (Буття 8:20).

Після помішання мов у Бабелі люди розійшлися по всій землі (Буття 11:1—9). Маючи внутрішню потребу поклонятися, вони намагалися наблизитись до Бога, якого знали щораз гірше і якого сліпо шукали (Дії 17:27; Римлян 2:14, 15). Від часу Ноя жертовники для своїх божеств будувало багато людей. Люди різних релігій та культур використовували їх у фальшивому поклонінні. Відчужені від правдивого Бога, декотрі люди виконували на вівтарях жахливі обряди, приносячи в жертву людей, часом навіть маленьких дітей. Декотрі царі Ізраїлю, покинувши Єгову, споруджували жертовники для поганських богів, таких, як Ваал (1 Царів 16:29—32). Але що сказати про використання жертовників у правдивому поклонінні?

Після Ноя також інші вірні чоловіки будували жертовники, щоб використовувати їх у поклонінні правдивому Богу Єгові. Авраам збудував вівтарі в Сихемі, коло Бет-Ела, в Хевроні та на горі Морія, де приніс у жертву барана, якого Бог дав замість Ісака. Пізніше жертовники для поклоніння Богові з власної волі будували Ісак, Яків та Мойсей (Буття 12:6—8; 13:3, 18; 22:9—13; 26:23—25; 33:18—20; 35:1, 3, 7; Вихід 17:15, 16; 24:4—8).

Коли Бог дав ізраїльтянам свій Закон, він наказав, щоб вони поставили скинію, переносний намет, який називали також «намет зборів». Він мав відігравати центральну роль в устрої для наближення до Бога (Вихід 39:32, 40). Скинія, або намет, мала два жертовники. Один для цілопалень, зроблений з акації і покритий міддю, був поставлений перед входом і використовувався для принесення тваринних жертв (Вихід 27:1—8; 39:39; 40:6, 29). А всередині скинії, перед завісою Святая Святих, стояв жертовник для кадіння, також з акації, але покритий золотом (Вихід 30:1—6; 39:38; 40:5, 26, 27). Двічі на день, вранці і ввечері, на ньому спалювали особливі пахощі (Вихід 30:7—9). У храмі, який збудував цар Соломон, за прикладом скинії також були два жертовники.

Коли Єгова дав Ізраїлю Закон, це були не лише правила, які керували життям його народу і допомагали наближатися до нього через жертвоприношення й молитву. Багато розпорядків у Законі, за словами Павла, були «образом», «тінню небесного» (Євреїв 8:3—5; 9:9; 10:1; Колосян 2:17). Іншими словами, чимало елементів Закону не лише давали керівництво ізраїльтянам до приходу Христа, але також становили прообраз Божих намірів, які мали сповнитися через Ісуса Христа (Галатів 3:24). Так, елементи Закону мали пророчу цінність. Наприклад, пасхальне ягня, кров якого використовувалась як знак порятунку для ізраїльтян, було прообразом на Ісуса Христа. Він «Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере». Він пролив свою кров, щоб звільнити нас від гріха (Івана 1:29; Ефесян 1:7).

Немало речей, пов’язаних зі скинією та служінням у храмі, зображали духовні речі (Євреїв 8:5; 9:23). Павло, наприклад, пише про «правдиву скинію, що її збудував був Господь, а не людина». Апостол продовжує: «Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення» (Євреїв 8:2; 9:11). «Більша й досконаліша скинія» — це величний духовний храм Єгови. З Біблії видно, що цей величний духовний храм є устроєм, завдяки якому люди можуть приступати до Єгови на основі Ісусової жертви умилостивлення (Євреїв 9:2—10, 23—28).

Дізнаючись із Божого Слова, що декотрі розпорядки і норми Закону зображають величніші, більш значущі духовні речі, ми зміцнюємо свою віру в те, що Біблія натхнена Богом. Це допомагає більше цінувати Божу мудрість, яка неповторним чином проявляється в Біблії (Римлян 11:33; 2 Тимофія 3:16).

Жертовник цілопалення також має пророче значення. Він, очевидно, зображає Божу «волю», або готовність Бога прийняти Ісусову досконалу людську жертву (Євреїв 10:1—10).

Пізніше у Посланні до євреїв Павло пише такі цікаві слова: «Маємо жертівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить» (Євреїв 13:10). Який жертовник він мав на увазі?

Багато католицьких інтерпретаторів стверджують, що жертовник, згаданий в Євреїв 13:10,— це вівтар для відправлення «таїнства» євхаристії, через яку під час літургії, як вважають, відновлюється Христова жертва. Але з контексту видно, що Павло обговорював символічний жертовник. На переносне значення слова «жертовник», згаданого у цьому вірші, також вказують декілька вчених. Єзуїт Джузеппе Бонсірвен каже, що «це чудово узгоджується з усім символізмом Послання [до євреїв]». Він зазначає: «У християнській мові слово «вівтар» спершу використовувалось у духовному розумінні, і лише після Іринея, а особливо після Тертулліана та св. Кіпріана, його почали застосовувати до євхаристії і зокрема євхаристійного столу».

Згідно з одним католицьким журналом, використання вівтарів поширилось в «епоху Константина», коли почалося «будівництво базилік». У журналі «Християнський археологічний огляд» («Rivista di Archeologia Cristiana») зазначалось: «Зрозуміло, що в перші два століття не було постійних місць для поклоніння, а літургійні зібрання проводилися в кімнатах приватних домів... після церемонії ті кімнати знову використовувалися для свого початкового призначення».

У журналі «Чівільта каттолика» говорилось: «Вівтар є центральним об’єктом не лише церковної будівлі, але також живої церкви». Однак Ісус Христос не започаткував жодної релігійної церемонії, яку слід було відправляти на вівтарі. Також він не наказував своїм учням робити це. Ісусова згадка про жертовник у Матвія 5:23, 24 та в інших місцях стосується релігійних звичаїв, поширених серед євреїв, але Ісус не каже, щоб його послідовники поклонялися Богові, користуючись вівтарем.

Американський історик Джордж Фут Мур (1851—1931) писав: «Головні елементи християнського поклоніння завжди були однакові, але з часом прості обряди, описані Юстином в середині другого століття, переросли в імпозантний культ». Католицькі обряди і публічні релігійні церемонії настільки численні і складні, що в католицьких семінаріях їх вивчають як окрему дисципліну — літургію. Мур продовжує: «Ця тенденція, притаманна всім ритуалам, була посилена впливом Старого Завіту, коли духівництво у християнстві почали розглядати як спадкоємця священства з попереднього Божого устрою. Пишні шати первосвященика, церемонійні вбрання інших священиків, урочисті процесії, хори співаків-левитів, які виспівували псалми, хмари пахощів з кадильниць — усе це видавалося божественним взірцем для релігійного поклоніння, який давав підставу церкві конкурувати з пишністю стародавніх культів».

Вас, можливо, дивує, що чимало обрядів, церемоній, убрань та інших складових культу багатьох церков сьогодні відображають не християнські вчення Євангелій, а звичаї та обряди євреїв і язичників. «Католицька енциклопедія» («Enciclopedia Cattolica») зазначає, що католицизм «успадкував використання вівтаря від юдаїзму і частково від язичництва». Мінуцій Фелікс, апологет III століття н. е., писав, що християни «не мали ні храмів, ні вівтарів». В енциклопедичному словнику «Релігії і міфи» («Religioni e Miti») говориться подібно: «Ранні християни відкидали використання вівтарів, щоб відмежувати себе від єврейського і язичницького культів».

Через те що християнство перш за все базувалося на принципах, які треба було приймати і застосовувати у щоденному житті в кожній країні, вже не було потреби ні у святому місті на землі, ні в буквальному храмі з жертовниками, ні в людських священиках, одягнених у спеціальне вбрання. Ісус сказав: «Час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві... Справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді» (Івана 4:21, 23, Хом.). Розвинувши складну систему обрядів і використовуючи вівтарі, багато церков нехтують словами Ісуса про те, як слід поклонятися правдивому Богу.