У прикладі про сіяча, записаному в Луки 8:5—8, 11—15, насіння — це «Боже слово», або звістка про Царство. Ґрунт зображає символічне серце людини. Насіння, яке впало на добрий ґрунт, пустило коріння і проросло, а тоді «принесло плоди у 100 разів більше, ніж було посіяно». Так само як насіння в Ісусовому прикладі залишилося в доброму ґрунті, звістка, яку ми прийняли, залишилася в нашому серці. У результаті подібна до насіння звістка про Царство пустила коріння і з неї, так би мовити, виросло пшеничне стебло, яке з часом змогло приносити плоди. І так само як плодами, котрі приносить стебло пшениці, є не маленькі нові стебельця, а нове насіння, плодами, які приносимо ми, є не нові учні, а нове насіння Царства. Як ми приносимо ці плоди, тобто нове насіння Царства? Щоразу, коли ми так або інакше проголошуємо звістку про Царство, ми, образно кажучи, розсіваємо насіння, яке було посіяне в нашому серці (Луки 6:45; 8:1). Отже, з цього прикладу ми беремо для себе урок: якщо ми невпинно проголошуємо звістку про Царство, то «витривало принос[имо] плід». w18.05 14, абз. 10, 11
|
