Коротка подорож до Чорнобиля
ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В УКРАЇНІ
Двадцять років тому, 26 квітня 1986 року, на Чорнобильській атомній електростанції вибухнув один з чотирьох реакторів. Такої катастрофи ще не було в історії людства. Після більшості катастроф — природних чи техногенних — можна привести все до ладу і відновити життя. Проте чорнобильське лихо призвело до такого забруднення, наслідки якого відчуватимуться ще дуже довго.
З ТОГО часу вся довколишня місцевість перетворилась на пустку. Але кожного року 9 травня приїжджають сюди колишні мешканці разом з друзями та рідними, щоб відвідати свої оселі, які вони в поспіху покидали тієї трагічної весни 1986 року. Дехто з них ще навідується до рідних місць, коли хоронять когось із їхніх сусідів. Буває, що туди приїздять науковці, які вивчають дію радіації. А віднедавна українські туристичні компанії почали організовувати одноденні екскурсії в Чорнобильську зону.
У червні 2005 року в передовій статті газети «Нью-Йорк таймс» з’явилось повідомлення про екскурсії до Прип’яті, які «зовсім не шкідливі для здоров’я»*. Місто Прип’ять, що розташоване за три кілометри від атомної станції, було засноване в 1970-х роках. Колись тут мешкало 45 000 жителів, однак після аварії з нього, як і з багатьох поблизьких міст, людей евакуювали. Відтак усю цю місцевість через високий рівень радіактивного зараження оголосили закритою зоною. Серед очевидців тих подій була родина Рудників, яка тоді вже близько року жила в Прип’яті*.
Приблизно за 15 кілометрів від атомної станції розкинулось набагато менше від Прип’яті містечко Чорнобиль (назву якого носить атомна станція). Недавно колишнім жителям цього містечка дозволили відвідувати свої домівки. Оскільки Ганна та Віктор Рудники зі своєю донькою довгий час жили в Чорнобилі, вони теж щороку приїздять сюди. Кілька років тому ми з дружиною та сім’я Рудників вирушили в одну з таких поїздок. Дозвольте мені про це розповісти.
Сумна подорож
Ми виїхали з Києва і трасою направились на північ. Наш шлях пролягав через маленькі міста. З вікон автомобіля було видно чепурні хатинки, оздоблені тюльпанами подвір’я та доглянуті грядки. А між містами по обидва боки розкривались мальовничі пейзажі: безкраї поля кукурудзи, пшениці та соняхів.
Та раптом краєвиди змінились. Хоча не було жодних дорожніх знаків, ми немов перетнули якийсь невидимий кордон. Кругом стояла німа тиша. Міста наче повимирали. Виднілись занедбані будинки з порозбиваними вікнами та замкнутими на колодки дверима. Подвір’я та сади позаростали бур’янами.
Ми в’їхали в 30-кілометрову закриту зону. «Тут рівень радіації значно перевищує норму,— розповідає Ганна,— тому більш ніж 150 000 жителів евакуювали і розселили по всьому колишньому Радянському Союзі».
Потім ми під’їхали до іншої закритої зони, яку від решти світу відділяла висока огорожа з колючого дроту. При в’їзді стояли дерев’яні будки вартових. Охоронці, ніби на митниці, перевірили паспорти, зареєстрували номер автомобіля і лише після цього відкрили ворота й дозволи заїжджати.
І ось ми в закритій зоні. Як не дивно, але тут немає попалених дерев та сухих кущів. Над дорогою зливалися в суцільне склепіння верховіття дерев, на яких щойно з’явились молоді зелені листочки. А знизу чагарниковий підлісок утворював густі хащі. Попереду показалась біла стіна з синім написом «Чорнобиль».
Колись тут неподалік була аптека, в якій працювала мама Віктора. На брудному вікні будівлі досі можна прочитати побляклий розклад робочого дня. Далі біля центрального парку стоїть клуб. Ганна пригадала, як вона з друзями не раз ходила сюди після роботи на виступи різних артистів. Неподалік — кінотеатр «Україна», куди в спекотні дні збігалась галаслива дітвора. Там вони могли посидіти в прохолоді та подивитись нові фільми. На жаль, тепер у темній аудиторії не чути дитячого галасу та сміху, там вже давно стоїть мертва тиша. Ганна з Віктором повели нас до свого колишнього дому, поблизу центру міста. Дерева так розрослися, що неможливо було дістатися до головного входу в будинок. Тож ми, обережно ступаючи один за одним, пробрались крізь густі бур’яни до запасного входу, який тепер став нагадувати вибиту в стіні велику діру.
Ми зайшли в опустілий дім. Найперше ми помітили поржавілі ліжка із пліснявими матрацами. Зі стін лахміттям звисали шпалери. По підлозі розкиданий різний мотлох. Ганна зупинилась і підняла стару фотографію. «Я часто мрію повернутись сюди і застати все так, як було колись,— зі смутком каже вона.— Дуже боляче дивитись, як твоє майно розкрадають, а чепурна домівка перетворюється на купу сміття!»
Згодом ми залишили дім Рудників. На розі їхньої вулиці групка людей щось жваво обговорювала. Пройшовши приблизно ще півкілометра, ми зайшли у великий парк, який розкинувся на високій кручі. Звідси перед очима розкрилась блакитна широчінь могутньої ріки. Довкола було тихо і спокійно, лише вітерець легко колихав білий цвіт каштанів. Тут, на сходах, що спускались до річки, 20 років тому тисячі людей в тривозі чекали на евакуацію кораблями.
Минулого року сім’я Рудників вперше після катастрофи на ЧАЕС відвідала свій колишній дім у Прип’яті.
Оглядаючись в минуле
У квітні 2006 року відзначатимуться 20-ті роковини цієї жахливої катастрофи. Багатьом ця подія ще раз нагадає, що попри свої численні досягнення людина нездатна без Божого керівництва успішно господарювати на землі (Єремії 10:23).
У вересні минулого року вийшов науковий звіт ООН, в якому по-новому було оцінено наслідки Чорнобильської трагедії. У ньому говорилося, що в результаті катастрофи вже загинуло 56 людей, а від променевої хвороби незабаром помре лише 4000 осіб. Але насправді ще раніше вказували, що кількість жертв цього лиха становитиме від 15 до 30 тисяч осіб. У статі в «Нью-Йорк таймс» за 8 вересня 2005 року зазначалось, що цей звіт ООН «викликав протест у захисників навколишнього середовища, оскільки вони розцінили його як спробу приховати небезпеку атомної енергії».
Віктор, який вже багато років служить нашому Творцю, Богу Єгові, каже: «Ми більше не почуваємося пригніченими, бо знаємо, що під правлінням Божого Царства не буде таких жахливих катастроф. Ми чекаємо часу, коли наша земля навколо Чорнобиля одужає і стане частиною всесвітнього раю».
Біблійна обітниця стосовно того, що незабаром Бог на всій землі відновить Рай, додає сил мільйонам людей (Буття 2:8, 9; Об’явлення 21:3, 4). Бог приготував прекрасне майбутнє для тих, хто хоче пізнавати його наміри. Лише в Україні за останні 20 років понад 100 000 людей прийняли цю чудову надію! Спробуйте й ви більше дізнатися про неї.
[Примітки]
Хоча різні джерела запевняють, що такі екскурсії безпечні, «Пробудись!» не радить самому організовувати виїзди в закриту зону.
Дивіться «Пробудись!» за 22 квітня 1997 року, сторінки 12—15.
Пам’ятник ліквідаторам
Цей чотириметровий монумент звели на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Сотні тисяч ліквідаторів гасили пожежу, споруджували захисний саркофаг та усували наслідки радіоактивного забруднення. Згідно з деякими даними, у результаті цієї катастрофи помре майже 4000 осіб, і більшість з них — це ліквідатори.
Знак із написом «Чорнобиль» при в’їзді в місто і кінотеатр.
Сім’я Рудників та їхній дім у Чорнобилі.
Електростанція, на якій стався вибух. Вставка: будинок Рудників у Прип’яті, приблизно за три кілометри від ЧАЕС.
| 