Кирило і Мефодій. Перекладачі Біблії та винахідники алфавіту
«Увесь наш люд охрещений, але ми так і не маємо вчителя. Не розуміємо ні грецької мови, ні латини (...) Зовсім не знаємося на літерах; тож пришліть нам когось, хто оповістив би слова зі Святого Письма та розтлумачив їх». (Ростислав, князь Моравії, 862 рік н. е.).
СЬОГОДНІ понад 435 мільйонів осіб, котрі розмовляють слов’янськими мовами, можуть читати Біблію своєю рідною мовою*. Із них 360 мільйонів людей користуються алфавітом, сформованим на основі кирилиці. Проте 12 століть тому в діалектах їхніх предків не існувало ні письма, ні азбуки. Вони з’явилися згодом завдяки рідним братам Кирилу та Мефодієві. Усі, хто любить Боже Слово, переконаються, що сміливі нововведення цих братів є захопливою сторінкою в історії збереження та поширення Біблії. Ким були ті чоловіки і які перешкоди вони долали?
«Філософ» та управитель
Кирило (827—869 роки; спершу званий Константином) та Мефодій (825—885 роки) народилися в Салоніках (Греція) в аристократичній сім’ї. У їхньому місті розмовляли і грецькою мовою, і певним слов’янським діалектом. Мабуть, завдяки тому, що в самих Салоніках та довкола міста мешкало багато слов’ян і жителі підтримували між собою близькі взаємини, Кирило та Мефодій мали нагоду ґрунтовно вивчити мову південнослов’янського люду. Один біограф, котрий описав життя Мефодія, навіть зазначає, що їхня мати була слов’янкою за походженням.
Після смерті батька Кирило переїхав до Константинополя, столиці Візантійської імперії. Там він вчився при імператорському дворі, спілкуючись з видатними вчителями тієї доби. Потім деякий час був бібліотекарем у храмі св. Софії, найвідомішої церковної споруди Сходу, а згодом викладав філософію. За значні досягнення у цій справі його прозвали Філософом.
Тим часом Мефодій, як і батько, почав здобувати кар’єру у сфері державного управління. Його призначили архонтом (правителем) однієї з візантійських прикордонних провінцій, де жило багато слов’ян. Однак у Віфінії (Мала Азія) він постригся в ченці. Кирило приєднався до нього 855 року.
У 860 році патріарх Константинопольський послав братів у закордонну місію. Вони поїхали на північний схід від Чорного моря, до хозар — народу, котрий все ще вагався, яку вибрати віру: іслам, юдаїзм чи християнство. По дорозі Кирило на деякий час зупинився у Херсонесі (Крим). Дехто з учених вважає, що, вивчивши там давньоєврейську та самарянську мову, саме Кирило переклав єврейську граматику на мову хозар.
Запрошення з Моравії
У 862 році Ростислав, князь Моравії (територія сучасної східної Чехії, західної Словакії та західної Угорщини), попросив візантійського імператора Михаїла III, аби той прислав до них вчителів Святого Письма. Саме це прохання згадується на початку статті. Від місіонерів зі Східного Франкського королівства (тепер це Німеччина та Австрія) слов’яномовні мешканці Моравії вже довідалися про церковні вчення. Однак Ростислава непокоїв політичний та церковний вплив з боку германських племен. Він сподівався, що зв’язки з Константинополем сприятимуть як релігійній, так і політичній незалежності його народу.
Імператор вирішив послати в Моравію Кирила та Мефодія. Здобувши добру освіту та знаючи мову, брати мали все, аби очолити таку місію. Певний біограф, котрий жив у IX столітті, розповідає, який аргумент використав імператор, переконуючи їх поїхати до Моравії: «Ви обоє народилися в Салоніках, а тому, як і всі тамтешні мешканці, розмовляєте чистою слов’янською мовою».
Поява алфавіту та перекладу Біблії
Кирило почав готуватися до місії за багато місяців наперед, розробляючи основу для слов’янського письма. Казали, він вловлював на слух найменшу різницю у вимові звуків. Тому за допомогою грецьких та єврейських літер він намагався скласти таку азбуку, аби кожному звукові у слов’янській мові відповідала певна буква*. Як вважають декотрі дослідники, основу для такої абетки він готував довгі роки. Хоча дотепер існують сумніви щодо того, який саме алфавіт створив Кирило. (Дивіться інформацію в рамці «Кирилиця чи глаголиця?»).
Водночас Кирило взявся за переклад Біблії, плануючи швидко його завершити. За переказами, він, використовуючи щойно створений слов’янський алфавіт, насамперед переклав з грецької першу фразу Євангелії від Івана: «Споконвіку було Слово...». Далі з’явився переклад чотирьох Євангелій, листів Павла та книги Псалмів.
Чи він виконував цю працю сам? Найбільш імовірно, до нього долучився Мефодій. Крім того, в книжці «The Cambridge Medieval History» зазначено: «Схоже, Кирилу хтось допомагав, і найвірогідніше це були слов’яни за походженням, котрі здобули грецьку освіту. Дослідивши найдавніші переклади... побачимо в них тонке чуття слов’янської мови, і це, безсумнівно, завдяки тим помічникам, котрі самі були слов’янами». Решту Біблії згодом переклав Мефодій, про що ми дізнаємося далі.
«Мов гайвороння на сокола»
Свою місію в Моравії Кирило та Мефодій розпочали 863 року. Їх там дуже радо зустріли. Вони стали навчати групу місцевих людей новоствореної слов’янської абетки та приступили до перекладу Біблії і літургійних текстів.
Однак усе давалося не так просто. Франкські священнослужителі в Моравії чинили несамовитий опір вживанню в церкві слов’янської мови. Вони дотримувалися так званої «теорії тримовності», за якою богослужіння могло відбуватися лише латинською, грецькою та єврейською мовами. Сподіваючись, що папа погодиться на впровадження новоствореного слов’янського письма, Кирило та Мефодій 867 року поїхали до Рима.
По дорозі, у Венеції, вони знову натрапили на групу «тримовних» латинських церковників. Певний середньовічний біограф, описуючи життя Кирила, сказав, що місцеві єпископи, священики та монахи налетіли на цього чоловіка, мов «гайвороння на сокола». Згідно з цією розповіддю, у відповідь їм Кирило процитував 1 Коринтян 14:8, 9: «Бо коли сурма звук невиразний дає,— хто до бою готуватись буде? Так і ви, коли мовою не подасте зрозумілого слова,— як пізнати, що кажете? Ви говоритимете на вітер».
Коли брати зрештою приїхали в Рим, папа Адріан II дав цілковиту згоду на вживання слов’янської мови. По кількох місяцях, все ще будучи в Римі, Кирило важко захворів. Менше ніж через два місяці він помер у віці 42 років.
Папа Адріан II заохотив Мефодія повернутися в Моравію та продовжити там свою діяльність недалеко від міста Нітра (сучасна територія Словаччини). Аби зміцнити свій вплив на цій території, папа призначив Мефодія архієпископом і дав йому листи, в яких засвідчував дозвіл на впровадження слов’янської мови. Однак у 870 році франкський єпископ Германріх з допомогою Святополка, князя Нітри, арештував Мефодія. Його ув’язнили на два з половиною роки в монастирі на південному сході Німеччини. Зрештою папа Іоанн VIII, наступник Адріана II, наказавши, аби Мефодія звільнили, повернув йому сан єпископа та запевнив у папській підтримці щодо проведення літургій слов’янською мовою.
Але опір з боку франкського духівництва не вщухав. Мефодій успішно захищався від звинувачень у єресі і кінець кінцем отримав від папи Іоанна VIII буллу з чіткою згодою на вживання слов’янської мови в церкві. Як визнав теперішній папа Іоанн Павло II, Мефодій провів життя «у подорожах, нестатках, стражданнях, стикаючись з ворожістю та переслідуваннями... і навіть певний час перебував у жорстокому ув’язненні». Парадоксально, але зазнав він цього від рук єпископів та князів, котрі прихильно ставилися до Риму.
Біблію перекладено повністю
Усупереч жорстокій протидії Мефодій з допомогою кількох стенографістів переклав слов’янською позосталі частини Біблії. Кажуть, що він виконав цю грандіозну працю всього за вісім місяців. Однак Мефодій не переклав апокрифічні книги Маккавеїв.
Сьогодні нелегко відповідно оцінити якість перекладу Кирила та Мефодія. До нас дійшли лише кілька рукописних копій, які датують часом, недалеким від появи самого перекладу. Дослідивши ці ранні примірники, мовознавці зазначають, що він був точний та надзвичайно легкий для розуміння. У праці «Наша слов’янська Біблія» зазначається, що ці брати «мусили створити багато нових слів та виразів... Вони зробили це надзвичайно вдало, давши слов’янській мові небувало багатий словниковий запас».
Невмируща спадщина
Мефодій помер у 885 році. Тоді франкські противники прогнали його учнів з Моравії, і ті знайшли притулок у Богемії, південній Польщі та Болгарії. Отож, працю Кирила та Мефодія продовжували і поширювали. Кирило та Мефодій, створивши письмо для слов’янської мови, зробили її таким чином більш усталеною. Вона процвітала, розвивалася і з часом дала початок іншим мовам. Сьогодні налічується 13 слов’янських мов та багато споріднених з ними діалектів.
До того ж мужні спроби цих братів перекласти Біблію принесли плоди: у наш час Святе Письмо доступне багатьма слов’янськими мовами. Чимало людей, котрі розмовляють ними, отримують величезну користь із Божого слова, перекладеного їхньою рідною мовою. Справді, навіть усупереч запеклому опорові сповнюється обіцянка: «Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!» (Ісаї 40:8).
[Примітки]
До слов’янської групи мов належать російська, українська, сербська, польська, чеська, болгарська та інші споріднені з ними мови, якими розмовляють у Східній і Центральній Європі.
У цій статті вираз «слов’янська мова» стосується діалекту, котрим послуговувалися Кирило та Мефодій під час своєї місії та у письмових працях. Сьогодні дехто називає її старослов’янською або староцерковнослов’янською мовою. Мовознавці погоджуються, що в IX столітті н. е. не існувало якоїсь єдиної слов’янської мови.
Кирилиця чи глаголиця?
Мовознавці чимало сперечалися про склад Кирилової абетки, оскільки вони не впевнені, який саме алфавіт він винайшов. В основі кирилиці лежить суто грецька азбука; а для тих слов’янських звуків, що не мали відповідників у грецькому письмі, створили ще принаймні дюжину літер. Однак для декотрих найдавніших слов’янських манускриптів характерний цілком інший вид письма — глаголиця, і чимало вчених вважають, що саме її сформував Кирило. Кілька глаголичних букв запозичили з грецького чи єврейського прописного шрифту, деякі, можливо, походять від середньовічних діакритичних знаків, але більшість літер були новоствореними або комбінованими. Очевидно, глаголиця — винахід, що сильно відрізняється від інших видів писемності. Проте саме кирилиця лягла в основу сучасного російського, українського, сербського, болгарського й македонського письма та ще 22 мов, причому декотрі з них не є слов’янськими.
[Зображення кириличних і глаголичних символів]
(Повністю форматований текст дивіться в публікації)
Балтійське море
(Польща)
Богемія (Чехія)
Моравія (Сх. Чехія, Зх. Словаччина, Зх. Угорщина)
Нітра
СХІДНЕ ФРАНКСЬКЕ КОРОЛІВСТВО (Німеччина та Австрія)
ІТАЛІЯ
Венеція
Рим
Середземне море
БОЛГАРІЯ
ГРЕЦІЯ
Салоніки
(Крим)
Чорне море
Віфінія
Константинополь (Стамбул)
Слов’янська Біблія, написана кирилицею (1581 рік).
[Відомості про джерело]
Біблія: Narodna in univerzitetna knjiz̆nica-Slovenija-Ljubljana
|
