Учасники забігу на довгу дистанцію дивляться на дорогу прямо перед собою, щоб не спіткнутися. Якщо бігуни падають, вони підводяться й далі біжать. Вони зосереджуються не на тому, на чому спіткнулися, а на фінішній лінії і на очікуваній нагороді. У нашому забігу ми можемо багато разів спіткнутися, помиляючись у своїх словах і вчинках. Або інші учасники забігу можуть робити помилки, які ранять нас. І це не дивно. Усі ми недосконалі й біжимо по тій самій тісній дорозі. Тож ми можемо «зачіпати» одне одного і мати «підстави на когось поскаржитись» (Кол. 3:13). Але замість того щоб зосереджуватися на тому, на чому ми спіткнулися, зосереджуймо свою увагу на майбутній нагороді і біжімо далі. Якщо ми озлобимось чи образимось та не захочемо піднятися, то не перетнемо фінішної лінії і не отримаємо нагороди. Крім того, ми, скоріш за все, станемо перешкодою для інших бігунів на тісній дорозі до життя. w20.04 26, абз. 1; 28, абз. 8, 9
|
