Духовний сайт!

        Хто насправді править світом?

МАБУТЬ, вам ніколи не доводилось бачити ватажків злочинних угруповань. Але чи це означає, що їх не існує? Кримінальні боси вміло маскуються і можуть керувати навіть з-за ґрат. І все ж про їхній згубний вплив і жахливі наслідки їхньої діяльності нам відомо з газет, які рясніють заголовками про війни між наркоторговцями, сутенерство, торгівлю людьми тощо. Слід, який злочинні лідери залишають у суспільстві, показує, що вони справді існують.

Боже Слово, Біблія, виявляє, що Сатана є реальною особою, яка, наче могутній кримінальний авторитет, здійснює свої задуми через «фальшиві знаки», «неправедність і всілякий обман». По суті, він «видає себе за ангела світла» (2 Фессалонікійців 2:9, 10; 2 Коринфян 11:14). Сліди, які залишає Диявол, підтверджують його існування. А втім, багатьом людям важко повірити в злу невидиму істоту. Перш ніж дослідити, що Біблія говорить про Диявола, розгляньмо деякі помилкові погляди, котрі часто заважають людям повірити, що Диявол — реальна особа.

▪ «Як турботливий Бог міг створити Диявола?» Оскільки Біблія говорить, що Бог добрий і досконалий, люди не розуміють, як він міг створити злу, жорстоку і лукаву істоту. Проте Біблія не каже, що Бог створив таку особу. У ній про Бога говориться: «Він Скеля, а діло Його досконале, всі-бо дороги Його справедливі,— Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він» (Повторення Закону 32:4; Псалом 5:5).

Але постає запитання: якщо Бог створив досконалу істоту, чи може вона робити щось погане? Бог не створив роботів, він наділив усіх розумних істот свободою волі — здатністю робити вибір. Тому досконала розумна особа може вирішити: робити добро чи робити зло. По суті, лише тоді, коли розумне створіння — чи то людина, чи духовна істота — наділене свободою вибору, його вчинкам можна давати моральну оцінку.

Якби Бог стримував свої створіння від злих учинків, то який був би зміст давати їм свободу волі? Диявол зловжив цією свободою і, як сказав Ісус, «в правді не встояв» (Івана 8:44). З цих слів видно, що невидима духовна особа, яка стала Дияволом, спочатку була досконалою і до певного часу «стояла» у правді*. Бог Єгова дав своїм створінням право вибору, бо любить їх і довіряє їм. (Дивіться супровідну інформацію «Чи могло досконале створіння втратити досконалість?» на сторінці 6).

▪ «Диявол є Божим слугою». Дехто вважає, що така думка міститься в біблійній книзі Йова. В Йова 1:7 говориться, що Диявол «мандрував по землі». Згідно з одним коментарем, цей вислів вказує на завдання стародавніх перських розвідників, які подорожували краєм і повідомляли цареві про все, що відбувалося. Та якби Диявол дійсно був Божим розвідником, хіба він пояснював би Богові, що «мандрував по землі»? Книга Йова аж ніяк не зображає Диявола Божим слугою. Вона називає його Сатаною — ім’ям, котре означає «Противник»,— показуючи, що насправді він є головним Божим ворогом (Йова 1:6). Звідки ж з’явилась ідея, ніби Диявол є Божим слугою?

Ця думка існувала ще в першому столітті н. е. Наприклад, в апокрифічній Книзі Ювілеїв та в Статуті громади говориться, що Диявол, хоч і торгується з Богом, підкоряється його волі. У своїй книжці «Мефістофель» історик Дж. Рассел говорить, що протестантський реформатор Мартін Лютер вважав Диявола Божим знаряддям, «подібним до садового ножа або мотики, які [Бог] використовує, доглядаючи за своїм садом». Як пояснює Рассел, суть полягає в тому, що «мотиці приємно нищити бур’яни», але вона лише знаряддя у могутній руці Бога і виконує його волю. Вчення Лютера, яке згодом перейняв французький теолог Жан Кальвін, обурило багатьох віруючих, бо суперечило їхньому відчуттю справедливості. Вони не розуміли, як люблячий Бог може не лише допускати зло, але й спричиняти його (Якова 1:13). З огляду на це вчення, а також на жахливі події XX сторіччя багатьом людям важко повірити як у Бога, так і в Диявола.

▪ «Диявол є злим началом». Якщо вважати, що Диявол — це просто зле начало, то деякі біблійні уривки майже неможливо пояснити. Наприклад, з ким Бог вів розмову, яку записано в Йова 2:3—6? Чи розмовляв він з якимсь абстрактним злим началом, що було у Йові? Чи, може, Бог навіть говорив сам до себе? Більш того, чи міг Бог спочатку хвалити Йова за непорочність, а потім дозволити, щоб Йова випробовувало якесь зле начало? Ті, хто приписує Богові такі спонуки, змальовують його як підступну особу, а не як того, в кому «неправди нема» (Псалом 92:16). Як видно з розповіді про Йова, усе якраз навпаки: Бог відмовився простягнути свою руку, щоб завдати Йовові шкоди. Зрозуміло, Диявол не є ані злим началом, ані темним боком особистості Бога. Це духовна особа, яка зробилася Божим ворогом.

Сьогодні багато людей вважає віру в Диявола пережитком минулого. Однак будь-які спроби пояснити причину жалюгідного стану людства, відкинувши Диявола, виявились марними. По суті, заперечення існування Диявола призвело до того, що чимало людей відкинули Бога і будь-які моральні норми.

«Найбільша хитрість Диявола полягає в тому, аби переконати нас, що його не існує»,— написав поет XIX століття Шарль Бодлер. Приховуючи своє існування, Диявол посіяв сумніви щодо Божого існування. Якщо немає Диявола, то вина за усе зло лягає на Бога. Хіба це не те, у чому Диявол прагне переконати людей?

Подібно до кримінального авторитета, Диявол хитро маскується, щоб досягти своєї мети. А яка його мета? Ось що каже Біблія: «Бог цієї системи засліпив розуми, щоб для [невіруючих] не засяяло світло славної доброї новини про Христа, який є образом Бога» (2 Коринфян 4:4).

Виникає ще одне важливе запитання. Що Бог зробить з цим таємним правителем, на якому лежить вина за все зло і страждання? Це питання розглядається у наступній статті.

Диявол — Божий слуга чи Божий противник?

Чи могло досконале створіння втратити досконалість?

  Досконалість розумних Божих створінь є відносною. Хоча Адам був досконалим, він мав зважати на фізичні обмеження, які встановив для нього Творець. Наприклад, Адам не міг їсти землю, каміння або дерево без поганих наслідків. Якби він знехтував законом тяжіння і стрибнув з високої скелі, то загинув би або серйозно травмувався.

  Жодне досконале створіння — чи то людина, чи ангел — не уникне поганих наслідків і тоді, коли вийде за межі моральних норм, встановлених Богом. Тому розумна істота легко піддається гріху, коли зловживає свободою волі (Буття 1:29; Матвія 4:4).