Харизма — хвала людині чи Богові?
«ПРАВИТЕЛЬ повинен не лише перевершувати підданих своїми здібностями, але й заворожувати їх»,— писав Ксенофонт, відомий грецький полководець. Сьогодні багато хто назвав би таке «заворожування» харизмою.
Звичайно, не всі людські правителі володіють харизмою. Але ті, хто її має, використовують свою здібність навівати іншим почуття відданості й маніпулювати масами у власних цілях. Напевно, найгорезвіснішим прикладом за останній час був Адольф Гітлер. «[У 1933 році] для більшості німців Гітлер мав — або зміг незабаром набути — ореол справжнього харизматичного лідера,— написав Вільям Л. Шірер у своїй книжці «Розквіт і занепад третього Рейху» (англ.).— Протягом наступних дванадцяти бурхливих років вони мали сліпо йти за ним, начебто він володів божественною проникливістю».
Релігійна історія також знає безліч харизматичних лідерів, які надихали людей бути відданими їм, але насправді принесли нещастя своїм послідовникам. «Стережіться, щоб вас хто не звів! — застерігав Ісус.— Бо багато-хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: «Я Христос». І зведуть багатьох» (Матвія 24:4, 5). Харизматичні фальшиві Христи з’являлися не лише в першому столітті. У 1970-х роках Джім Джонс оголосив себе «месією Народного храму». Його описували як «харизматичного церковника», котрий мав «дивну силу над людьми»; у 1978 році він спровокував одне з найбільших масових самогубств в історії людства»*.
Зрозуміло, що харизма може бути небезпечним даром. Проте Біблія говорить про інший вид дару, або дарів, які походять від Бога й даються всім для їхнього блага. По-грецьки цей дар називається ха́ризма, і це слово з’являється в Біблії 17 разів. Один знавець грецької мови визначає це слово як «безкоштовний і незаслужений дар; те, що дається людині не за її працю чи заслуги, а по Божій благодаті, чого ніколи неможливо досягнути або здобути власними людськими зусиллями».
Тому, з біблійного погляду, ха́ризма — це дар, отриманий з Божої незаслуженої ласки. Які ж є декотрі з тих дарів, що Бог милосердно дає нам? Як ми можемо використовувати їх, щоб приносити йому хвалу? Розгляньмо три з цих милостивих дарів.
Вічне життя
Найбільшим з усіх дарів є, безперечно, дар вічного життя. Павло писав до римського збору: «Заплата за гріх — смерть, а дар [ха́ризма] Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Римлян 6:23). Зверніть увагу, «заплата» (смерть) — це те, що ми заслуговуємо, хоч і не бажаючи, в силу своєї грішної природи. З другого боку, вічне життя, що дає Бог, є незаслуженим даром, який ми ніколи не змогли б заробити самі.
Дар вічного життя потрібно високо цінувати і ділитися знанням про нього. Ми можемо допомогти людям пізнати Єгову, щоб вони служили йому і в такий спосіб отримали привілей — дар вічного життя. Об’явлення 22:17 говорить: «Дух і невіста говорять: «Прийди!» А хто чує, хай каже: «Прийди!» І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!».
Як ми можемо привести інших до цієї життєдайної води? Здебільшого ефективно використовуючи Біблію в нашому служінні. У декотрих частинах світу люди рідко читають або роздумують про духовне, проте завжди існують нагоди ‘збудити вухо’ людині (Ісаї 50:4). У зв’язку з цим, ми можемо довіряти спонукальній силі Біблії, «бо Боже Слово — живе та діяльне» (Євреїв 4:12). Чи це буде практична мудрість Біблії, запропонована нею потіха та надія, чи її пояснення про сенс життя,— Боже Слово здатне зворушувати серця і скеровувати людей на дорогу життя (2 Тимофія 3:16, 17).
Крім того, література, що ґрунтується на Біблії, може допомагати нам говорити: «Прийди!». Пророк Ісая передрік, що в цей час духовної темряви «засияє Господь» над своїм народом (Ісаї 60:2, Кул.). Публікації Товариства Вартової башти віддзеркалюють це благословення від Єгови, і завдяки ним тисячі людей щороку приходять до Єгови, Джерела духовної освіченості. На сторінках цих публікацій не возвеличується діяльність окремих осіб. У вступному слові до журналу «Вартова башта» пояснюється: «Вартова башта» друкується для того, щоб прославляти Бога Єгову як Суверенного Господа всесвіту... Він заохочує вірити в Божого правлячого Царя, Ісуса Христа, пролита кров якого дає людству можливість отримати вічне життя».
Одна повночасна християнська служителька, котра вже багато років з великим успіхом виконує своє служіння, висловила думку про те, наскільки цінними є журнали «Вартова башта» і «Пробудись!» у допомозі людям наблизитися до Бога: «Коли мої зацікавлені із задоволенням починають читати журнали «Вартова башта» й «Пробудись!», то вони швидко роблять успіхи. Я дивлюсь на журнали, як на безцінний засіб у допомозі людям пізнавати Єгову».
Привілеї служіння
Християнський учень Тимофій отримав ще один дар, який заслуговував особливої уваги. Апостол Павло сказав йому: «Не занедбуй благодатного дара [ха́ризма] в собі, що був даний тобі за пророцтвом із покладенням рук пресвітерів» (1 Тимофія 4:14). У чому полягав цей дар? Тимофій був призначений роз’їзним наглядачем. Він отримав привілей служіння, до якого мав ставитися з усією відповідальністю. У тому ж розділі Павло напучував Тимофія: «Поки прийду я, пильнуй читання, нагадування та науки! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» (1 Тимофія 4:13, 16).
Сьогодні старійшинам також треба високо цінувати свої привілеї у служінні. Як вказує Павло, один спосіб, у який вони можуть це робити,— ‘уважати на свою науку’. Замість наслідувати світських харизматичних лідерів, вони скеровують увагу на Бога, а не на себе. Ісус, їхній Взірець, був видатним вчителем, який, безсумнівно, мав надзвичайно притягальну особистість, але він смиренно віддавав славу Отцеві. Ісус сказав: «Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене» (Івана 5:41; 7:16).
Ісус прославляв свого небесного Отця, використовуючи Боже Слово як авторитетне джерело у своєму навчанні (Матвія 19:4—6; 22:31, 32, 37—40). Подібно й Павло підкреслював, що наглядачам потрібно ‘триматися вірного слова згідно з наукою’ (Тита 1:9). Якщо старійшини міцно дотримуються Святого Письма у своїх промовах, то зможуть сказати як Ісус: «Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе» (Івана 14:10).
Як старійшини можуть ‘триматися вірного слова’? Зосереджуючись на Божому Слові у своїх промовах і завданнях під час зібрань, пояснюючи і підкреслюючи ті вірші, які вони використовують. Занадто драматичні сценки або смішні епізоди можуть відволікати присутніх від Божого Слова і звертати увагу на здібності промовця. З другого боку, саме вірші з Біблії досягають сердець присутніх і служать для них доброю спонукою. (Псалом 19:8—10; 119:40; порівняйте Луки 24:32). Такі промови приносять більше слави не людині, а Богові.
Інший спосіб, в який старійшини можуть стати успішними вчителями,— навчатися один від одного. Один старійшина може допомагати іншому, так само як Павло допомагав Тимофію. «Як гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга» (Приповістей 27:17; Филип’ян 2:3). Старійшини отримують користь тоді, коли вони діляться своїми думками та пропозиціями один з одним. Один новопризначений старійшина пояснив: «Досвідчений старійшина виділив час, щоб показати мені, як він складає публічну промову. Підготовляючись, він включав у неї риторичні запитання, ілюстрації, приклади або короткі випадки, а також уривки зі Святого Письма, які він вже старанно дослідив. Я навчився від нього, як робити свої промови різнобічними, уникаючи сухості й монотонності».
Усім нам, хто має привілеї служіння, чи то старійшинам, чи службовим помічникам, чи піонерам, необхідно високо цінувати свій дар. Незадовго до своєї смерті Павло нагадав Тимофію ‘розігрівати Божого дара [ха́ризма], який був у ньому’; тобто в Тимофія був якийсь особливий дар духу (2 Тимофія 1:6). В ізраїльських домах вогнище часто складалося лише з розжареного вугілля. Його можна було ‘розігріти’, щоб розпалити полум’я і отримати більше тепла. Подібно й ми заохочені виконувати свої призначення від серця і з повної сили, розігріваючи, наче полум’я, будь-який доручений нам духовний дар.
Ділитися духовними дарами
Павлова любов до своїх братів з Рима спонукала його написати: «[Я] прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного [ха́ризма] для зміцнення вас, цебто потішитись разом між вами спільною вірою — і вашою, і моєю» (Римлян 1:11, 12). Павло вважав, що наша здібність словами зміцняти віру в інших людях є духовним даром. Обмін такими духовними дарами підтримував би віру і сприяв взаємному підбадьоренню.
Це також дуже необхідно. У цій злій системі, в якій ми живемо, кожен з нас відчуває стрес у той чи інший спосіб. Проте регулярний обмін підбадьореннями може допомогти нам вистояти. По своїй суті такий обмін є дуже важливим для підтримання духовних сил і того, хто дає, і того, хто отримує. Дійсно, нам усім час від часу потрібне підбадьорення, але ми можемо також і збудовувати один одного.
Якщо ми намагаємося зауважувати, хто із співвіруючих занепав духом, то ‘зможемо потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих’ (2 Коринтян 1:3—5). Грецьке слово (пара́клесіс), перекладене як «потіха», буквально означає «заклик стати поруч». Якщо в разі потреби ми є поруч, щоб простягнути руку допомоги нашому братові чи сестрі, то, безперечно, ми і самі отримаємо таку сердечну підтримку в тяжку хвилину. (Екклезіяста 4:9, 10; порівняйте Дії 9:36—41).
Також велику користь приносять сповнені любові пастирські відвідини старійшин. Хоч інколи відвідини робляться з наміром дати біблійні поради щодо питання, яке вимагає уваги, однак більшість пастирських відвідин є нагодами підбадьорити, ‘потішити серце’ (Колосян 2:2). Якщо наглядачі роблять такі відвідини, що зміцняють віру, вони дійсно діляться духовним даром. Подібно до Павла, вони побачать, що цей унікальний вид давання приносить винагороду, і розвиватимуть ‘прагнення’ бачити своїх братів (Римлян 1:11).
Це підтвердилося на прикладі одного іспанського старійшини, який розповідає такий випадок: «Одинадцятилітній хлопчик Рікардо мало цікавився зібраннями та збором взагалі. Тому я попросив у батьків Рікардо дозволу відвідати їхнього сина, на що вони охоче погодилися. Вони жили в горах, десь на відстані години їзди від мого дому. Рікардо було дуже приємно, що я цікавлюсь ним, і він одразу ж відгукнувся. Незабаром він став неохрещеним вісником і діяльним членом збору. Соромливий Рікардо перетворився на привітного й веселого хлопця. Дехто у зборі запитав: «Що сталося з Рікардо?» Їм здавалося, що вони бачать його вперше. Згадуючи ті вирішальні пастирські відвідини, я відчуваю, що отримав набагато більше за Рікардо. Коли він входить до Залу Царства, його обличчя сяє, і він квапиться привітатися зі мною. Радісно бачити його духовні успіхи».
Безсумнівно, подібні пастирські відвідини приносять багато благословень. Такі відвідини є в згоді з Ісусовим проханням: «Паси вівці Мої!» (Івана 21:16). Звичайно, старійшини не єдині, хто може наділяти духовними дарами. Кожен у зборі в стані заохочувати інших до любові й добрих діл (Євреїв 10:23, 24). Подібно до альпіністів, які під час сходження на гору зв’язані один з одним міцними мотузками, нас також об’єднують духовні узи. Те, що ми робимо й говоримо, неминуче впливає на інших. В’їдливе зауваження або різка критика можуть ослабляти узи, які об’єднують нас (Ефесян 4:29; Якова 3:8). З другого боку, добре підібрані слова підбадьорення і сердечної підтримки можуть допомогти нашим братам перебороти труднощі. У цей спосіб ми будемо ділитися неминущими духовними дарами (Приповістей 12:25).
Віддзеркалюйте Божу славу повною мірою
Зрозуміло, що кожен християнин має певну міру харизми. Ми отримали безцінну надію вічного життя. У нас також є духовні дари, якими ми можемо ділитися один з одним. І ми можемо докладати зусиль, щоб надихати або спонукувати інших до добрих цілей. Дехто має додаткові дари у вигляді привілеїв служіння. Усі ці дари є доказом Божої незаслуженої ласки. І оскільки кожен дар, який ми можемо мати, ми отримуємо від Бога, то в нас, безперечно, немає жодних підстав вихвалятися (1 Коринтян 4:7).
Як християни, ми добре робимо, коли запитуємо себе: «Чи я використовуватиму свою харизму, щоб приносити славу Єгові, Дарівникові ‘усякого доброго давання та дару досконалого’? (Якова 1:17). Чи я наслідую Ісуса й служу іншим у міру своїх здібностей та наскільки дозволяють обставини?»
Апостол Петро підсумовує нашу відповідальність щодо цього питання: «Служіть один одному, кожен тим даром [ха́ризма], якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом» (1 Петра 4:10, 11).
[Примітка]
Загалом покінчило життя самогубством 913 чоловік, у тому числі й сам Джім Джонс.
[Відомості про ілюстрації, сторінка 23]
Corbis-Bettmann
PI/Corbis-Bettmann
|
