Усім відомі такі протестантські діячі, як Лютер, Тиндаль та Кальвін. Їхні імена пов’язують з Реформацією, яка почалася 1517 року. А про Весселя Ґансфорта мало хто чув. Однак його називають «передвісником Реформації». Отже, що про нього відомо?
ЙОГАНН Вессель Ґансфорт народився 1419 року в місті Гронінген у Нідерландах. У XV столітті освіту могли здобути небагато людей. Батьки Йоганна були вкрай бідні. Тому, хоча Йоганн вчився дуже добре, у дев’ять років він мусив піти зі школи. Проте йому пощастило. Одна багата вдова знала про здібності хлопця й оплатила його навчання. Завдяки цьому Вессель продовжив учитися. З часом він навіть здобув звання магістра, а потім, очевидно, і ступінь професора теології.
Йоганн Вессель прагнув знань, а бібліотек у той час майже не було. І хоча тоді вже вміли друкувати, більшість книжок усе ще переписували від руки і продавали дуже дорого. Деякі вчені, а серед них і Ґансфорт, не жаліючи сил, шукали в бібліотеках та монастирях рідкісні рукописи і давно забуті книжки. Здобутими знаннями вони ділились один з одним. Йоганн Вессель був дуже ерудованим, він зібрав величезну кількість цитат і уривків з праць класиків. Інші богослови ставилися до нього ворожо, оскільки Вессель знав багато такого, про що вони ніколи й не чули. Його навіть називали магістром суперечностей (magister contradictionis).
«Чому ти не радиш мені звернутися до Христа?»
Коли до початку Реформації залишалося ще приблизно п’ятдесят років, Вессель познайомився з Фомою Кемпійським (бл. 1379—1471), якого вважають автором знаменитої праці «Про наслідування Христа» («De Imitatione Christi»). Фома Кемпійський належав до братів общинного життя, релігійного товариства, яке пропагувало благочестя. Один з біографів Йоганна Весселя навів розповідь про те, що Фома Кемпійський неодноразово закликав Весселя просити допомоги в Марії. Вессель відповів йому: «А чому ти не радиш мені звернутися до Христа, який сердечно запрошує до себе усіх обтяжених?»
Відомо, що Вессель не хотів ставати священиком. Якось його запитали, чому він відмовляється від тонзури, тобто не виголює маківки голови на знак належності до духовних осіб. На це Вессель сказав, що доки у нього з головою все гаразд, він шибениці не боїться. Він, очевидно, мав на увазі, що католицькі духовні особи не підлягали суду, і що тонзура рятувала багатьох з них від шибениці. Взагалі Вессель був проти цілого ряду релігійних традицій. Наприклад, йому закидали, що він відмовляється вірити у дивовижні події, про які розповідала поширена тоді книжка «Діалог про чудеса» («Dialogus Miraculorum»). Вессель казав: «Ліпше читати Святе Письмо».
«Ми знаємо тільки те, про що запитуємо»
Йоганн Вессель вивчав єврейську і грецьку мови, завдяки чому добре знав праці перших отців церкви. Його прагнення знати мови, якими була написана Біблія, особливо варте уваги з огляду на те, що він жив ще до Еразма Роттердамського і Йоганна Ройхліна*. Річ у тім, що до Реформації рідко хто знав грецьку мову. Наприклад, у Німеччині її знали тільки поодинокі вчені і, крім того, не існувало навіть підручників з грецької. Після падіння Константинополя 1453 року Вессель, мабуть, почав близько спілкуватися з грекомовними монахами, які втекли на захід, і від них навчився основ грецької мови. А оскільки в той час єврейську мову знали тільки євреї, Вессель, скоріш за все, навчився її від навернених євреїв.
Йоганн Вессель дуже любив Біблію. Він вірив, що вона натхнена Богом і що всі її книги узгоджуються між собою. Вессель вважав, що пояснювати біблійні вірші слід згідно з контекстом і їх в жодному разі не можна перекручувати. На його погляд, будь-яке надумане пояснення можна вважати єрессю. Йоганну Весселю дуже подобалися слова з Матвія 7:7, де говориться: «Невпинно... шукайте — і знайдете». Роблячи висновок з цих слів, Вессель переконано казав: «Ми знаємо тільки те, про що запитуємо», чим підкреслював, наскільки важливо ставити запитання.
Несподіване прохання
У 1473 році Йоганн Вессель приїхав до Риму. Його прийняв у себе папа Сикст IV — перший з шести пап, чия вкрай аморальна поведінка спровокувала початок Реформації. Історик Барбара Текмен пише, що Сикст IV започаткував добу «безсоромної, неприхованої, впертої гонитви за наживою і необмеженою владою». Цей папа вразив суспільство тим, що відкрито, влаштовував родичів на прибуткові посади. Один історик каже, що Сикст IV, мабуть, збирався перетворити папську канцелярію на сімейний бізнес. Майже ніхто не наважувався засудити його політику.
Вессель відрізнявся від інших. Одного разу Сикст IV сказав йому: «Сину мій, проси все, що хочеш». На це Йоганн Вессель відповів: «Ваша святість... ви займаєте на землі місце первосвященика і найвищого пастиря, тому я прошу вас... виконувати свої почесні обов’язки так, щоб коли Великий Пастир... прийшов, він міг сказати вам: «Гаразд, добрий і вірний рабе, тішся разом зі своїм Паном». Сикст відповів, що це стосується тільки його, папи, і що Вессель має попросити щось для себе. Тоді Вессель сказав: «Прошу вас дати мені з ватиканської бібліотеки Біблію грецькою і єврейською мовами». Папа задовольнив це бажання, але назвав Весселя дурним, бо він міг попросити сан єпископа.
«Обман і гріх»
Сиксту IV бракувало грошей на будівництво тепер знаменитої Сикстинської капели. Тому він вдався до продажу індульгенцій для померлих родичів. Ці індульгенції швидко розкуповувались. У книжці «Намісники Христа — темна сторона папства» Пітер де Роза пише: «Вдови і вдівці, батьки, чиї діти померли, витрачали всі свої гроші, щоб допомогти рідним і близьким вийти з Чистилища» («Vicars of Christ — The Dark Side of the Papacy»). Індульгенції були дуже популярні серед простих людей, які цілим серцем вірили, що завдяки папі їхні близькі можуть піти на небо.
Проте Йоганн Вессель був твердо переконанний, що католицька церква, і папа зокрема, не може відпускати гріхи. Вессель відкрито називав продаж індульгенцій «обманом і гріхом». Він не вірив і в те, що для прощення гріхів потрібна сповідь.
Крім того, Вессель ставив під питання непогрішимість пап. Він казав, що коли люди мають беззастережно їм вірити, то підвалини церкви надто хиткі. Адже папи помиляються. Вессель писав: «Якщо прелати залишають без уваги накази Бога і впроваджують власні... то усе, що вони роблять і наказують,— пусте і даремне».
Передвісник Реформації
Йоганн Вессель помер 1489 року. Протистоячи де в чому церкві, він залишився католиком, і його не звинувачували в єресі. Однак потім фанатичні монахи знищували праці Весселя, вважаючи їх нечистими. На той час, коли свою діяльність почав Лютер, ім’я Весселя майже забулося, жодна його праця не вийшла друком, а рукописів збереглось лише кілька. Вперше написане Весселем було опубліковано у 1520—1522 роках. До книжки з його працями Лютер написав передмову, в якій рекомендував читати праці Йоганна Весселя.
Вессель не був таким реформатором, як Лютер. Однак він відкрито засуджував порушення, яких допускалася церква і які згодом спричинили рух реформаторів. В енциклопедії Мак-Клінтока й Стронґа його названо «найважливішою постаттю серед тих представників германських народів, які торували шлях до Реформації».
Лютер вважав Йоганна Весселя своїм однодумцем. Знавець з історії церкви Корнеліс Авґустін пише: «Лютер порівнював себе з Іллею і знаходив подібності між своїм і його часом та долею. Приміром, подібно як пророк думав, що він один воює за Бога, так і Лютер вважав себе одиноким у своїй боротьбі з церквою. Але прочитавши праці Йоганна Весселя, Лютер зрозумів, що Господь врятував «останок ізраїльський». Лютер висловився так: «Якби я прочитав його твори раніше, то мої вороги могли б подумати, що Лютер усе взяв у Весселя: настільки його дух відповідає моєму»*.
«Шукайте — і знайдете»
Реформація не почалася зненацька. Ідеї, які привели до Реформації, формувалися протягом певного часу. Йоганн Вессель розумів, що моральний занепад серед пап породить колись у людях прагнення до змін. Якось він сказав одному учневі: «Ти ще побачиш день, коли усі справжні християнські богослови відкинуть доктрини... сварливих теологів».
Хоча Вессель бачив, до яких зловживань вдаються його сучасники, він не був спроможний повністю відкрити світло біблійної правди. Але Вессель вважав, що Біблію слід читати і вивчати. Як пише Пол Джонсон у своїй книжці «Історія християнства», Йоганн Вессель «вважав, що оскільки Біблія натхнена святим духом, то у питаннях віри вона є найвищим авторитетом». Правдиві християни сьогодні теж вірять, що Біблія — натхнене Слово Бога (2 Тимофія 3:16). Однак для них біблійні істини уже не таємниця. Нині, як ніколи раніше, справджується біблійний принцип: «Невпинно... шукайте — і знайдете» (Матвія 7:7; Приповістей 2:1—6).
[Примітки]
Вони зробили величезний внесок у вивчення мов, якими була написана Біблія. Ройхлін 1506 року опублікував граматику єврейської мови, що посприяло глибшому дослідженню Єврейських Писань. А Еразм Роттердамський 1516 року опублікував стандартний грецький текст Християнських Грецьких Писань.
«Wessel Gansfort (1419—1489) and Northern Humanism», сторінки 9, 15 («Вессель Ґансфорт і північноєвропейський гуманізм»).
ВЕССЕЛЬ ПРО БОЖЕ ІМ’Я
У працях Йоганна Весселя ім’я Бога переважно передається як «Йохава» («Johavah»). Однак принаймні двічі він вжив форму «Їгова» («Jehovah»). Обговорюючи його погляди, дослідник Хайко Оберман підкреслює, що, на думку Весселя, якби Фома Аквінський та інші знали єврейську мову, то «вони побачили б, що ім’я, яке Бог відкрив Мойсею, означає не «Я той, ким Я є», а «Я буду тим, ким я буду»*. У «Перекладі нового світу» (англ.) це ім’я передане як «Я виявлюся тим, ким я виявлюся» (Вихід 3:13, 14).
[Примітка]
«Wessel Gansfort (1419—1489) and Northern Humanism», сторінка 105 («Вессель Ґансфорт і північноєвропейський гуманізм»).
[Відомості про джерело]
Рукопис: Universiteitsbibliotheek, Utrecht
Йоганн Вессель критикував продаж індульгенцій, який схвалював папа Сикст IV.
|
