Апостол Павло цінував своїх одновірців, і це було видно з того, що він про них говорив. Павло завжди дякував Богові за братів і сестер у своїх молитвах. Також у своїх листах він показав, що цінує їх. У листі до римлян, у перших 15 віршах 16-го розділу, Павло згадує на ім’я 27 одновірців. Він написав, що Приска та Акила заради нього «ризикували головою», а Фіва «захищала багатьох», у тому числі його. Павло хвалить цих дорогих та працьовитих братів і сестер (Рим. 16:1—15). Павло знав, що ці брати і сестри недосконалі, але він зосереджувався на їхніх добрих рисах. Уявіть, як, мабуть, підбадьорилися ці брати і сестри, коли Павлові слова були прочитані вголос перед збором! У результаті їхня дружба з Павлом, безумовно, зміцнилась. Чи ви завжди дякуєте членам збору за їхні добрі слова і вчинки? w19.02 16, абз. 8,
|
