Євсевій. «Батько церковної історії»?
У 325 році н. е. римський імператор Константин скликав до Нікеї усіх єпископів. Його метою було залагодити спірне питання про споріднення Сина з Богом. Серед присутніх був чоловік, якого вважали найосвіченішою людиною свого часу,— Євсе́вій Кесарійський. Він ретельно вивчав Святе Письмо і був захисником християнського монотеїзму.
«Британська енциклопедія» повідомляє, що на Нікейському соборі «Константин сам головував, активно вів дискусії й особисто запропонував... вирішальну формулу, виражаючи нею споріднення Христа з Богом у символі віри, прийнятому на тому соборі, тобто що Христос був «однієї сутності з Отцем»... Сповнившись благоговійним страхом перед імператором, єпископи, крім тільки двох, підписали символ віри,— багато з них проти своєї волі». Чи Євсевій був одним з тих двох? Який урок можна взяти для себе з його позиції? Розгляньмо походження Євсевія, ким він був і чого досягнув.
Визначні твори
Євсевій, очевидно, народився в Палестині близько 260 року н. е. У молодості він тісно спілкувався з Памфілом, наглядачем кесарійської церкви. Євсевій приєднався до теологічної школи Памфіла і став ретельним учнем. Він старанно досліджував багату бібліотеку Памфіла. Євсевій цілком поринув у навчання, особливо у вивчення Біблії. Він став вірним другом Памфіла і пізніше навіть називав себе «Євсевій Памфіл».
Ось що Євсевій написав про свої плани: «Я поставив собі за мету описати такі події: наступництво святих апостолів; те, що відбулося з часів Спасителя нашого і до наших днів; які і наскільки важливі діла були здійснені, згідно з переказами, в Церкві: хто стояв на чолі найбільш відомих церковних парафій і славно керував ними; хто в кожному поколінні — усно чи письмово — обстоював слово Боже».
Євсевій найбільше відомий своїм славнозвісним твором «Церковна історія». Ця десятитомна праця була видана у 324 році н. е., і її досі вважають найважливішою працею з історії церкви, написаною в стародавні часи. Завдяки їй Євсевій прославився як батько церковної історії.
Крім «Церковної історії», Євсевій написав «Хроніку» у двох томах. Перший том — це короткий виклад всесвітньої історії. У IV столітті за ним визначали хронологію світових подій. Другий том містив дати історичних подій. У паралельних колонках Євсевій у хронологічній послідовності навів роки правління царів різних держав.
Євсевій написав ще дві історичні праці: «Про палестинських мучеників» і «Життя Константина». Перша охоплює 303—310 роки н. е. і розповідає про мучеників того періоду. Євсевій, мабуть, був очевидцем тих подій. Друга праця була серією з чотирьох книжок, виданою після смерті імператора Константина у 337 році н. е., і містила цінні історичні подробиці. Але цю книжку швидше назвеш панегіриком, ніж історичною працею.
Серед апологетичних праць Євсевія є відповідь його сучаснику Гієроклу — римському наміснику. Коли Гієрокл написав твір проти християн, Євсевій виступив на їхній захист. Крім того, він написав 35 книг на підтвердження того, що Святе Письмо натхнене Богом. Їх вважають найважливішими і найдетальнішими працями такого типу. Перші 15 намагаються оправдати той факт, що християни приймають святі писання євреїв. Інші 20 доводять, що християни мають право вийти за рамки єврейських учень і засвоювати нові принципи та звичаї. Разом ці книги становлять усебічний захист християнства з погляду Євсевія.
Євсевій прожив коло 80 років (бл. 260 — бл. 340 роки н. е.) і став одним з найбільш плідних письменників старожитності. Його твори охоплюють події перших трьох століть до часу імператора Константина. У другій половині життя він поєднував діяльність письменника з обов’язками єпископа Кесарійського. Хоча Євсевій у першу чергу відомий як історик, він також був апологетом, топографом, проповідником, критиком та екзегетом.
Подвійна мета
Чому Євсевій брався за такі безпрецедентні, велетенські праці? Причину слід шукати в його переконанні, що він жив у перехідний період між двома епохами. Він вважав, що протягом минулих поколінь відбулися великі події, і їх необхідно описати для нащадків.
Євсевієм керувала ще одна спонука — спонука апологета. Він вважав, що християнство має божественне походження. Але багато хто заперечував цей погляд. За словами Євсевія, він поставив собі за мету описати «імена, вдачу і часи осіб, які, прагнучи новизни, дійшли до краю омани і, як люті вовки, немилосердно розкрадали отару Христову, вводячи знання, неправдиво назване так».
Чи Євсевій вважав себе християнином? Очевидно, що так, бо називав Христа «Спасителем нашим». Він казав, що поставив собі за мету описати «також те, що сталося з усім юдейським плем’ям відразу ж після їхньої змови проти Спасителя нашого; коли і яким чином язичники підняли війну проти слова Божого; яку велику боротьбу у свій час вели за нього мученики, котрі зазнали тортур і пролили свою кров; після того — сучасні нам свідчення і велику милість Спасителя нашого до всіх нас».
Глибокі пошуки
Вражає кількість книжок, які Євсевій особисто прочитав і на які посилався. Лише завдяки писанням Євсевія стало відомо про багатьох видатних людей перших трьох століть нашої ери. В його творах наводяться унікальні описи, які проливають світло на важливі події. Вони походять з джерел, котрі не дійшли до наших днів.
Євсевій старанно й ретельно вибирав матеріал. Він намагався відрізнити достовірні повідомлення від недостовірних. Однак його праці не бездоганні. Деколи він неправильно тлумачив і навіть не розумів характер і дії певних людей. У хронології він допускає неточності. Євсевієвим працям також бракує художності. Але попри очевидні недоліки, його численні твори вважаються безцінним скарбом.
Любитель правди?
Євсевія хвилювало невирішене питання про споріднення Отця з Сином. Чи Отець існував раніше за Сина, як вірив Євсевій? Чи, може, Отець і Син єдиносутні? «Якщо вони єдиносутні,— запитував він,— то як Отець може бути Отцем, а Син — Сином?» Для підтвердження свого погляду він навіть наводив біблійні вірші, як-от Івана 14:28, де говориться, що Отець більший за Ісуса, та Івана 17:3, де сказано, що Ісуса послав єдиний правдивий Бог. Посилаючись на Колосян 1:15 та Івана 1:1, Євсевій твердив, що Логос, або Слово, є «образом невидимого Бога» — Божим Сином.
Як не дивно, під кінець Нікейського собору Євсевій підтримав протилежний погляд. Усупереч своєму біблійному переконанню, що Бог і Христос не є рівні і єдиносутні, він став на сторону імператора.
Урок для нас
Чому на Нікейському соборі Євсевій піддався і підтримав небіблійну доктрину? Чи він керувався політичними міркуваннями? Чому він взагалі поїхав на той собор? Адже, хоча були запрошені всі єпископи, прибуло порівняно мало — всього 300. Чи Євсевій прагнув зберегти своє становище? І чому імператор Константин був про нього такої високої думки? Під час собору Євсевій сидів по праву руку імператора.
Очевидно, Євсевій знехтував Ісусовою вимогою, щоб його послідовники були «не від світу» (Івана 17:16; 18:36). «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зі світом — то ворожнеча супроти Бога?» — питав учень Яків (Якова 4:4). І наскільки ж доцільним є застереження Павла: «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними» (2 Коринтян 6:14). Залишаймося ж окремими від світу, поклоняючись Отцю «в дусі та в правді» (Івана 4:24).
Фреска із зображенням Нікейського собору.
[Відомості про джерело]
Scala/Art Resource, NY
Courtesy of Special Collections Library, University of Michigan
| 