1, 2. Як Біблія описує становище людства і що є єдиним виходом з такої скрути?
«ВСЕ створіння разом зідхає й разом мучиться» (Римлян 8:22). Цими словами апостол Павло описує наше жалюгідне становище. З людського погляду, не існує жодної можливості усунути страждання, гріх і смерть. Але, на відміну від людей, Єгова не має обмежень (Числа 23:19). Бог правосуддя забезпечив вихід із цієї скрути — він подбав про викуп.
2 Викуп є найбільшим даром, який Єгова дав людям. Завдяки цьому дару ми можемо отримати визволення від гріха і смерті (Ефесян 1:7). Саме на викупі ґрунтується надія на вічне життя чи то в небі, чи в раю на землі (Луки 23:43, НС; Івана 3:16; 1 Петра 1:4). Але що таке викуп? Чому можна сказати, що він учить нас про неперевершену справедливість Єгови?
Як виникла потреба у викупі
3. а) Чому виникла необхідність у викупі? б) Чому Бог не замінив смертного вироку якимось м’якшим покаранням для нащадків Адама?
3 Необхідність у викупі виникла через гріх Адама. Оскільки перший чоловік не послухався Бога, то передав у спадок своїм нащадкам хвороби, смуток, біль та смерть (Буття 2:17; Римлян 8:20). Єгова не міг піддатися емоціям і просто замінити смертний вирок якимось м’якшим покаранням. Зробивши це, він знехтував би власним законом: «Заплата за гріх — смерть» (Римлян 6:23). А якби Єгова відкинув свої ж норми справедливості, то в цілому всесвіті запанували б хаос і беззаконня.
4, 5. а) У чому Сатана звинуватив Бога і чому Єгова мусив відповісти на його закиди? б) Який наклеп звів Сатана на відданих слуг Єгови?
4 Як ми вже довідалися з 12-го розділу, через бунт в Едемі постали надзвичайно важливі спірні питання. Сатана кинув тінь на добре ім’я Бога. По суті, цей наклепник звинуватив Єгову в обмані та жорстокому диктаторстві, а також у тому, що Бог позбавляє свої творіння свободи (Буття 3:1—5). Нібито розладнавши намір Єгови наповнити землю праведними людьми, Сатана теж звинуватив його в невдалих діях (Буття 1:28; Ісаї 55:10, 11). Коли б Єгова не відповів на ці закиди, у багатьох створених ним розумних істот, можливо, похитнулась би довіра до його правління.
5 Сатана також звів наклеп на відданих слуг Єгови, закинувши, що вони служать йому лише з корисливих спонук, а за важких обставин жоден з них не залишиться вірним (Йова 1:9—11). Ці питання були набагато важливіші, ніж скрутне становище, в якому опинилося людство. Слушно, що Єгова мусив відповісти на наклепницькі обвинувачення Сатани. Але як Бог міг вирішити ті спірні питання і водночас врятувати людство?
Викуп — рівноцінна заміна
6. Якими словами Біблія описує Божий засіб для спасіння людства?
6 Вирішення, яке подав у цій ситуації Єгова, було і найбільш милосердним, і надзвичайно справедливим. Жодна людина не змогла б запропонувати такого. І водночас воно вкрай просте. Його називають по-різному: відкупом, примиренням, вибавленням, ублаганням, спокутуванням (Псалом 48:9, Слюсарчук; Даниїла 9:24;Галатів 3:13; Колосян 1:20, УКУ; Євреїв 2:17). Але, мабуть, найвлучніше його назвав сам Ісус. Він сказав: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп [грецькою: ли́трон] за багатьох» (Матвія 20:28).
7, 8. а) Що означає слово «викуп», ужите у Святому Письмі? б) Як викуп пов’язаний з рівноцінністю?
7 Що ж таке викуп? Ужите тут грецьке слово походить від дієслова, яке означає «відпускати, звільняти». Його використовували, коли мова йшла про гроші, заплачені за звільнення полонених. Тож, по суті, можна сказати, що викуп — це плата, яку дають, аби повернути щось втрачене. Слово «викуп» (ко́фер), ужите в Єврейських Писаннях, походить від дієслова зі значенням «покривати». Наприклад, Бог наказав Ною ‘покрити’ (форма того ж слова) ковчег смолою (Буття 6:14, НС). Це допомагає зрозуміти, що заплатити викуп — також означає покрити гріхи (Псалом 65:3, НС).
8 Цікавий ще ось який факт: у «Теологічному словнику Нового Завіту» (англ.) говориться, що це слово (ко́фер) «завжди вказує на рівноцінну заміну», або повну відповідність. Скажімо, віко ковчега заповіту мало форму, яка точно відповідала формі самого ковчега, а отже, і повністю покривало його. Подібно, щоб викупити від гріха, або покрити його, потрібно заплатити ціну, яка повністю відповідає втраті, спричиненій гріхом, тобто повністю покриває її. У Божому Законі для ізраїльтян говорилося: «Життя за життя, око за око, зуб за зуба, рука за руку, нога за ногу» (Повторення Закону 19:21).
9. Чому вірні чоловіки приносили тваринні жертви і як Єгова дивився на такі жертви?
9 Вірні чоловіки, починаючи з Авеля, приносили Богові тваринні жертви. Жертвоприношеннями вони показували, що усвідомлюють наявність гріха та потребу у викупі, і, крім того, доводили свою віру у звільнення, яке Бог обіцяв дати через своє «насіння» (Буття 3:15; 4:1—4; Левит 17:11; Євреїв 11:4). Єгові подобались такі жертви, і він схвалював цих поклонників. Однак тваринні жертви в найліпшому випадку були просто символічними. Оскільки тварини — створіння нижчі за людину, вони не могли покрити людських гріхів (Псалом 8:5—9). Тому в Біблії говориться: «Тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи» (Євреїв 10:1—4). Такі жертви служили прообразом справжньої викупної жертви, яка мала з’явитися в майбутньому.
«Відповідний викуп»
10. а) Кому мав повністю відповідати відкупитель і чому? б) Чому була потрібна жертва лише однієї людини?
10 Апостол Павло сказав: «В Адамі вмирають усі» (1 Коринтян 15:22). Отож, аби заплатити викуп, необхідна була смерть точно такої ж людини, як Адам,— когось досконалого (Римлян 5:14). Жодне інше створіння не могло вирівняти шальки на терезах справедливості. Лише досконала людина, що не підпадала під смертний вирок, винесений Адаму, могла дати «відповідний викуп» — викуп, котрий би повністю відповідав першому чоловікові (1 Тимофія 2:6, НС). Необов’язково було приносити в жертву незліченні мільйони людей — відповідно за кожного Адамового нащадка. Апостол Павло пояснив: «Через одного чоловіка [Адама] ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть» (Римлян 5:12). Оскільки «смерть... через [одну] людину», то Бог подбав, аби людство було викуплене теж «через [одну] Людину» (1 Коринтян 15:21). Як саме?
‘Відповідний викуп за всіх’.
11. а) Як відкупитель мав «смерть скуштувати за всіх»? б) Чому дія викупу не поширюється на Адама та Єву? (Дивіться примітку).
11 Єгова подбав про те, щоб одна досконала людина добровільно віддала в жертву своє життя. Як сказано в Римлян 6:23, «заплата за гріх — смерть». Жертвуючи своїм життям, відкупитель мав «смерть скуштувати за всіх». Іншими словами, він дав би заплату за гріх Адама (Євреїв 2:9; 2 Коринтян 5:21; 1 Петра 2:24). Це мало б надзвичайно важливі правові наслідки. Скасовуючи смертний вирок для слухняних нащадків Адама, викуп усунув би руйнівну силу гріха в самому його корені* (Римлян 5:16).
12. Покажіть на прикладі, як виплата одного боргу може йти на благо багатьом людям.
12 Розгляньмо приклад. Уявіть, що ви живете в містечку, де більшість мешканців працює на великій фабриці. Всі отримують високу зарплату і живуть спокійно та затишно. Одного дня цьому приходить кінець: робота на підприємстві зупиняється. Чому? Бо директор втягнувся в корупцію і довів фабрику до банкрутства. Раптово опинившись без роботи, ви й інші люди не маєте засобів до існування. Подружні партнери, діти, позикодавці страждають через корумпованість однієї людини. Чи існує якийсь вихід із цього становища? Так! У справу вирішив втрутитися заможний добродійник. Він знає, наскільки велика вартість фабрики, а також співчуває багатьом її робітникам та їхнім сім’ям. Тож цей чоловік подбав про те, щоб борг підприємства було сплачено і виробництво відновилося. Погашення того боргу поліпшує життя багатьом працівникам, їхнім родинам, а також кредиторам. Подібно й погашення Адамового боргу йде на благо незчисленним мільйонам людей.
Хто постачає викуп?
13, 14. а) Як Єгова постачив викуп за людство? б) Кому платиться викуп і чому необхідна саме така плата?
13 «Агнця... що на Себе гріх світу бере» міг постачити лише Єгова (Івана 1:29). Але Бог не послав просто якогось ангела, аби той урятував людство. Він послав Того, хто міг дати остаточну й вирішальну відповідь на звинувачення Сатани, висунуті щодо слуг Єгови. Бог пожертвував найдорожчим, віддавши свого єдинородного Сина, який був «його втіхою» (Приповістей 8:30, Хом.). Божий Син добровільно «полишив» свою небесну природу (Филип’ян 2:7, СМ). Єгова чудесним способом переніс життя та індивідуальність свого первородного небесного Сина в утробу єврейської дівчини Марії (Луки 1:27, 35). Як людина, він мав називатися Ісусом. З погляду закону, цього Сина можна назвати другим Адамом, оскільки між Ісусом і першим чоловіком була повна відповідність (1 Коринтян 15:45, 47). Тому Ісус міг віддати себе в жертву як викуп за грішне людство.
14 Кому мав бути заплачений викуп? Псалом 49:8 прямо говорить, що викуп платиться «Богові». Але хіба ж не сам Єгова подбав про цей викуп? Так, але це зовсім не означає, що викуп прирівнюється до беззмістовного, механічного обміну, коли хтось бере гроші з однієї кишені і перекладає до іншої. Слід усвідомити: викуп — це не обмін якихось матеріальних речей, а правова операція. Єгова, хоч і величезною ціною для себе, подбав про те, аби викуп було заплачено, і цим підтвердив, що непохитно тримається принципів своєї досконалої справедливості (Буття 22:7, 8, 11—13; Євреїв 11:17; Якова 1:17).
15. Чому Ісус мусив страждати й померти?
15 Навесні 33 року н. е. Ісус Христос з власної волі зніс важке випробування, яке привело до сплати викупу. Ісус дозволив, аби його арештували за фальшивими звинуваченнями, засудили як винного і прибили до стовпа страти. Чи й справді Ісус мусив так страждати? Безумовно, адже потрібно було вирішити спірне питання про вірність Божих слуг. Варто зазначити, що Бог не допустив, аби новонародженого Ісуса вбив Ірод (Матвія 2:13—18). Але в дорослому віці Божий Син вже міг вистояти найзапекліші нападки Сатани, повністю розуміючи суть спірних питань*. Ісус залишився «святим [«відданим», НС], непричетним злу, непорочним, відокремленим від грішників», попри жахливе ставлення до нього, і цим дав яскравий та остаточний доказ, що Єгова таки має слуг, які залишаються йому вірними під час випробувань (Євреїв 7:26, Дерк.). Тож зрозуміло, чому, помираючи, Божий Син переможно вигукнув: «Звершилось!» (Івана 19:30).
Завершує діло окуплення
16, 17. а) Як Ісус продовжив своє діло окуплення? б) Чому Ісус мусив з’явитись «перед Божим лицем за нас»?
16 Однак Ісус мусив довести до кінця своє діло окуплення. На третій день після Христової смерті Бог воскресив його з мертвих (Дії 3:15; 10:40). Цим визначним учинком Єгова не тільки винагородив свого Сина за вірне служіння, але й дав йому можливість як Божому Первосвященику завершити діло окуплення (Римлян 1:4;1 Коринтян 15:3—8). Апостол Павло пояснює: «Христос, Первосвященик... не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення. Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас» (Євреїв 9:11, 12, 24).
17 Христос не міг буквально принести свою кров на небо (1 Коринтян 15:50). Він приніс те, що ця кров символізувала,— правову цінність його досконалого людського життя, складеного в жертву. Тоді він офіційно представив перед Божим лицем цінність того життя як викуп за грішне людство. Чи Єгова прийняв таку жертву? Так, і це виявилось у день П’ятдесятниці 33 року н. е., коли в Єрусалимі було злито святий дух приблизно на 120 учнів (Дії 2:1—4). Хоча та подія дуже схвилювала всіх, вона була лише початком благ, які мали прийти завдяки викупу.
Блага, які приносить викуп
18, 19. а) Які дві групи осіб втішатимуться благами примирення, котре стало можливим завдяки крові Христа? б) Які блага, пов’язані з викупом, мають члени «великого натовпу» тепер і якими ще користуватимуться у майбутньому?
18 У Посланні до колосян Павло пояснює, що Богові було вгодно через Христа примирити з собою усе, встановивши мир завдяки крові, яку Ісус пролив на стовпі мук. Павло також говорить, що це примирення стосується осіб з двох окремих груп, тобто «небесного» і «земного» (Колосян 1:19, 20; Ефесян 1:10). У першу групу входять 144 000 християн, котрим дано надію служити небесними священиками і правити разом з Ісусом Христом як царі над землею (Об’явлення 5:9; 5:10, НС; 7:4;14:1—3). Через них упродовж тисячі років на слухняних людей поступово зливатимуться усі блага, пов’язані з викупом (1 Коринтян 15:24—26; Об’явлення 20:6; 21:3, 4).
19 «Земне» — це ті, хто сподівається на досконале життя в Раю на землі. ВОб’явлення 7:9—17 їх названо «великим натовпом», який переживе майбутнє «велике горе». Але вони не мусять чекати аж до того часу, аби втішатися благами викупу. Ці люди вже «випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця». Оскільки вони вірять у викуп, то навіть тепер насолоджуються духовними благами, які приносить цей сповнений любові дар. Їх визнано праведними і названо Божими друзями! (Якова 2:23). Завдяки Ісусовій жертві такі особи можуть ‘приступати з відвагою до престолу благодаті’ (Євреїв 4:14—16). Коли вони провиняються, то отримують справжнє прощення (Ефесян 1:7). Незважаючи на свою недосконалість, ті люди мають чисте сумління (Євреїв 9:9; 10:22; 1 Петра 3:21). Отже, примирення з Богом — це не якийсь довгожданий процес у майбутньому, а реалія сьогодення! (2 Коринтян 5:19, 20). Протягом Тисячоліття вони поступово будуть ‘визволені від неволі тління’ і зрештою користуватимуться «волею слави синів Божих» (Римлян 8:21).
20. Як роздуми про викуп впливають на вас особисто?
20 «Дяка... Богові через Ісуса Христа» за викуп! (Римлян 7:25, Хом.). Суть цього дару — проста, але настільки глибока, що сповнює нас благоговінням (Римлян 11:33). Коли ми з вдячністю роздумуємо про викуп, він торкається нашого серця і наближає нас до Бога правосуддя. Подібно до псалмоспівця, ми маємо всі підстави вихваляти Єгову як того, хто «любить справедливість і правду» (Псалом 33:5, Кул.).
Дія викупу не поширюється на Адама та Єву. У Мойсеєвому Законі містився принцип, що говорив, як слід поводитися з тим, хто скоїв навмисне вбивство: «Не візьмете окупу для душі убійника, що він повинен умерти [«заслуговує смерті», НС]» (Числа 35:31). Немає сумніву: Адам і Єва заслуговували смерті, бо добровільно й свідомо не послухалися Бога. Через такий непослух ця пара втратила перспективу жити вічно.
Щоб створити противагу гріхові Адама, Ісус мав померти не як досконала дитина, а як досконала доросла людина. Пам’ятаймо, що Адам згрішив добровільно, до кінця усвідомлюючи серйозність свого вчинку та його наслідків. Тож, аби Ісус міг стати «останнім Адамом» і покрити цей гріх, його рішення зберегти вірність Єгові мусило бути зрілим і ґрунтуватися на знанні всіх фактів (1 Коринтян 15:45, 47). Отже ціле вірне життя Ісуса, у тому числі його жертовна смерть, послужило «чином справедливости» (Римлян 5:18, Хом.; 5:19).
