Визначення. У Біблії словом «душа» перекладається єврейське
слово не́феш і грецьке психе́. З біблійного вживання цього слова
видно, що душа — це людина або тварина чи життя людини або тварини. Проте багато
людей розуміють під «душею» нематеріальну або духовну частину людської істоти,
яка переживає смерть фізичного тіла. Інші розуміють її як життєве начало. Але
останні два погляди не є біблійними вченнями.
Як Біблія допомагає нам зрозуміти, що таке душа?
Бут. 2:7: «Створив Господь Бог людину з
пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою
душею». (Зверніть увагу, тут не говориться, що людина отримала душу, а
сказано, що вона стала душею, живою особою). (Словом «душа» перекладено
єврейське не́феш, яке є частиною вжитого в оригіналі слова. Кул.,
Дул. і ЦСТ погоджуються з цим перекладом. В Хом. і Фр.
вжито слово «істота»).
1 Кор.
15:45: «Так і написано: «Перша людина Адам став душею живою», а останній
Адам — то дух оживляючий». (Отже, Християнські Грецькі Писання погоджуються з
Єврейськими Писаннями стосовно того, що таке душа). (Словом «душа» тут
перекладено грецьке психе́, яке стоїть у знахідному відмінку. В Хом.,
Кул., Дерк., Філ., Бач., Лев. і БК також вжито слово «душа». В
СМ написано «істота»).
1 Пет.
3:20: «За Ноєвих днів... мало, цебто вісім душ, спаслось від води». (Словом
«душі» тут перекладено грецьке психа́і, яке є множинною формою слова
психе́. В Хом., Кул., Дерк., Філ., Бач., Лев. і БК також
вжито слово «душі». В СМ сказано «восьмеро»).
Бут. 9:5: «Тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших [або «життя»;
єврейське — похідне від не́феш]». (Тут говориться, що душа має
кров).
Іс. Нав. 11:11: «Вони повбивали вістрям меча кожну особу
[«душу», НС; єврейське не́феш], що в ньому». (Згідно з цим, до
душі можна доторкнутися мечем, отже, ці душі не могли бути духами).
Де в Біблії говориться, що тварини є душами?
Бут. 1:20, 21, 24, 25: «Сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні
істоти, душу* живу...» І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що
її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її... І сказав
Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її». ...І вчинив Бог земну звірину
за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його». (*В
єврейському тексті тут вжито слово не́феш. В Кул., Дул. і
ЦСТ — «душа» або «душі». У декотрих перекладах сказано «створіння»
або «істоти»).
Лев. 24:17, 18: «Кожен, хто заб’є людину
[«душу человєчу», ЦСТ; єврейське не́феш],— буде конче забитий. А
хто заб’є яку скотину [«душу* свійської тварини», НС; *єврейське
не́феш], той відшкодує її,— життя за життя [«душу вмісто души»,
ЦСТ]». (Зверніть увагу, що те саме єврейське слово, відповідник слова
«душа», застосовано і до людей, і до тварин).
Об’яв.
16:3 (Хом.): «Стала кров, як — мертвого, і всяка душа* жива вмерла,
що в морі». (Отже, Християнські Грецькі Писання також показують, що тварини є
душами). (*У грецькому тексті тут вжито слово психе́. В Кул.,
Турк. і ЦСТ його перекладено як «душа». Декотрі перекладачі вживають
слово «істота» або передають цілий вираз як «все живе»).
Чи інші дослідники, які не є Свідками Єгови, визнають, що
Біблія саме так визначає душу?
«У С[тарому] З[авіті] немає дихотомії [поділу] на тіло й душу.
Ізраїльтянин конкретно дивився на речі, сприймав їх у цілості, тож він вважав,
що люди — це особи, а не щось складене. Термін непеш [не́феш], хоч
його перекладають словом душа, ніколи не означає душу, що існує окремо від тіла
або особи... Термін [психе́] у Н[овому] З[авіті] є відповідником слова
непеш. Він може означати життєве начало, саме життя або живу істоту»
(«Нова католицька енциклопедія» [«New Catholic Encyclopedia»], 1967, т. XIII,
с. 449, 450).
«Мойсей вживав єврейський відповідник слова «душа» (нефеш,
те, що дихає)... який вказує на «живу істоту» й однаково стосується істот, які
не належать до людського роду... У Новому Завіті слово психе («душа»)
вживається в таких же значеннях, як і нефеш» («Нова британська
енциклопедія» [«The New Encyclopædia Britannica»], 1976, Макропедія, т. 15,
с. 152).
«Визнання, що існування душі продовжується після зруйнування тіла, є
швидше результатом філософських чи богословських міркувань, ніж простої віри, і
в давніх книгах Св. Письма немає прямої згадки про безсмертя душі» («Еврейская
энциклопедия», Москва, 1991, т. 4, с. 29).
Чи людська душа може
померти?
Єзек. 18:4: «Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова —
Мої вони! Душа*, що грішить,— вона помре». (*В єврейському тексті — не́феш.
Кул. і ЦСТ перекладають його як «душа». В декотрих перекладах сказано
«людина» або «той»).
Матв.
10:28: «Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі [або «життя»] вбити не
може; але бійтеся більше того, хто може й душу*, і тіло вам занапастити в
геєнні». (*У грецькому тексті тут вжито психе́ у знахідному відмінку.
Хом., Кул., Дерк., Філ., Бач., Лев., СМ і ЦСТ — усі
перекладають його як «душа»).
Дії
3:23: «І станеться, що кожна душа [грецьке психе́], яка не
послухала б того Пророка, знищена буде з народу».
Чи людські душі (люди) можуть жити вічно?
Чи душа — це те саме, що дух?
Еккл. 12:7: «І вернеться порох у землю, як був, а дух [або життєва
сила; єврейське ру́ах] вернеться знову до Бога, що дав був його!»
(Зверніть увагу, що «дух» — по-єврейськи ру́ах, а «душа» є перекладом
слова не́феш. Цей вірш не означає, що в момент смерті дух переміщається
до місця Божої присутності; швидше це значить, що будь-які перспективи людини
жити знову є тепер у Божих руках. Слово «вертатись» вживається у подібному
значенні, коли покупець не вносить належного платежу за придбане майно і
говорять, що воно «вертається» до свого власника). (Хом., Кул., Дул. і
ЦСТ перекладають ру́ах словом «дух». В Моск. сказано
«подих»).
Еккл. 3:19: «Доля для людських синів і доля звірини — однакова доля
для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих [«дух»,
Хом.; єврейське ру́ах]». (Отже, видно, що і люди, і тварини мають
той самий ру́ах, або дух. Вірші 20, 21 коментуються на сторінках 106,
107).
Євр.
4:12: «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного,— проходить воно
аж до поділу душі [грецьке психе́с] й духа [грецьке пне́уматос],
суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця». (Зверніть увагу,
що грецьке слово, перекладене як «дух», не є тим самим словом, що перекладається
як «душа»).
Чи свідоме життя людини продовжується після того, як дух
залишає тіло?
Пс. 146:4: «Вийде дух [єврейське — похідне від ру́ах] його —
і він до своєї землі повертається,— того дня його задуми гинуть!» (Хом.,
Кул., Дерк. і Бач. [145:4] тут перекладають ру́ах як «дух». У
декотрих перекладах вжито «подих»). (Також Псалом 104:29).
Звідки походить вчення загальновизнаного християнства про
нематеріальну, безсмертну душу?
«Християнське уявлення про духовну душу, створену Богом і вселену в
тіло у період зачаття, щоб зробити людину єдиним живим цілим,— це плід довгого
розвитку у християнській філософії. Ця філософська концепція остаточно
сформувалася тільки тоді, коли з Орігеном [помер бл. 254 року н. е.] на Сході та
св. Августином [помер 430 року н. е.] на Заході затвердився погляд про душу як
духовну сутність... Його [Августинова] доктрина... завдячує багато чим (у тому
числі деякими недоліками) неоплатонізму» («Нова католицька енциклопедія», 1967,
т. XIII, с. 452, 454).
«Поняття про безсмертя — це плід грецької думки, тоді як надія на
воскресіння належить до єврейської думки... Після завоювань Александра юдаїзм
мало-помалу перейняв грецькі переконання» («Енциклопедичний словник Біблії»
[«Dictionnaire Encyclopédique de la Bible»] за редакцією Александра Вестфаля,
Валанс, Франція, 1935, т. 2, с. 557).
«Безсмертя душі — це грецьке поняття, сформоване стародавніми
містичними культами і розвинуте філософом Платоном» («Пресвітеріанське життя»
[«Presbyterian Life»], 1 травня 1970 року, с. 35).
«Як нам вважати: смерть є щось певне?
(...) Очевидно, це не що інше, як розлука душі й тіла? Смерть, отже, полягає в
тому, що тіло, розлучене з душею, існує саме собою, а душа, відділена від тіла,—
також сама собою? Чи, може, смерть щось інше, а не те, що я сказав?» — «Ні, саме
те». (...) «А душа смерті не улягає?» — «Ні».— «Виходить, душа безсмертна?» —
«Безсмертна». (Платон, «Федон», ч. 64, 105; цит. за: Платон, «Діалоги», Київ,
1995, с. 240, 282).
«Проблема безсмертя, як ми побачили, привертала серйозну увагу
вавилонських теологів... Ані народ, ані провідні релігійні мислителі ніколи не
припускали можливості цілковитого знищення того, що колись почало існувати.
Смерть вважалась переходом до іншого життя» (М. Ястров молодший, «Релігія
Вавилонії та Ассирії» [«The Religion of Babylonia and Assyria»], Бостон, 1898,
с. 556).
|
