«Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах». Загальна декларація прав людини.
КОЛИ ви наступного разу цукруватимете каву, подумайте про Прейво, чоловіка з Гаїті. Йому пообіцяли добру роботу в іншій країні Карибського басейну, але замість того продали за вісім доларів плантатору.
Прейво спіткала така ж доля, як і тисячі його поневолених співвітчизників, котрих змусили за мізерні гроші або й взагалі безплатно збирати протягом шести-семи місяців урожай цукрової тростини. Цих уярмлених людей тримають у переповнених, брудних приміщеннях. У них відразу ж відбирають їхні речі, а натомість вручають мачете. Аби отримати їжу, вони мусять працювати. Якщо ж пробують втекти, їх жорстоко б’ють.
А ось історія Лін-Лін, дівчинки з Південно-Східної Азії. Їй було 13, коли в неї померла мати. Агентство з працевлаштування купило Лін-Лін у її батька за 480 доларів і пообіцяло добру роботу. За домовленістю, гроші, заплачені за неї, мали «вираховуватися з її майбутньої зарплати», а це гарантувало б її повну й вічну залежність від нового господаря. Однак Лін-Лін не отримала пристойної роботи, а потрапила в публічний дім, де клієнти платять господарю 4 долари за годину, проведену з нею. Дівчина стала по суті в’язнем. Вона не може піти звідти, поки не віддасть боргу. Сюди входять гроші, які заплатив за неї власник, і проценти від них, а також кошти на її утримання. Якщо Лін-Лін відмовиться робити те, чого вимагає господар, з нею суворо розправляться. А за спробу втекти її можуть навіть вбити.
Більшість людей думає, що рабство давно зникло. Справді, завдяки численним конвенціям, деклараціям та актам зрештою було офіційно оголошено про знищення рабства в більшості країн. До нього скрізь виявляють відразу й огиду. Закони різних держав забороняють рабство, і факт його скасування закарбовано на сторінках міжнародних документів, найвизначніший з яких — вищецитована 4 стаття Загальної декларація прав людини, що була прийнята 1948 року.
Проте рабство все ще існує й навіть процвітає, хоча для багатьох це добре прихована таємниця. Мільйони людей: чоловіків, жінок та дітей — від Пномпеня до Парижа, від Мумбая до Бразиліа змушені жити й працювати як раби або в рабських умовах. А згідно з Міжнародним товариством боротьби проти рабства — найдавнішою у світі інституцією, яка веде спостереження за примусовою працею й має осередок у Лондоні,— кількість поневолених людей сягає сотень мільйонів. Можливо, сьогодні у світі більше рабів, ніж будь-коли в історії людства!
Безумовно, кайдани, батоги та аукціони — незмінні атрибути рабства — давно відійшли в минуле. Сучасне рабство має різні форми, найвідоміші з них: примусова праця, примусове одруження, боргове рабство, дитяча праця, а також проституція. Раби можуть бути наложницями або погоничами верблюдів, працювати на плантаціях цукрової тростини, ткати килими або будувати дороги. Звичайно, переважну більшість не продають на публічних аукціонах, але насправді живеться їм не набагато ліпше, ніж їхнім попередникам. Деколи життя у них навіть ще трагічніше.
Хто потрапляє в неволю? Як вони стають рабами? Що робиться, аби допомогти таким людям? Чи можна сподіватися, що рабство в недалекому майбутньому буде повністю знищене?
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 4]
На це питання після багатьох років досліджень не може дати вичерпної відповіді навіть Організація Об’єднаних Націй. Одне з визначень рабства було сформульовано 1926 року в конвенції проти рабства. Воно звучить так: «Рабство — це статус або стан особи, до якої застосовують поводження, що частково або повністю випливає з права на власність». Однак цей термін можна пояснювати по-різному. За словами журналістки Барбари Кроссетт, «рабами можна назвати робітників, що за низьку платню працюють за кордоном на фабриках з виготовлення вбрання та спортивного одягу та в американських містах на підприємствах з багатогодинною виснажливою працею. Ярлик «рабство» використовується також, щоб засудити індустрію сексу та працю в’язнів».
Майкл Доттрідж, керівник Міжнародного товариства боротьби проти рабства, вважає, що, «оскільки рабство, здається, набирає нових форм — або одним цим словом окреслюється більше різних умов,— то існує небезпека, що значення його стане нечітким або взагалі незрозумілим». Він думає, що «показниками рабства є елементи власності або контролю над життям інших людей». Сюди також входить примус та обмеження пересування, коли «хтось не може залишити роботодавця або перейти до іншого».
У газеті «Нью-Йорк таймс» А. М. Розенталь зазначив: «Життя рабів справді рабське: непосильна праця, ґвалтування, голод, катування й повна деградація». Він додав: «Раба можна купити за 50 доларів, тому [власників] не турбує, скільки він проживе, перш ніж його тіло викинуть в якусь річку».
|
