ІСУС часто навчав, якою має бути молитва. У той час юдейські релігійні провідники мали звичку молитись «на розі головних вулиць». Чому? «Щоб їх бачили люди» і захоплювалися їхньою побожністю. Деякі євреї виголошували довгі молитви, повторюючи одне й те ж, бо думали, що «будуть вислухані за своє багатослів’я» (Матвія 6:5—8). Але Ісус пояснив, що Бог не слухає таких молитов. З його слів щирі люди могли зрозуміти, чого треба уникати в молитві до Бога, а також якими мають бути молитви.

Ісус наголосив, що в молитвах ми повинні просити, аби освячувалось Боже ім’я, прийшло Його Царство та здійснилась Його воля. Ісус теж учив, що правильно прохати Бога про допомогу в наших щоденних справах (Матвія 6:9—13; Луки 11:2—4). Використовуючи приклади, Ісус показав, що потрібно виявляти наполегливість, віру й смирення, аби Бог вислуховував молитви (Луки 11:5—13; 18:1—14). Ісус і словами, і власним прикладом навчав, як потрібно молитись (Матвія 14:23; Марка 1:35).

Завдяки такому навчанню молитви Ісусових учнів ставали змістовнішими. А втім, найважливіший урок щодо молитви Ісус дав учням незадовго перед своєю смертю.

Останнього вечора перед стратою Ісус присвятив багато часу, щоб підбадьорити своїх вірних апостолів і навчити їх чогось нового. Він сказав: «Я — дорога, і правда, і життя. Ніхто не приходить до Батька, якщо не через мене». Потім Ісус пообіцяв: «Все, що тільки попросите в моє ім’я, я зроблю, аби Батько був прославлений через Сина. Коли попросите щось в моє ім’я, я зроблю це». Під кінець він промовив: «До цього часу ви нічого не просили в моє ім’я. Тож просіть — і отримаєте, й відчуєте радість сповна» (Івана 14:6, 13, 14; 16:24).

Які ж важливі слова! В одному біблійному довіднику сказано, що «це було щось зовсім новим». Проте Ісус не мав на увазі, що потрібно молитися до нього, а не до Бога. Натомість він пояснив, через кого слід звертатись до Єгови.

Бог завжди вислуховував молитви своїх вірних служителів (1 Самуїла 1:9—19; Псалом 65:3). Коли Єгова уклав угоду з ізраїльтянами, всі, хто прагнув молитися до Бога, мусили визнавати, що Ізраїль є вибраний Богом народ. А від часу Соломона треба було визнавати, що храм — це вибране Богом місце для жертвоприношень (Повторення Закону 9:29; 2 Хронік 6:32, 33). Щоправда, такий розпорядок мав існувати лише деякий час. Апостол Павло писав, що даний Ізраїлеві закон та жертвоприношення в храмі були «лише тінню прийдешніх благ, а не самими благами» (Євреїв 10:1, 2). І ця «тінь» мала стати дійсністю (Колосян 2:17). Після 33 року н. е. вже не потрібно було дотримуватися Мойсеєвого Закону. Щоб мати схвалення Єгови, треба було виявляти послух Ісусу Христу, до приходу якого вів Закон (Івана 15:14—16; Галатів 3:24, 25).

Ісус Христос заклав ліпшу основу для добрих стосунків з Богом. Він показав, що є посередником, через якого Бог вислуховує наші молитви і відповідає на них. Як Ісус став посередником?

Оскільки всі ми народжені в гріху, то жодними вчинками чи жертвами не можемо очиститись від гріха або заслужити прихильності святого Бога Єгови (Римлян 3:20, 24;Євреїв 1:3, 4). Ісус, віддавши своє досконале життя, відкупив людей, які хочуть примиритися з Богом (Римлян 5:12, 18, 19). Тож усі, хто прагне очиститись від гріхів, можуть здобути чисте становище перед Єговою та зі «свободою мови» звертатись до Нього. Але для цього вони мають виявляти віру у викупну жертву і молитися в ім’я Ісуса (Ефесян 3:11, 12).

Коли ми молимося в ім’я Ісуса, то виявляємо віру в те, що він відіграє дуже важливу роль у сповненні Божого наміру. По-перше, він є «Агнець Божий», жертва якого уможливлює прощення гріхів. По-друге, Ісуса воскресив Єгова і він став «первосвященником», через якого людство отримує благословення, пов’язані з викупом. І по-третє, Ісус — це єдина «дорога», якою можна в молитві приступати до Єгови (Івана 1:29; 14:6; Євреїв 4:14, 15).

Якщо ми молимось в ім’я Ісуса, то цим вшановуємо його. Така шана є доречною, адже воля Єгови полягає в тому, щоб перед «Ісусовим ім’ям схилилось кожне коліно... та щоб кожен язик відкрито визнав: Ісус Христос — то Господь на славу Бога, Батька» (Филип’ян 2:10, 11). Але найважливіше те, що, молячись в ім’я Ісуса, ми прославляємо Єгову, який віддав за нас свого Сина (Івана 3:16).

У Біблії Ісуса названо різними іменами, які допомагають нам зрозуміти, наскільки важливе становище займає Ісус. Ці імена також вказують на численні благословення, які отримають люди завдяки тому, що Ісус зробив, що робить сьогодні і що зробить у майбутньому. (Дивіться додаткову інформацію «Важлива роль Ісуса»). Справді, Божому Синові дане «ім’я вище від будь-якого іншого імені», бо йому доручена вся влада на небі й на землі* (Филип’ян 2:9; Матвія 28:18).

Якщо ми хочемо, аби Єгова вислуховував наші молитви, потрібно молитися в ім’я Ісуса (Івана 14:13, 14). Однак варто уникати бездумного вживання фрази «в ім’я Ісуса». Чому?

Розгляньмо приклад. Ви отримали від бізнесмена лист, в кінці якого стоїть фраза «щиро Ваш». Ця фраза не обов’язково свідчить про його щирі почуття до вас. Він написав її, лише дотримуючись стилю ділового листування. Так само й нам треба уважати, щоб вживання вислову «в ім’я Ісуса» не стало простою формальністю, немов той підпис у кінці ділового листа. Хоча Біблія заохочує нас «безперестанку молитися», важливо робити це «цілим серцем», а не механічно (1 Фессалонікійців 5:17; Псалом 119:145).

Щоб належно вживати вислів «в ім’я Ісуса», треба роздумувати про чудові риси Ісуса Христа і згадувати, що він уже зробив та що зробить у майбутньому. Теж можна в молитві дякувати Єгові за те, що Він послуговується своїм Сином для виконання величних намірів. Завдяки цьому ми переконаємось у правдивості Ісусових слів: «Що тільки попросите в Батька, він дасть вам у моє ім’я» (Івана 16:23).