Чому слід бути поміркованими у своїх сподіваннях?
СПОВНЕНІ надії та здійснені прагнення приносять відчуття задоволення. Але слід визнати, що багато наших мрій та сподівань не збуваються так, як нам би того хотілося. Через неодноразове розчарування ми можемо обурюватись на себе самих і навіть на інших. Мудрий чоловік влучно зауважив: «Задовга надія — недуга для серця» (Приповістей 13:12).
Які чинники доводять до розчарування? Як можна навчитися поміркованості у своїх сподіваннях? І яка з цього користь?
Сподівання і розчарування
Через швидкий темп життя здається, що чим більше ми стараємося встигати за часом, тим сильніше ми відстаємо від нього. Від нас невблаганно вимагається щораз більше часу та енергії, і коли ми не встигаємо зробити те, що запланували, то починаємо себе звинувачувати. Ми навіть можемо відчувати, що підводимо інших. Сінтія, дружина і мати, котра знає, як важко виховувати дітей, каже: «Відчуття, що я непослідовна у вихованні дітей і що я їх недостатньо виховую, наповнює мене обуренням». Дівчина підліткового віку на ім’я Стефані каже про своє навчання: «Мені не вистачає часу на все, що я хочу зробити, і це дратує мене».
Зависокі сподівання швидко переростають у схильність до максималізму, а це може довести до відчаю. Молодий одружений чоловік на ім’я Бен каже: «Коли я аналізую свої дії, думки та почуття, то завжди незадоволений собою. Я постійно сподіваюся досконалості, і це доводить до роздратування, відчаю і розчарування». Ґейл, заміжня християнка, каже: «Максималізм у мисленні не допускає можливості невдачі. Ми хочемо бути суперматерями і супердружинами. Наша діяльність мусить бути продуктивною, щоб ми почувалися щасливими, тому марні зусилля дратують нас».
Однак ще одним чинником розчарування є погане здоров’я і старість. Зниження рухливості й енергійності збільшує наші обмеження і поглиблює розчарування. «Я злилася на себе за те, що не могла робити справ, які до хвороби були для мене такими простими і звичайними»,— визнає Елізабет.
Вищенаведені висловлювання показують, що́ може викликати почуття розчарування. Якщо дати волю цьому почуттю, то з часом почнемо думати, що нас ніхто не цінує. Що ж практично можна робити, аби справитися з розчаруванням і стати поміркованими у своїх сподіваннях.
Як стати поміркованими у своїх сподіваннях
По-перше, пам’ятайте, що Єгова поміркований і чуйний. Псалом 103:14 нагадує нам: «Знає Він створення наше, пам’ятає, що ми — порох». Знаючи наші можливості й обмеження, Єгова сподівається від нас лише того, що ми в стані зробити. Але одного він таки очікує від нас: «З [своїм] Богом ходити сумирно» (Михея 6:8).
Єгова також настійно радить звертатися до нього в молитві (Римлян 12:12; 1 Солунян 5:17). Але як це може нам допомогти? Молитва стабілізує і врівноважує наше мислення. Палка́ молитва засвідчує, що ми потребуємо допомоги, і є ознакою скромності й смирення. Єгова готовий відповідати на наші молитви, даючи нам свій святий дух, до плодів якого належать любов, доброзичливість, доброта і самовладання (Луки 11:13; Галатів 5:22, 23, НС). Молитва також полегшує почуття тривоги і розчарування. Елізабет каже, що через молитву «отримуєш потіху, якої не отримаєш з жодного іншого джерела». Кевін поділяє її думку: «Я молюся про спокійне серце і чистий розум, щоб справитися з проблемою. Єгова ніколи не підводить мене». Апостол Павло розумів цінність молитви. Тому він радив: «В усьому нехай виявляються Богові ваші бажання... І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Филип’ян 4:6, 7). Спілкування з Єговою справді допомагає ставати поміркованими у сподіваннях від себе самих та від інших.
Але деколи ми потребуємо негайного підбадьорення. Слово, сказане вчасно,— дуже добре. Довірлива розмова з надійним і зрілим другом може допомогти нам по-новому подивитися на ситуацію, яка є причиною розчарування чи тривоги (Приповістей 15:23; 17:17; 27:9). Молоді люди, які борються з розчаруванням, з’ясовують, що підтримка з боку батьків допомагає їм знайти рівновагу. Канді каже з вдячністю: «Завдяки сердечному керівництву батьків я стала поміркованішою і врівноваженішою, а також більш приємною для інших». Дуже вчасним є нагадування з Приповістей 1:8, 9: «Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї,— вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикраса на шию твою».
Наслідки максималізму в мисленні добре підсумовує одне стародавнє прислів’я: «Сподіватися, що життя буде пристосоване до наших вимог, означає накликати на себе розчарування». Щоб цього уникнути, потрібно змінити спосіб мислення. Смирення й скромність — реалістична оцінка своїх обмежень — обов’язково допоможуть нам стати врівноваженими і поміркованими у своїх сподіваннях. У Римлян 12:3 дається слушна пересторога «не думати про себе більш, ніж належить думати». Крім того, слова з Филип’ян 2:3 заохочують нас покірно вважати один одного за більшого від себе.
Елізабет, згадана раніше, була нетерпляча до себе через хворобу. З часом вона зрозуміла, як Єгова дивиться на ситуацію, і їй принесло втіху усвідомлення того, що він не забуває нашого служіння. Чоловіка на ім’я Колін прикувала до ліжка важка хвороба. Спершу йому видавалося, що його служіння майже нічого не варте у порівнянні з тим, що він робив при доброму здоров’ї. Але роздумуючи над такими віршами, як 2 Коринтян 8:12, він зміг позбутися тих почуттів. Цей вірш каже: «Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має». Колін каже: «Хоча я зараз маю набагато менше, я все ще можу давати, а саме це приємне Єгові». В Євреїв 6:10 нам нагадується: «Не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви».
Як же можна визначити, чи наші сподівання помірковані? Запитайте себе: «Чи мої сподівання узгоджуються з Божими?» В Галатів 6:4 говориться: «Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому [«не порівнюючи себе ні з ким», СМ]!» Пам’ятайте Ісусові слова: «Ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий». Як християни, ми справді маємо нести ярмо, але воно «любе» й ‘легке’, а Ісус обіцяв, що воно буде приємним, якщо ми будемо нести його правильно (Матвія 11:28—30).
Поміркованість у сподіваннях приносить нагороду
Якщо ми прислухаємось до порад з Божого Слова і застосовуємо їх, працюючи над поміркованістю у своїх сподіваннях, то відразу отримуємо тривалу нагороду. По-перше, це благотворно впливає на наш фізичний стан. Дівчина на ім’я Дженіфер, яка скористала з Божих нагадувань, визнає: «Я маю більше енергії та запалу до життя». Приповістей 4:21, 22 слушно спонукує нас очима й серцем звертати увагу на слова Єгови, «бо життя вони тим, хто їх знайде, а для тіла усього його лікування».
Ще одна нагорода — це розумова й емоційна рівновага. «Коли я відкриваю свій розум і серце до Божого Слова, то завжди стаю щасливішою людиною»,— каже Тереза. Це правда, що ми зазнає́мо у житті розчарувань. Однак нам буде легше їх переносити. «Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас»,— заохочує Біблія в Якова 4:8. До того ж Єгова обіцяє підтримувати нас, щоб ми справлялися з життєвими труднощами, а також поблагословити нас миром (Псалом 29:11).
Помірковані сподівання допомагають нам зберігати духовну рівновагу. Це також благословення. Ми можемо зосереджуватися на важливіших справах життя (Филип’ян 1:10). Тоді наші цілі стають реалістичними і досяжними, а це приносить більше радості й задоволення. Ми будемо більш схильними довіритись Єгові, знаючи, що він покерує справами якнайліпше. «Покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив»,— каже Петро (1 Петра 5:6). Чи може бути щось ціннішого, ніж пошана від Єгови?
Поміркованість у сподіваннях допоможе нам справлятися з відчаєм і розчаруванням.
|
