Духовний сайт!

Чому можна довіряти канонічним Євангеліям

«Вони ви́кликали сенсацію. Вони надихнули режисерів на створення касових фільмів... лягли в основу сюжетів книжок, які стали бестселерами... Їх приймають навіть християнські секти. Вони дали поштовх новим релігійним течіям і теоріям змови» (ЖУРНАЛ «СУПЕР ІНТЕРЕССАНТЕ», БРАЗИЛІЯ).

НАВКОЛО чого виник такий ажіотаж? У журналі йдеться про масове зацікавлення, викликане неканонічними Євангеліями, посланнями і апокаліпсисами. Їх знайшли ще в середині XX століття в Наґ-Хаммаді та інших місцях у Єгипті. Ці джерела називають гностичними або апокрифічними писаннями*.

У наш час, коли більшість людей скептично ставиться до Біблії і традиційних релігій, дедалі популярнішими стають гностичні та апокрифічні писання. Вони сильно впливають на думку людей про вчення Ісуса Христа і про християнство в цілому. В одному журналі зазначалося, що «Євангеліє від Фоми й інші апокрифи знаходять відгук серед тих, хто має потребу в духовному, але розчарувався в релігії. Ця категорія людей постійно зростає». Деякі підрахунки показують, що лише в Бразилії «існує принаймні 30 релігійних груп, які беруть апокрифи за основу своїх вчень».

Після того як було знайдено ці рукописи, великої популярності набула теорія про змову католицької церкви. Згідно з цією теорією, в IV столітті духівництво замислило приховати правду про Ісуса, заборонивши поширення деяких оповідей про його життя з апокрифічних книг і змінивши текст чотирьох біблійних Євангелій. Професор релігієзнавства Елейн Пейджелз сказала: «Ми починаємо розуміти: те, що називається християнством і що вважається християнською традицією, ґрунтується на вибраних джерелах, які становлять лише незначну частину з десятків інших».

Подібно до Пейджелз, багато вчених твердять, що основою християнської віри є не тільки Біблія, а й інші джерела, як-от апокрифи. Наприклад, у програмі Бі-Бі-Сі «Таємниці Біблії» обговорювалась тема «Ким насправді була Марія Магдалина». Там зазначалося, що апокрифічні книжки описують Марію Магдалину як «наставника і духовного провідника учнів. Вона була не просто послідовницею Христа, але й апостолом над апостолами». У статті, надрукованій в бразильській газеті «Естаду де Сан-Паулу», Хуан Аріас написав: «Усе вказує на те, що засноване Ісусом християнство мало ознаки фемінізму, адже перші домашні церкви були в помешканнях жінок, де ті служили священиками і єпископами».

Чимало людей вважає, що в апокрифах міститься важливіша інформація, ніж в Біблії. Та чи можуть апокрифи бути надійною основою для християнської віри? Якщо вони суперечать біблійним вченням, то якому джерелу довіряти: апокрифам чи Біблії? Чи справді в IV столітті католицька церква, намагаючись приховати правду про Ісуса, Марію Магдалину та інших, склала змову і заборонила апокрифічні книги та змінила текст чотирьох Євангелій? Щоб відповісти на ці запитання, звернімось до одного з них — Євангелія Івана.

На початку XX століття в Єгипті знайшли цінний рукопис, відомий нині як папірус Райленда 457 (P⁵²). Він містить уривок з Євангелія Івана, розділ 18, вірші 31—33, 37, 38. Рукопис зберігається в бібліотеці ім. Джона Райленда (Манчестер, Великобританія). Цей документ найдавніший з усіх наявних рукописів Християнських Грецьких Писань. На думку багатьох вчених, він був написаний приблизно 125 року н. е. — лише чверть століття після смерті апостола Івана. Вражає те, що текст уривка майже повністю узгоджується з пізнішими манускриптами. Оскільки на той час копія Євангелія Івана вже була в Єгипті, можна зробити висновок, що цю книгу написав сам Іван у I столітті, як і каже Біблія. Отже, Євангеліє Івана є свідченням очевидця.

Якщо говорити про апокрифи, то найстаріші з них датуються II століттям. А це означає, що вони були створені через сто, а то й більше років після описаних там подій. Деякі фахівці твердять, що апокрифічні книги ґрунтуються на давніших усних і письмових джерелах, але вчені не мають на це доказів. Подумайте: що є більш переконливим — свідчення очевидців чи слова людей, які жили на сто років пізніше описаних ними подій?*

А як бути з припущенням, ніби до біблійних Євангелій внесли зміни, щоб приховати деякі факти з Ісусового життя? Чи є, наприклад, якісь докази того, що в IV столітті було змінено Євангеліє Івана? Аби з’ясувати це, варто взяти до уваги те, що в основі Біблії, якою ми користуємось, лежить Ватиканський манускрипт 1209, створений в IV столітті. Якщо в IV столітті у біблійний текст були внесені зміни, то це відобразилося б і в Ватиканському манускрипті. У період з 175 до 225 року н. е. був створений ще один рукопис, відомий сьогодні як папірус Бодмера 14, 15 (P⁷⁵). Він містить більшу частину Євангелій Луки та Івана. Фахівці кажуть, що тексти папірусу Бодмера і Ватиканського манускрипту майже однакові. Отже, біблійні Євангелія не зазнали значних змін, і доказом цього служить Ватиканський манускрипт 1209.

Як видно, немає жодних доказів, що в IV столітті текст Євангелія Івана чи інших Євангелій було змінено. Дослідивши біблійні рукописи, знайдені в поселенні Оксиринх (Єгипет), професор Кембриджського університету Пітер Хед написав: «Загалом ці рукописи підтверджують достовірність важливих маюскульних текстів*, що лягли в основу сучасних видань грецьких манускриптів. Вони не відкрили нічого нового про перші рукописи НЗ [Нового Завіту]».

Принаймні до середини II століття усі християни визнавали чотири канонічні Євангелія — Матвія, Марка, Луки та Івана. Скажімо, відома праця Татіана «Діатессарон» (в перекладі з грецької означає «за чотирма»), яку він уклав в період від 160 до 175 року н. е., основана лише на чотирьох канонічних Євангеліях. До неї не увійшло жодних гностичних Євангелій. (Дивіться супровідну інформацію «Татіан стає на захист Євангелій»). У другій половині II століття Іриней зробив цікаве зауваження. Він вважав, що Євангелій має бути чотири, так само як існує чотири сторони світу і чотири вітри. Можливо, таке порівняння необґрунтоване, а втім, воно показує, що в той час існувало тільки чотири Євангелія.

Про що свідчать усі ці факти? Вони доводять, що з II століття Християнські Грецькі Писання, у тому числі чотири Євангелія, практично не змінились. Немає вагомої підстави вважати, що в IV столітті церква змовилась змінити або приховати якусь частину натхнених Богом Писань. Навпаки, як каже біблеїст Брюс Метцгер, «в кінці II століття дуже різні та розкидані на великій території християнські збори — по цілому Середземномор’ї, а також від Британії аж до Месопотамії — майже одностайно визнали більшу частину Нового Завіту».

Апостоли Павло і Петро ревно відстоювали правду з Божого Слова. Вони настійно перестерігали своїх одновірців, аби ті не приймали нічого, окрім того, чого були навчені. Павло, наприклад, писав Тимофію: «Бережи довірене тобі, відвертайся від пустих балачок, які опоганюють святе, а також від суперечностей так званого "знання”. Бо декотрі, вихваляючись таким знанням, відійшли від віри». А Петро наголосив: «Ми розповідали вам про силу й присутність нашого Господа Ісуса Христа не на основі хитросплетених байок, а на основі того, що ми побачили на власні очі, ставши очевидцями його величі» (1 Тимофія 6:20, 21; 2 Петра 1:16).

За багато століть до цього пророк Ісая під Божим натхненням написав: «Трава засихає, а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме» (Ісаї 40:8). Можна бути впевненими: Той, хто надихнув людей написати Святе Письмо, також подбав про те, аби зберегти його протягом віків, «щоб усілякі люди спаслися і набули точного знання правди» (1 Тимофія 2:4).

Папірус Райленда 457 (P⁵²), фрагмент копії Євангелія Івана, був створений лише кілька десятиліть після написання оригіналу

Татіан стає на захист Євангелій

  Ще на зорі християнства критики заявляли, що Євангеліям не можна довіряти, адже вони суперечать одне одному. На захист цих біблійних книг виступив сирійський письменник Татіан (близько 110—180 роки н. е.). Він стверджував, що будь-які суперечності чотирьох Євангелій розвіються, якщо їх гармонійно поєднати в одну розповідь.

  Татіан взявся за створення такої гармонії. Якою мовою він писав — грецькою чи сирійською, невідомо. Хоч би як там було, приблизно 170 року н. е. Татіан завершив працю під назвою «Діатессарон», що в перекладі з грецької означає «за чотирма». Цей твір не був натхнений Богом, проте він дуже важливий. Чому?

  У XIX столітті критики почали поширювати думку, що Євангелія були написані не раніше середини II століття і тому не мають жодної історичної цінності. А втім, знайдені рукописи «Діатессарону» доводять, що до середини II століття існувало всього чотири Євангелія, які вже були добре відомі.

  Про рукописи «Діатессарону», а також коментарі до нього арабською, вірменською, грецькою та латинською мовами біблеїст сер Фредерік Кеньйон написав: «Ці знахідки зрештою допомогли зрозуміти, яким був зміст "Діатессарону”, і довели, що до 170 року н. е. з усіх розповідей про життя нашого Спасителя єдиними достовірними були чотири канонічні Євангелія».

[Ілюстрації]

Татіан

«Діатессарон» арабською

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

«бл.» означає «близько» або «приблизно»

33 рік н. е.

помер Ісус

бл. 41

написано Євангеліє Матвія

бл. 58

написано Євангеліє Луки

бл. 65

написано Євангеліє Марка

бл. 98

написано Євангеліє Івана

125

створено папірус Райленда 457 (P⁵²)

бл. 140

з’явились апокрифи

бл. 175

створено папірус Бодмера 14, 15 (P⁷⁵)

(IV століття)

Ватиканський манускрипт 1209

Ватиканський манускрипт 1209

Ватиканський манускрипт 1209, який було створено у IV столітті, свідчить про те, що текст Євангелій практично не змінився

[Відомості про джерело]

From the book Bibliorum Sacrorum Graecus Codex Vaticanus, 1868

© The Trustees of the Chester Beatty Library, Dublin