Чи можна винуватити
релігію?
НА ПОЧАТКУ XVIII століття церковний діяч та письменник Джонатан
Свіфт написав: «Ми достатньо релігійні, щоб ненавидіти, але недостатньо, щоб
любити одні одних». Багато хто переконаний, що релігія швидше розділяє людей, ніж
об’єднує. Проте не всі з цим погоджуються.
Група фахівців з факультету Бредфордського університету (Велика
Британія), що займається питаннями миру, отримала від Британської радіомовної
корпорації завдання з’ясувати, чи релігія сприяє миру, чи радше
війні.
Результати свого дослідження ці фахівці опублікували у звіті. Там
говорилося: «Переглянувши історичний аналіз різних спеціалістів, ми зрозуміли,
що за минулі сто років суто через релігію виникло лише кілька війн». У звіті
зазначалося, що війни, «які часто зображались у мас-медіа та інших джерелах як
релігійні, насправді були породжені націоналізмом, боротьбою за територію чи
бажанням захистити свої інтереси».
Чимало людей вважає, що священики своїми діями чи, навпаки,
бездіяльністю активно підтримують збройні конфлікти або закривають на них очі.
Про це гарно сказано у нижчеподаних цитатах.
● «Здається, релігія практично всюди причетна до
насилля... Останніми роками релігійна нетерпимість стала відчутною серед
консервативних християн США, роздратованих мусульман та євреїв Близького Сходу,
вороже налаштованих індусів та мусульман Південної Азії та серед тубільних
релігійних громад Африки й Індонезії... Усі ці люди звертались до своїх
релігійних провідників, щоб отримати політичні орієнтири та дозвіл на
насильницьку ідеологію» («Terror in the Mind of God—The Global Rise of Religious
Violence»).
● «Це справжній парадокс, що зло найбільше процвітає у тих країнах,
де релігія має величезний
вплив... Релігія таки не
змогла запобігти високому рівню злочинності... Факти недвозначно показують: якщо
прагнете безпеки, спокою, порядку та цивілізації, то уникайте надто релігійних
місць» («Holy Hatred»).
● «Баптисти здобули репутацію радше войовничих, ніж миролюбних
осіб... Коли у XIX столітті [в Америці] повстало питання про відміну рабства та
введення інших соціальних змін, це призвело до розколу багатьох конфесій,
а згодом і цілої нації. Як наслідок, вибухнула війна і баптисти на півночі та на
півдні країни втягнулися в неї, опинившись по різні боки фронту. І одні, і другі
вважали свою позицію правильною та твердили, що Бог
з ними. Баптисти також підтримували національно-визвольні війни з Англією (1812
рік), Мексикою (1845 рік) та Іспанією (1898 рік). Свою участь у двох останніх
війнах вони виправдовували тим, що хотіли "допомогти пригнобленим людям досягти
релігійної свободи і відкрити нові території для місіонерської діяльності”. Не
скажеш, що баптисти більше прагнули війни, ніж миру, однак зазвичай, коли
вибухала війна, вони брали в ній участь або підтримували її» («Review and
Expositor—A Baptist Theological Journal»).
● «Історики виявили, що майже в усі часи і у всіх культурах та
народах саме релігія
підштовхувала до воєнних конфліктів. У кожній війні по обидва боки фронту людей
переконували: "Боги на нашій стороні”. Ці слова були одним з найдавніших та
найдієвіших стимулів до боротьби» («The Age of Wars of Religion, 1000-1650—An
Encyclopedia of Global Warfare and Civilization»).
● «Релігійним провідникам... слід добре подумати, чому їм не
вдається надати належного керівництва, і намагатись запопадливіше пропагувати
фундаментальні принципи своїх вірувань... Це правда, що всі релігії закликають
до миру. Але чи вдалося їм хоч колись виконати свою роль миротворців?»
(«Violence in God’s Name—Religion in an Age of Conflict»).
Протягом історії духівництво головних християнських церков
(католицької, православної та протестантської) постійно посилало своїх
священиків і капеланів піднімати дух війська та молитися за померлих
і поранених. Надаючи таку підтримку обидвом сторонам будь-якого конфлікту,
церкви виправдовували кровопролиття і благословляли солдат на війну.
Незважаючи на всі ці факти, дехто й далі твердить, що релігію не
слід звинувачувати у війнах. Однак запитаймо себе, чи зусилля релігії об’єднати
людство хоч колись увінчалися успіхом?
****
«Д-р Чарлз Ітон, пастор баптистської церкви на вулиці Мадісон,
учора оголосив з кафедри, що їхня церква стане призовним пунктом для тих, хто
хоче вступити до армії чи військово-морського флоту.
Цей пастор є одним з десяти священнослужителів міста, які
у ранкових недільних богослужіннях заохочували чоловіків та жінок виявляти
відданість народу й демократії — з готовністю робити все, що в їхніх силах, аби
підтримувати військо. На багатьох церквах вивісили прапори» («Нью-Йорк таймс»,
16 квітня 1917 року).
