Павло, який раніше переслідував християн, добре усвідомлював, що Бог виявив до нього велике милосердя не за його працю чи заслуги. Наприкінці життя Павло написав своєму співпрацівнику Тимофію: «Я вдячний Христу Ісусу, нашому Господу, який наділив мене силою. Дякую, що він визнав мене вірним, доручивши виконувати служіння» (1 Тим. 1:12—14). Яке саме служіння? Павло пояснив це, звертаючись до старійшин збору в Ефесі: «Я зовсім не вважаю своє життя важливим для себе. Найголовніше — завершити свій шлях і виконати служіння, яке я отримав від Господа Ісуса, тобто дати ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину про Божу незаслужену доброту» (Дії 20:24). Своєю ревністю в служінні Павло подав чудовий приклад християнам у наші дні і довів, що Божа незаслужена доброта була виявлена до нього «не даремно». w16.07 4:1—3
|
