Духовний сайт!

Чи тривога свідчить про брак віри?

«ТРИВОЖИТИСЬ ЗАБОРОНЕНО». Власне під таким заголовком один пастор на початку XX сторіччя написав промову. Він твердив, що тривожитись про матеріальні речі — це не лише хиба, а й «тяжкий гріх». А нещодавно один газетний оглядач, пишучи про переживання і тривоги, зазначив: «Тривога є свідченням того, що ми не довіряємо Богу».

І пастор, і оглядач зробили такий висновок на основі того, що сказав Ісус у Нагірній проповіді: «Не журіться» (Матвія 6:25). Нині багато людей живе у тривозі, тому виникає запитання: «Чи християнин повинен почуватись винним, коли його огортає тривога? Чи це почуття свідчить про брак віри?»

Біблія не говорить, що саме через брак віри з’являються різні тривоги. Пам’ятаймо: ми живемо в «тяжкі часи», і тому нас невідступно супроводжує тривога (2 Тимофія 3:1). Вірні християни мусять долати життєві тривоги, причиною яких є погане здоров’я, похилий вік, економічні труднощі, родинні негаразди, злочинність та інші проблеми. Навіть у минулому Божі служителі мали страхи і тривоги.

Розгляньте біблійну розповідь про Лота. Бог сказав йому втікати в гори, щоб не загинути під час знищення міст Содома і Гоморри. Але Лот почав тривожитись і в нерішучості сказав: «Ні ж бо, Господи... я не встигну сховатись на гору, щоб, бува, не спіткало мене зло, і я помру». Чому Лот боявся втікати в гори? Біблія про це нічого не говорить. Лот, напевно, мав якісь причини боятись. Як до цього поставиться Бог? Чи він скартав Лота за брак віри, за недовір’я? Ні. Навпаки, Єгова виявив розуміння і дозволив Лотові втекти до поблизького міста (Буття 19:18—22).

Біблія містить також інші розповіді про те, як вірних поклонників Бога інколи огортала тривога. Скажімо, пророк Ілля, коли йому загрожувала смерть, злякався і втік у пустинне місце (1 Царів 19:1—4). Мойсей, Анна, Давид, Авакум, Павло та інші люди із сильною вірою також відчували тривогу (Вихід 4:10; 1 Самуїла 1:6; Псалом 55:6; Авакума 1:2, 3; 2 Коринтян 11:28). Але Бог ставився до них зі співчуттям і продовжував послуговуватись ними. З цього видно, що він розуміє нас — недосконалих людей.

Але будьмо обережні: невідступна тривога виснажує, через неї можна навіть утратити довір’я до Бога. Апостол Павло сказав, що брак віри — це «гріх, що обплутує нас» (Євреїв 12:1). Сказавши «нас», він визнав, що і його могла обплутати слабкість — тимчасове ослаблення віри.

Можливо, саме це сталося з Захарієм. Він не повірив словам ангела, що його дружина завагітніє. А ось інший приклад. Якось Ісусові апостоли не змогли виконати чуда — зцілити хворого. Чому? Через їхнє невірство. Попри такі явні промахи ті люди не втратили Божої прихильності (Матвія 17:18—20; Луки 1:18, 20, 67; Івана 17:26).

Біблія також розповідає про людей, які повністю втратили довір’я до Бога, і через це їх спіткало лихо. Наприклад, чимало ізраїльтян, котрі вийшли з Єгипту, не змогли увійти до Обіцяної землі, бо їм бракувало віри. Одного разу вони навіть відкрито дорікали Богу й Мойсеєві: «Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й нема води». Це розгнівило Бога, і він покарав тих людей, наславши на них отруйних змій (Числа 21:5, 6).

А ось приклад Ісусових земляків, мешканців Назарета. Через невірство вони втратили можливість побачити більше чуд, які міг би здійснити Ісус у їхньому місті. Тому зіпсованому поколінню людей бракувало віри, ось чому Ісус пізніше їх засудив (Матвія 13:58; 17:17; Євреїв 3:19). Апостол Павло цілком слушно попередив: «Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого!» (Євреїв 3:12).

Як бачимо, інколи причиною невірства є зле серце. Але цього не можна сказати про згаданих вище Захарію та Ісусових учнів. Їхнє маловір’я було пов’язане з короткочасною слабкістю. Загалом своїм життям вони засвідчили, що були «чисті серцем» (Матвія 5:8).

Святе Письмо допомагає бачити різницю між звичайною тривогою і гріхом невірства. Щоденні тривоги, а навіть тимчасова втрата віри через людські слабкості,— це далеко не те саме, що цілковита недовіра до Бога, яка походить зі злого й зачерствілого серця. Тож християнам не потрібно каратись чи пригнічуватись через те, що їх вряди-годи охоплює тривога.

Тільки будьмо обережними, щоб тривоги не поглинули нас і не заповнили усього нашого життя. Пам’ятаймо мудру пораду і запевнення Ісуса: «Не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? (...) Знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його,— а все це вам додасться» (Матвія 6:25—33).

Апостола Павла також огортали тривоги.