Духовний сайт!

Як ви ставитесь до кремації?

Дехто вважає, що кремація, тобто спалювання тіла померлого,— це зневага до покійного. На їхню думку, такий звичай має язичницьке коріння і правдиві служителі Бога повинні його уникати. Інші ж переконані, що в кремації немає нічого ганебного чи зневажливого. А як вважаєте ви?

Схоже, що в біблійні часи кремації піддавали лише тіла тих, хто заслуговував на Божий осуд. Згідно з Мойсеєвим законом, якщо донька священика Єгови ставала повією, її мали вбити, а потім спалити в огні (Левит 20:10; 21:9). Коли ізраїльтяни зазнали поразки біля міста Ай через непослух Ахана і його рідних, то зловмисників вкаменували і «попалили їх в огні» (Ісуса Навина 7:25). Деякі вчені переконані, що таке поводження з тілом убитого грішника показувало, що він не заслуговував гідного поховання.

Крім того, коли цар Йосія хотів очистити Юду від ідолопоклонства, то порозбивав гроби священиків, які служили Ваалові. Після цього він спалив на Ваалових жертовниках їхні кості (2 Хронік 34:4, 5). Чи такі розповіді показують, що Бог засудив людей, чиї останки були спалені? Ні. Розгляньмо ще одну біблійну історію.

Коли филистимляни розгромили військо ізраїльського царя Саула, то прибили тіло царя і його трьох синів на мурі Бет-Шана. Цим вони показали велику зневагу до своїх ворогів. Але ізраїльтяни з ґілеадського Явешу, почувши про це, зняли тіла загиблих, спалили їх, а їхні кості поховали (1 Самуїла 31:2, 8—13). На перший погляд ця розповідь теж свідчить про негативне ставлення до кремації. Адже Саул став злим, він переслідував Давида, помазанця Єгови, і помер, будучи відкинутим Богом.

Зауважте, що разом з Саулом загинув Йонатан. Він мав Боже схвалення і був близьким другом і союзником Давида. Ізраїльтяни казали про Йонатана, що його підтримував Бог (1 Самуїла 14:45). А Давид, почувши про вчинок мешканців ґілеадського Явешу, похвалив їх: «Благословенні ви для Господа, що зробили цю милість із своїм паном, із Саулом». Тож спалення трупів Саула та Йонатана не засмутило Давида (2 Самуїла 2:4—6).

У Біблії чітко сказано, що Бог Єгова поверне до життя багатьох людей, які заснули сном смерті (Екклезіяста 9:5, 10; Івана 5:28, 29). Про час, коли відбуватиметься таке воскресіння, у біблійній книзі Об’явлення читаємо: «Тоді море, смерть і гадес віддали мертвих» (Об’явлення 20:13). Для Всемогутнього Бога немає різниці: була людина похована чи спалена, загинула в морі чи від диких звірів або її тіло взагалі зникло внаслідок атомного вибуху.

Біблія не дає конкретних вказівок стосовно того, що робити з тілом померлого. І Бог не засуджує кремації. Щоправда, похоронна церемонія має проводитися з гідністю та повагою до померлого і його рідних.

Звичайно, рідні, вирішуючи, що робити з тілом, повинні зважати на місцеві звичаї. Адже ті, хто живе за біблійними принципами, не хочуть своїми вчинками ображати ближніх. Водночас немудро дотримуватися звичаїв, які базуються на фальшивих вченнях, як-от на вірі в безсмертну душу. Беручи все це до уваги, кожен має право вирішувати сам, що після смерті робитимуть з його тілом чи тілом близької людини.

▪ Кого з Божих служителів піддали кремації? (1 Самуїла 31:2, 12).

▪ Як Давид сприйняв те, що мешканці Явешу зробили з тілом Саула? (2 Самуїла 2:4—6).

▪ Чому можна з упевненістю сказати, що кремація не перешкода для воскресіння? (Об’явлення 20:13).